У Білій Церкві згадують Iвана Мазепу
Минулої середи, в той час, коли в Києві вирували ультранесмачні (м’яко кажучи) політичні пристрасті, в недалекій Білій Церкві відбувалася зовсім інша подія, а саме — святкували 320 річницю з часу обрання Івана Мазепи гетьманом України. Це відбувалося в рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції «Іван Мазепа як будівничий української державності», зорганізованої Міжнародним благодійним фондом «Наша спадщина» та Інститутом козацтва при Інституті історії України Національної академії наук. У ній брали участь численні вчені (головним чином — молоді) науково-академічних закладів (Інституту історії України, Інституту української археології, Києво-Могилянської академії, Чернігівського педагогічного університету) та інші. А також міська влада Білої Церкви, Краєзнавчий музей та Ліга підприємців Білоцерківщини. Активними і вельми зацікавленими учасниками конференції виявилися присутні представники українського козацтва на чолі з Гетьманом українського козацтва Миколою Пантелюком і отаманом Андрієм Дрофой та члени Білоцерківської січі імені Семена Палія.
У фойє можна було ознайомитися з великою й цікавою експозицією книг, присвячених гетьману Мазепі, а стіни залу прикрашала незрівнянна графіка лауреата Шевченківської премії Сергія Якутовича, у тому числі частина його фантастичної серії «Мазепіана». Директор Інституту історії України НАН академік Смолій — надiслав учасникам конференції привітання, де говориться, що Іван Мазепа, народжений на Білоцерківщинi, піднісся до високого європейського рівня; що в його біографії досі багато таємниць та замовчувань, які потребують дослідження; що вивчення життя і діяльності гетьмана безумовно сприятиме розбудові України, наближатиме нас до сприйняття європейських цінностей.
У ході конференції мер міста Василь Савчук розповів, що в ці дні Мазепу згадують в усіх школах, пов’язуючи його ім’я з історією Білої Церкви, де одна з вулиць міста перейменована на «Гетьманську». Відзначають ювілей також в Мазепинцях —селі, де, як вважають деякі дослідники, народився Іван Мазепа і де планується побудувати найближчим часом Покровську церкву та бібліотеку імені Мазепи.
Керівник держрайадміністрації Білої Церкви Роман Плугатор вважає, що саме такі заходи, як ця конференція, дають поштовх пам’яті й дослідженням. «Для нас Мазепа — великий вчитель-адміністратор, який в часи Руїни стабілізував життя підвладного йому краю. До того, це була велика людина, що підтримувала школи, друкарні, церкви, мистецтво».
Отаман Андрій Дрофа згадав діяльність Мазепи як мецената, будівника та відновлювача храмів; у мистецтвознавців навіть виник термін — «Мазепинське бароко». Бо гетьман входив у найменші подробиці будівництва і декору. Пан Дрофа підкреслив необхідність розробки державної програми реставрації маєтностей гетьмана, а також заснування музею його імені — адже це був один із найвизначніших українців. А щодо поразки Мазепи, то провал його стратегії має слугувати уроком сучасним політикам. Та попри все, він був видатним гетьманом. Не дарма народ казав: «Від Богдана до Івана не було у нас гетьмана!».
Варто відзначити, що всі виступи, у тому числі виступи українських козаків, були надзвичайно «політично-коректними», поміркованими, без будь-яких посилань на ворогів, «московитів» тощо. За словами Миколи Пантелюка, «ворогів у нас немає; просто треба постійно пам’ятати, що йде становлення держави». А про себе він сказав так: «У Донецьку я «бандерівець», у Львові — «москаль» в дійсності я — український козак. І треба рахуватися з тими обставинами, за яких живемо. І працювати. Ось, попри шалений опір, створили на Донеччині козацький полк Івана Мазепи. Треба робити свою справу попри все». А ще пан Пантелюк висловив подяку київським науковцям за допомогу у відзначенні на Донеччині 500-річчя заснування козацтва на Донецько-Луганський землі (там колись була Канівська паланка); і розповів про козацьку медаль, якою нагороджено чимало науковців — за допомогу в історичних розвідках. Цією медаллю нагороджено також режисера Юрія Іллєнка.
Віталій Щербак (Києво-Могилянська академія) вказав на низький рівень історичних знань в Україні — він значно нижчий, ніж за кордоном (Може саме через це у нас зруйновано стільки пам’яток старовини? — К.Г. ) На його думку, конференції, подібні білоцерківській, мають стати постійними і охоплювати якомога ширші верстви населення. Звернувшись до доби Мазепи, він нагадав, що під час Руїни був драматичний брак державницької ідеології, що стало однією з причин суспільних конфліктів і суспільної поразки — одні орієнтувалися на Москву, другі — на Польщу, треті — на Стамбул. Оповідач, однак, відзначив, що Мазепа був вельми обізнаний в європейській політиці і дуже цінував цивілізовані освічені «кадри» навколо себе — Орлика, Войнаровського та ін. Його погляди, однак, поділяла далеко не вся старшина, в чому, мабуть, і є причина поразки як гетьмана, так і України. На превеликий жаль, все це вельми нагадує реалії сьогодення.
Загалом, у мене склалося враження, що між Києвом, із його принизливими для всіх нас політичними проблемами, та Білою Церквою, де розумні, красиві, спокійні люди обговорюють долю одного із своїх героїв минувшини, пролягає хоч і невидимий, але ж фактично непрохідний кордон.
