Церковна війна за президента

Те, що народ України обрав своїм президентом Петра Порошенка, здається, ніхто не сумнівається. Ще не завершився підрахунок голосів, і ЦВК офіційно не оголосив про його перемогу, а вже почали надходити на його адресу привітання. Одне з таких привітань стало своєрідною сенсацією. Мається на увазі привітання патріарха Російської православної церкви (РПЦ) Кирила.

Деякі аналітики вже починають ламати голову, що це означає. Адже не секрет, що РПЦ нині реально є частиною державного апарату Росії. Відповідно, її патріарх є майже офіційною особою. Отже, можна припустити, що вище керівництво Росії, яка перебуває в стані неоголошеної війни з Україною, починає зондувати грунт для контактів з новим керівництвом нашої держави. І для цього обрано напівофіційну особу — патріарха Кирила.

Тим паче, що згадане привітання має не стільки церковний, скільки політичний характер. Хоча, в принципі, нічого дивного немає. Цей архієрей часто дозволяє собі розглагольствувати на теми політичні, злегка прикриваючись  церковною термінологією. У згаданому привітанні, зокрема, читаємо таке (цитую мовою оригіналу): «Полгода назад пламя вражды вспыхнуло в Киеве, а теперь оно бушует на юго-востоке страны, не щадя ни женщин, ни детей, ни стариков». Не знаю, як ці слова з привітання сприйме Петро Олексійович, але я б на його місці образився. Адже виходить, що майбутній Президент України, який був одним із найактивніших учасників Євромайдану, водночас був розпалювачем «пламя вражды». Ну а чого вартують лицемірні слова Кирила про страждання жінок, дітей та стариків на «юго-востоке». Адже загалом південний схід України відносно спокійний. Неспокійно зараз на Донбасі, де активно діють терористи, заслані із Росії. І яких, до речі, тут підтримують окремі священнослужителі Московського патріархату. А висунута РПЦ ідеологія «русского мира» фактично стала ідеологією донбаських сепаратистів. Порошенко ж, як відомо, зовсім нещодавно висловився щодо того, щоб активізувати дії проти терористів на Донбасі. А тут Кирил натякує йому: мовляв, не варто цього робити.

Та все ж я б не переоцінював суто політичну складову привітання патріарха московського нашому майбутньому Президенту. Не думаю, що для Росії Кирил так важливий як перемовник із Порошенком. Справа тут, радше, в площині політики церковної.

Буквально відразу після виборів Порошенка привітав патріарх Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет. Вказане привітання було розміщено на офіційному сайті цієї церкви. Щоправда, Порошенко належить до адептів Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Понад те, він мав і має великий вплив на цю церковну структуру. Але, гадаю, майбутній президент не забув, яку позицію займала УПЦ КП, а яку УПЦ МП під час Євромайдану. Мав би пам’ятати й те, що напередодні виборів, коли в Софії Київській відбувався молебень представників різних церков та очільників української влади, участь у ньому не взяли представники УПЦ МП. А що вже казати про підтримку окремими кліриками цієї церкви сепаратистів і терористів, про що зараз уже відверто повідомляють засоби масової інформації. Раніше про цю «делікатну тему» воліли мовчати. До речі, в день виборів резонансною подією став напад терористів на Новоайдарівський район Луганської області, де вони намагалися зірвати голосування. І керував цими терористами священик УПЦ МП. Гадаю, Порошенка поінформовано, як вибори, на яких він переміг, зривали «його» батюшки.

Об’єктивно для Порошенка як для державного мужа позиція УПЦ КП та інших патріотично налаштованих церква є ближчою, ніж позиція його «рідної» УПЦ МП. Зрештою, треба враховувати, що він народився і своє дитинство та юність, коли, власне, формується світогляд людини, провів у Бессарабії (Болграді та Бендерах). Болград до Другої світової війни не був радянським, входив до складу Румунії. Тут радянські традиції не були настільки сильними, як у інших регіонах півдня України. Натомість, зберігалися традиції релігійні, православні. Так чи інакше вони мусили мати вплив на Порошенка.

Інша річ, що ці традиції важко назвати українськими. Радше, вони тяжіли до румунського православ’я. Нині православні румуни й молдавани в Україні опинилися в складі УПЦ КП. Певною мірою представником їхньої релігійної традиції є нинішній місцеблюститель Київської митрополії Онуфрій, якого, кажуть, було обрано не без підтримки Порошенка. Попри лояльність румунських православних в Україні до Московського патріархату, вони все таки відчувають свою окремішність і не поспішають розбудовувати «русский мир».

Принаймні православна релігійність Порошенка — це не «радянська» релігійність Януковича — поверхова й кон’юнктурна. Релігійність Порошенка базується на більш глибокій традиції. Вона навіть є ближчою до української православної релігійності, ніж до релігійності російської та похідної від неї релігійності «радянської». Водночас ця релігійність видається відносно толерантною. Порошенко під час виборчої кампанії не цурався контактів із представниками «чужих» церков, у тому числі й УПЦ КП. Навіть якщо ці контакти мали кон’юнктурну складову, вони самі по собі показові.

Очевидно, патріарх Кирил усвідомлює, що обрання Порошенка президентом України ще не є гарантією безхмарної перспективи УПЦ МП. Тим паче, що на «православному фронті» України набирає сили УПЦ КП. У певному сенсі, привітання Кирила є реакцією на привітання патріарха Філарета. Зберігати при цьому мовчання Кирилу дещо ризиковано. Показово, що майже одночасно з Кирилом привітав Порошенка з перемогою митрополит Онуфрій — нинішній очільник УПЦ МП.

Яка буде реакція Порошенка на привітання патріарха Кирила, не беруся судити. Сподіваюся, він як професійний дипломат мав би розуміти підтекст цього «посланія». Як, зрештою, й те, яку роль у нинішній ситуації відіграє УПЦ МП. Адже ця структура, як і Партія регіонів та компартія, реально працює на ворожі  Україні сили. Звісно, для Порошенка як вірного УПЦ МП і водночас як для президента України — це складна проблема. Але вирішувати її треба. І від того, як він її вирішить, багато в чому залежатиме його політичне майбутнє.