Степан ГАВРИШ: «Верховна Рада працює як стіл замовлень...»
— Чому саме вас уповноважили представляти інтереси Віктора Януковича в ЦВК?
— Свого часу парламентська більшість саме мені делегувала право назвати Януковича єдиним кандидатом від парламентсько-урядової коаліції. Я був і залишаюся одним із активних провідників політичної реформи, засади якої включені у виборчу програму кандидата, тому моє призначення є цілком логічним. До того ж кваліфікація юриста дає немало переваг для роботи із Центрвиборчкомом.
— Які повноваження передбачає ця посада?
— Представляючи інтереси Віктора Януковича в ЦВК, я робитиму все, аби його виборча кампанія була максимально демократичною і відповідала всім нормам права, шукатиму підтримки й порозуміння з уповноваженими інших кандидатів. Окрім цього, я маю на меті сприяти створенню максимально широкої підтримки нашого кандидата в середовищі центристських політичних сил.
— Термін вашого головування у ПБ добіг кінця, кого ви бачите своїм наступником?
— Не можна говорити, що строки моїх повноважень вичерпалися. Згідно з положенням про Координаційну раду, лідера ПБ призначають на весь час її діяльності. Разом з тим, відповідне рішення може прийняти тільки Координаційна рада, і все залежить від позиції голів фракцій і груп. Допоки колеги мені довіряють, я буду виконувати свої функції і наразі добровільно «подавати у відставку» не збираюся. Особисто мені ця посада, крім гострих і конфліктних моментів життя, не принесла нічого. Але я зумів підняти її на такий рівень, що тепер координаторами хочуть бути всі. Слід розуміти: координатор не є лідером ПБ, він повинен забезпечувати політику української національної команди, яку очолює Президент.
— Ви координували функціонування ПБ майже рік, що можна віднести до ваших особистих досягнень і поразок як координатора?
— Увесь цей час я був таким собі сторожем ПБ і своїм найголовнішим досягненням вважаю те, що нам, попри всі політичні переляки, вдалося її зберегти. На сьогоднішній день жоден із 238 депутатів, які є членами ПБ, не написав заяви про вихід. Окрім того, продовжується політична реформа. Ми розуміли, що реалізувати її з першого штурму відданих нації політиків буде складно. Прикро, що супротив реформуванню чинила не тільки опозиція, а й дехто із формальних членів більшості, внаслідок чого свого часу не проголосували проект №4105. Але реформа живе самостійним життям, вона належить сучасній українській історії і є реакцією на виклики, які супроводжують країну в транселітному конфлікті всередині гілок влади. Ми повернемося до неї восени, і 300 голосів обов’язково набереться. Я щасливий від того, що особисто мені приписують як провал, так і перемогу політреформи, бо вона є головним мотивом моєї політичної місії.
— Нещодавно ви заявляли, що «без голосів «НУ» перспективи реформи є сумнівними». У який спосіб їх можна залучити?
— У більшості достатньо ресурсу, щоб обійтися і без голосів «Нашої України», але без їхньої участі реформа не виглядатиме національним консенсусом. Просто вони ще не визначилися із власними пріоритетами і не до кінця розуміють, які перспективи, в тому числі геополітичні, відкриває Україні реформа.
— Після голосування за проект №4105 деякі депутати звинувачували вас у тиску, який ви нібито чинили…
— Координатор не має ніяких інструментів для тиску, ця посада — безперервний танець на лезі ножа. Я чудово розумію, що будь-яке моє слово аналізується не тільки керівниками груп і фракцій, а й усіма депутатами. Тому чинити будь-який тиск — означає підписати собі політичний вирок. Інша справа — власна політична позиція, яку я висловлюю, але нікому не нав’язую. А ті, хто звинувачує мене у подібному, просто шукають нагоди позбутися відповідальності за власне рішення. Що ж, я координатор більшості і дозволяю ховатися за свою спину.
— Яким на сьогодні є реальний стан ПБ? Нещодавно ви назвали її «колосом на глиняних ногах»...
— Зважте: заяви про розвал ПБ роблять її ж члени, часто — лідери груп і фракцій, які свого часу також підписували угоди про урядово-парламентську коаліцію. Подібними демаршами вони підривають суть коаліції, і їх мотиви не завжди зрозумілі. Більшість існує, але у ній наявна криза, що і дає мені підстави для подібних оцінок. Але в стані перманентної кризи знаходиться не тільки ПБ, а весь парламент. Сьогодні Верховна Рада працює, як стіл замовлень: органи влади роблять їй замовлення, вона їх законодавчо оформлює і видає через віконечко. ПБ ніколи не була монолітом, оскільки її існування, як політичної інституції, чітко не визначене. Допоки її статус не буде законодавчо закріплено, вона залишатиметься маргінальним інститутом, який постійно коливатиметься між різними центрами впливу: Президентом, прем’єром, спікером. Водночас ПБ — феномен української політичної історії, який не має аналогів. Майбутнє вітчизняного парламентаризму без ПБ просто неможливе.
— Чому ж статус парламентської більшості й коаліційного уряду досі не оформлений законодавчо?
— Численні спроби легалізувати цей статус мали місце ще в ВР минулого скликання. Однак тематичні законопроекти про політичну більшість і про політичну опозицію не набирали необхідної кількості голосів. На мою думку, причина в опозиції — вона не хоче визначати свій статус, залишаючи ширше поле для маневрів і торгів.
— Деякі експерти вважають більш доцільним функціонування коаліції, а не більшості.
— У ПБ і коаліції суть однакова, лише назви різні. Коаліція передбачає об’єднання депутатів на основі певної політичної угоди, яка, як правило, близька їх ідеологічним переконанням. Парламентська більшість діє на тих же засадах. Тому всі розмови про створення коаліції прирівнюються до спроб розвалу ПБ. Те ж стосується і розмов про так звану «третю силу», на роль якої претендує, зокрема, група «Центр». Її ідеологія, тобто відсутність такої, не має до цього жодного відношення. Це своєрідний троянський кінь, задуманий у штабах «НУ», який має розвалити більшість, причому зсередини.
Нині існуючу більшість називають так за інерцією, насправді ми давно, іще за фактом підписання коаліційної урядово-парламентської угоди, перейменувалися в коаліцію.
— У останній перед депутатськими канікулами день фракції НДП- ПППУ і НАПУ підписали угоду про співпрацю. Одночасно в кулуарах активно обговорюється вірогідність приєднання до них «Центру» та, можливо, «Союзу» — з метою створення восени нової міні-більшості у форматі вже існуючої.
— Процес дійсно йде, і участь у ньому фракції аграріїв свідчить про те, що він пов’язаний із позицією голови Верховної Ради Володимира Литвина. За умови реалізації політреформи спікер дійсно стає важливим гравцем на політичному полі України. Природно, що нині діючий голова ВР намагається забезпечити собі максимальну підтримку у депутатському корпусі.
Варіант зі створенням міні-більшості в середині вже існуючої є можливим, хоча і вкрай небажаним. Її остаточне формування, скоріше за все, відбудеться наприкінці вересня, коли визначиться фаворит перегонів. Така собі тактика приєднання до переможця.
— Навесні ширилися чутки про ваш конфлікт із Володимиром Литвином. Судячи зі щойно висловлених оцінок, протистояння триває.
— У нас немає конфлікту, нормальні робочі стосунки. Я достатньо гнучкий політик і домовитися зі мною не є проблемою ані для будь-якого депутата, ані для голови ВР. У політиці немає дружби, є вічні інтереси. Я з повагою ставлюся до Володимира Михайловича і не можу не відзначити його професійне і особисте зростання на посаді, яку він займає. У Раді він є ключовою фігурою, і за його спиною будь-які ініціативи абсолютно безперспективні. У опозиції до влади, керівництва я не можу бути за своєю природою, так уже мене батьки виховали.
— І ви не будете в опозиції, навіть якщо до влади прийде Ющенко?
— Подивимося. Я професор юридичних наук, а нещодавно мене обрали академіком Академії правових наук України, тож я із задоволенням читатиму студентам лекції. Правда, не з фахового мені кримінального права, а з конституційного. Запевняю: кращого лектора знайти буде складно. Ще в мене є мрія: створити гостру дискусійну передачу, запрошувати туди політиків і говорити з ними про те, про що сьогодні жоден журналіст говорити не наважується.
