Стиль Президента: як визначити?
Річниця інаугурації нинішнього глави української держави стала приводом для роздумів щодо стилю нового керівника. Наше обговорення почалося з матеріалу, який надійшов до редакції, згодом до дискусії приєдналися експерти «Дня». Отже: Миротворець? Проповідник? Реформатор? Спостерігач? Інший варіант?.. Безумовно, президентський стиль ще формується, — і суспільство теж бере участь у цьому процесі та певною мірою несе за нього відповідальність. Але деякі його характерні риси можна виокремити вже сьогодні. Сподіваємося, наші читачі продовжать тему.
Навколо стилю державного керівництва Президента України Віктора Ющенка точаться гострі дискусії. І це не випадково. Адже стиль Віктора Андрійовича суттєво відрізняється від стилю його попередників.
По-перше, це стиль вільної людини, вільного політика, зв’язаного інтересами не корпоративними, як це було в Леоніда Кравчука (стара партноменклатура) чи Леоніда Кучми (червоний директорат), а виключно національними, тобто інтересами народу, який прийшов на Майдан наприкінці 2004 р.
По-друге, стиль Президента В. Ющенка — це відкритість, чесність та самокритичність. Жоден інший державний діяч України або той, хто претендує на таку роль сьогодні, — особливо такі з них, як В. Янукович, Ю. Тимошенко, Н. Вітренко та деякі інші — й на соту долю не бувають такими щирими з народом, як Віктор Андрійович.
По-третє, стиль В. Ющенка — це соціал-лібералізм, в якому органічно поєднуються дві складові: високий соціальний захист громадян та цивілізована ринкова економіка для українського підприємництва. Більшість українських політиків тягнуть в один або в інший бік, часто протиставляючи інтереси працюючих та роботодавців (Н. Вітренко, П. Симоненко та інші).
По-четверте, стиль В.Ющенка — це розмежування функцій влади та підприємництва, а також — скасування адміністративного ресурсу, що особливо важливо напередодні виборів. Попередники нинішнього Президента цих питань навіть не торкалися: для них номенклатурно-олігархічна влада і була справжньою владою.
Отже, стиль Президента В. Ющенка — людини, політика і державного діяча — це принципово новий стиль в державному керівництві України, який через його новизну потребує роз’яснень.
Найчастіше опоненти В. Ющенка намагаються йому навісити ярлики типу «Кучма 2», насамперед тому, щовін не погоджується із конституційною реформою-2004, яка набула чинності з 1 січня 2006 р. Йому приписують тяжіння до сильної та необмеженої президентської влади, яка де-факто була в Л. Кучми.
Це далеко не так. Бо метою Президента В. Ющенка є не сама влада, а лише можливість реалізувати волю народу, виражену на драматичних виборах-2004. І ось ми бачимо, що акти Президента можна оскаржувати в районному суді (С. Піскун). А самому Президентові немає куди звернутися для відновлення конституційної законності, коли парламент 10 січня ц.р. прийняв неконституційну постанову про відставку уряду Ю. Єханурова. Тому що парламент відмовляється впродовж трьох місяців приймати присягу вже призначених суддів Конституційного Суду України. Оце так на практиці виглядає тяжіння до необмеженої президентської влади!
Щодо конституційної реформи, то з нею треба детальніше розібратись. Якби номенклатурно-олігархічний режим Л. Кучми справді хотів змінити форму правління, то він міг це реалізувати за 10 років врядування багато разів. Але у тому й то суть, що цей режим, проштовхуючи в 2003—2004 рр. конституційну реформу, мав на увазі не самого себе, а демократичні сили, які після відносної перемоги на парламентських виборах- 2002 реально претендували на президентську булаву. Тобто метою реформи було обмеження демократії, а не авторитарного режиму.
Однак для справжньої демократії сильна президентська влада не є перешкодою, оскільки в державі та суспільстві існують сильні противаги цій владі: парламент, судова влада, ЗМІ, політичні партії тощо. І ми вже наочно переконалися, що в умовах реальної демократії, яким є діючий режим В. Ющенка, ці протидії не тільки працюють, але й часом паралізують владу взагалі.
Чи можна собі уявити, щоб парламент пручався з прийняттям присяги суддів Конституційного Суду при режимі Л. Кучми? Хіба що при великій здатності до фантазування. Або чи могли б ЗМІ дозволити собі серйозно критикувати поведінку членів родини Л. Кучми? Кожному зрозуміло, що після цієї критики на журналістів проблеми сипалися б, як з рогу достатку, аж до заведення кримінальних справ та фізичного залякування.
Але чи цінуємо те, що маємо? Чи готові підтримати тих, хто пропонує нам інше, більш цікаве життя і, зрозуміло, нові правила гри?
На жаль, не завжди. І тому Президент В. Ющенко змушений постійно йти на компроміси, навіть зі своїми вчорашніми політичними противниками та отримувати «прочухана» від вчорашніх соратників.
Але будь-який неупереджений громадянин розуміє, що заради здійснення не примарних, а реальних, розрахованих на роки і десятиріччя ідеалів Майдану іноді потрібно йти на компроміси з одними та розходитися з іншими політиками. Бо тільки тоді Президент матиме авторитет в народі, а його влада буде ефективною, коли він буде проводити свою, а не чужу політику, та об’єднуватиме навколо неї весь різнорідний народ.
Стиль Президента В. Ющенка наближає Україну до новодемократичних країн Центральної та Східної Європи та закладає реальні засади ліберально-демократичного, тобто європейського суспільства в Україні. Завдання інших гілок влади та інститутів громадянського суспільства — відгукуватися на політичні імпульси Президента та забезпечувати просування держави в бік Європи, а не Євразії, як це демонструє частина політичних сил напередодні парламентських виборів-2006. Сподіваємось, що значна частина цих імпульсів буде закладена у щорічному посланні Президента до Верховної Ради.
Найбільші проблеми Президента В. Ющенка — це не його оточення, як нерідко спекулює частина політиків і ЗМІ. Це проблеми із новими правилами гри на політичному полі, де більшість діючих гравців, на жаль, хочуть грати за старими політичними правилами, не зважаючи на конституційну реформу тощо. Ті, хто проти зміни правил гри, особливо акцентують увагу на особистісних відносинах Президента та його команди.
Насправді потрібна не удавана, а реальна конституційна реформа, яка б сприяла модернізації як держави, суспільства, так і самих політичних гравців. У зв’язку з цим прихильникам Президента потрібно формувати всеукраїнське об’єднання політичних сил, готових до справді демократичної політичної реформи, яку вони зможуть закласти після перемоги на парламентських виборах-2006.
Друга проблема Президента В. Ющенка — це формування нового апарату державного врядування, який би відповідав сучасним вимогам державного менеджменту, демократичної, соціальної та правової держави. Тут потрібно починати зі зміни програм навчання студентів ВНЗ і завершувати розробкою модерних програм перепідготовки вищих державних службовців, із відокремлення бізнесу від владних структур до запровадження реальних стимулів у оплаті праці державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, а головне — із впровадження нових відносин посадовців з громадянами за принципом: громадянин завжди має рацію; якщо ж громадянин дійсно не має рації у чомусь, то йому необхідно це дуже делікатно пояснити.
Одним словом, потрібна нова адміністративна реформа, яка б — на відміну від кучмівської адмінреформи- 1998 — зосереджувалася б не на формальній організації виконавчої влади, а стосувалася б модернізації взаємин влади та громадян. Тоді реформа матиме успіх. І це буде у стилі Президента В. Ющенка.
