У влади багато влади

«День» уже знайомив своїх читачів із думками соціологів щодо проведеного ними дослідження громадської думки про конституційну реформу та її всенародне обговорення. Нагадаємо, що майже всі експерти чотирьох задіяних у даних дослідженнях соціологічних компаній прийшли до висновку: отримані дані свідчать про недостатньо високу компетентність «середньостатистичного» українця у питаннях, пов’язаних із реформуванням політичної системи. Зокрема, показниками такої непоінформованості є протиріччя у відповідях на різні запитання про одні і ті самі зміни. Респонденти, наприклад, погоджуються, щоб усі вибори (від президентських до органів місцевого самоврядування) проводилися протягом одного року (підтримка — 49—54%, за даними чотирьох компаній), але не хочуть, щоб термін перебування при владі депутатів усіх рівнів збільшився на рік, як це автоматично станеться при поєднанні виборів. Ще один приклад. Майже порівну (по 30%) розділилися думки прихильників і противників створення двопалатного парламенту, але найбільший успіх (серед усіх ініціатив Президента) мала пропозиція скоротити загальну кількість депутатів Верховної Ради із 450 до 381, серед яких 300 депутатів — це представники нижньої частини парламенту і 81 — верхньої. Грубо кажучи, підтримуючи скорочення кількості депутатів, респонденти автоматично висловилися за створення двопалатного парламенту. У цьому ж контексті — ще одна недоладнiсть. Після короткого коментарю до питання про ціну такого перетворення (на думку деяких політиків, створення двопалатного парламенту із зменшенням кількості депутатів призведе до збільшення бюджетних коштів на його утримання через необхідність формування окремого апарату для другої палати) респонденти, які ратують за скорочення депутатського корпусу, прислухавшись до логічних доводів, у більшості своїй (майже 30%) заявили, що утримання двопалатного парламенту країні обходитиметься дорожче, ніж нинішнього.

Загалом аналіз отриманих під час опитувань даних дозволяє побачити кілька позицій, що визначають думку більшості. Перша і найбільш явна — низький рівень довіри до Верховної Ради і влади загалом (в опозиції, як побачимо далі, справи з цього погляду не кращі). Панічний страх українців перед продовженням парламентських повноважень і очевидне бажання скоротити кількість народних депутатів якнайкраще демонструють цю особливість сприйняття законодавчої влади нашими співгромадянами. Не сподобалася українцям також теза, що верхню палату парламенту не можна розпустити за жодних обставин (близько 50% опитаних проти такого імунітету для другої палати). Про небажання українців наділяти дуже великими повноваженнями президента і судову владу можуть свідчити критика респондентами пропозиції дати президенту право призначати не третину (як сьогодні), а половину складу Конституційного Суду, а також висока підтримка призначення суддів на 10 років, а не до виходу на пенсію, як це маємо зараз.

Ще однією визначальною позицією можна назвати бажання людей активніше впливати на прийняття важливих для країни рішень. Звідси — схвалення пропозиції (майже 50% опитаних), згідно з якою закони (крім законів про податки, бюджет і амністію) може приймати всеукраїнський референдум без затвердження їх будь-яким органом влади. А також — іноді навіть занадто високий рівень бажання висловитися щодо того чи іншого можливого перетворення, незважаючи на не дуже чітке уявлення про те, якими ж будуть реальні його наслідки. Для порівняння — своє ставлення до окремих пропозицій Президента висловлювали від 60% до 80% респондентів. Водночас, за власним визнанням опитаних, політикою з них «дуже цікавляться» тільки 10—12%, і тільки близько 30% респондентів знайомі з усіма чи більшістю ініціатив глави держави. На щастя, так званий освітній зріз відповідей респондентів на запитання про референдум показує, що, зі слів директора Центру «Соціальний моніторинг» Ольги Балакірєвої, «чим освіченіша людина, тим обережніше відповідає вона на це запитання і тим частіше вибирає варіант «вагаюся з відповіддю». Крім того, повідомила соціолог, в ході опитування респондентам ставили контрольне запитання, з допомогою якого інтерв’юери перевіряли компетентність громадян щодо предмета обговорення. Так ось, якщо переглянути результати відповіді на запитання з урахуванням кількості тих, хто виявив свою непоінформованість, то баланс відповідей змінюється, і різниця між тими, хто підтримує прийняття законів референдумом, і не підтримує, практично зводиться нанівець. Ольга Балакірєва робить із цього такий висновок: «З одного боку, ми бачимо, що влада залякує референдумом опозицію. З другого, — що опозиція залякує референдумом владу. І наш розсудливий співвітчизник розуміє, що норма, згідно з якою референдумом можна приймати закони, може стати інструментом маніпуляцій. Тому спочатку слід розробити збалансований закон про референдуми, про рівень їхньої компетентності, а вже потім вносити відповідні зміни до Конституції».

Слід також відзначити збереження протягом останніх чотирьох місяців досить солідної частини тих, хто не визначився, — 30—40% практично з кожного питання. Чомусь здається, що це найчесніша частина населення — вони розуміють, що відповідальність навіть у ході такого соціологічного опитування на них лежить велика, оскільки потім ці дані будь-яка з політичних сторін може використовувати як показник народної волі.

Практично не викликала у соціологів підозр у некомпетентності підтримка респондентами норми, що депутат, обраний від політичної партії або виборчого блоку партій, який вийшов чи його виключили з відповідної фракції або депутатської групи, позбавляється депутатських повноважень. Від 62% до 67% опитаних висловилися стосовно цього схвально. Найменше, до речі, це питання дискутують і в політичних колах, з чого можна зробити висновок, що зміна ця у суспільстві вже визріла і чекає своєї легітимації. Зі слів директора Українського інституту соціальних досліджень Олександра Яременка, «це один із тих індикаторів, де дуже незначна кількість респондентів завагалися з відповіддю. Це яскраво ілюструє: виборці вважають, що їхні інтереси у Верховній Раді повинні бути чітко представлені тією чи іншою політичною силою». Від себе додамо, що запровадження такої норми у вітчизняному законодавстві підвищить відповідальність політичних сил перед виборцями і значно обмежить таке поширене нині явище, як «купівлю» «прохідних» місць у партійних списках.

І насамкінець — про ставлення українців до опозиції і ставлення опозиції до своїх виборців. 85—89% з тих, хто сказав, що знайомий з пропозиціями Президента, дізналися про них з інформації по телевізору, 45% — чули про реформу по радіо і майже 50% — читали в газетах і журналах. При цьому 23—26% опитаних заявили, що у розкритті змісту запропонованої реформи більше довіряють державним ЗМІ. Усього 9—12% респондентів у цьому питанні більше вірять опозиційним засобам масової інформації. Від 10 до 29% опитаних вважають за краще черпати інформацію з різних джерел. І 18—38% респондентів, за різними даними, не довіряють у цьому значенні ні державним, ні опозиційним мас-медіа. З думкою опозиції щодо запропонованої Президентом реформи знайомі близько 30% респондентів (це про ставлення опозиції до своїх виборців). А серед тих 60%, які з альтернативною думкою не знайомі, 30% і не бажають цього робити (а це вже про ставлення наших співгромадян до опозиції).

Нагадаємо, що подані вище результати підготовлено за даними опитувань чотирьох провідних соціологічних компаній (Київський міжнародний інститут соціології, Центр «СОЦИС», Український інститут соціальних досліджень спільно з Центром «Соціальний моніторинг» та Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова), які проводили на замовлення Адміністрації Президента з 12 по 22 травня у всіх регіонах України. Кожна компанія опитала приблизно 2 тис. респондентів у віці від 18 років. Усього в опитуваннях брали участь 8117 осіб.