Уроки скептицизму

— Вікторе Лаврентійовичу, незадовго до парламентських виборів очолювана вами партія «Вперед, Україно!» приєдналася до блоку «Наша Україна». Однак уже наприкінці першого сесійного місяця ви заявили про свій вихід із лав фракції. Дехто схильний вважати, що «Наша Україна» була для вас лише «дахом» для проходження до парламенту...

— Подібні думки — це результат поверхового сприйняття. Так можуть вважати лише ті, хто мене не знає, або ж «новачки» в політиці, які хочуть дошкулити, чи, як то кажуть, «дістати» мене. Однак це надміру спрощений підхід, і я не хотів би особливо вдаватися до його аналізу. Я ще раз повторюся, що так думають мої недоброзичливці. Та я все це пережив і думаю, що, за великим рахунком, серйозні політики розуміють, що не цей мотив був визначальним у моєму входженні до «Нашої України». А щодо «даху», то на цей рахунок у мене були різні пропозиції, з яких я міг вибирати. Зрештою, можна було йти індивідуально. Та як би там не було, всі мої дії і до, і після вступу в «Нашу Україну» спрямовувалися на те, щоб бути максимально корисним у цьому об’єднанні. Більше того, можу сказати, що я не з першого разу погодився на пропозицію приєднатися із своєю партією до блоку. І це теж, мабуть, є свідченням того, що я не кинувся на цей, як дехто вважає, шанс.

— Але ж ви все-таки вступили до блоку. Що стало каталізатором такого кроку?

— Я зробив свій вибір, виходячи з того, що сприймав нормальним, гармонійним і органічним те, що продукувала в той час «Наша Україна». До того ж гасла та цілі, які вона ставила перед собою, були для мене прийнятними. Але згодом виявилося, що є й інші фактори, які я просто не врахував. Вони проявилися вже у процесі перебування в складі фракції.

— Ці «інші» фактори проявилися після того, як «пакет» від «четвірки», в якому фігурувало ваше прізвище, виявився непрохідним. Чи не це стало тією іскрою, яка розпалила відомий конфлікт із Ющенком?

— По-перше, ніякого конфлікту не було, — просто накопичилися різні речі. І якщо дехто схильний штучно роздмухувати якийсь факт, то це абсолютно примітивно. Це є свідченням того, що політиків, як правило, сприймають як людей надзвичайно корисливих та амбіційних, які будь що прагнуть отримати «політичні дивіденди». А за великим рахунком, коли йдеться про якісь там посади, то я розглядаю ці речі лише як можливість бути корисним, а також, безумовно, як продуктивнiше та ефективнiше реалізуватися самому. Хоча в контексті всього, що відбувалося, це теж фактор, що відіграв відповідну роль у тому, що сталося.

— Як довго ви плануєте бути одним із дев’яти позафракційних депутатів? Чи надходили до вас пропозиції вступити до якоїсь із фракцій?

— Зараз я дійсно позафракційний. (Між іншим, мабуть, розчарував багатьох із тих, хто злостиво намагався довести, що у своїх діях я керувався бажанням отримати певні посади). Однак думаю, що політику, який намагається бути ефективним і корисним, довго бути позафракційним не можна. Необхідно все- таки сходитися з якоюсь політичною силою, адже дуже багато процесів у парламенті визначаються саме діяльністю фракцій. Міжфракційні переговори, домовленості часто мають величезний вплив на конкретні рішення, які приймає Верховна Рада. Власне, проходження тих чи інших рішень є результатом домовленостей спочатку всередині фракції, а потім — між фракціями. Коли ж рішення доходить до сесійного залу, створюється враження, ніби воно приймається раптово, у той час, як все абсолютно чітко визначено до цього. А коли депутат позафракційний, він не бере участі в усіх цих процесах. I так як діяльність фракції є надзвичайно важливою, я буду визначатися у своїй подальшій фракційній долі вже на наступній сесії. Думаю, що на початку нового політичного сезону буде видно, які конструкції чи політичні структури можуть з’явитися.

А щодо пропозицій з інших фракцій, то буквально наступного дня після мого виходу із «Нашої України» мене запрошували до себе практично всі фракції. Крім того, у процесі подрібнення «Єдиної України» надходили запрошення від новоутворених фракцій та груп. Так що в цьому сенсі без пропозицій я не залишився. Думаю, це свідчить про те, що на мене можна покластися як на політика, як на фахівця і, зрештою, як на людину. Я в політиці не перший день і люди мене знають.

— Осінньо-зимовий період обіцяє бути не по сезону жарким, особливо для уряду, прогнозує більшість політологів. А які ваші прогнози?

— Цей період, думаю, буде жарким не тільки для уряду. Здійснення всього першочергового, що має відбутися у Верховній Раді, я не уявляю собі інакше, ніж екстраполювання діяльності парламенту на діяльність всіх інших органів влади, у тому числі й на уряд. Звичайно, зважаючи на підводку під недовіру уряду (що тягнеться ще з літньої сесії), а також на вимоги представити допрацьовану програму, в мене немає жодних ілюзій щодо того, що чекає уряд. При цьому його доля навряд чи залежатиме від тих чи інших результатів в економіці. Думаю, — виходячи хоча б з того, що ми з одних виборів перманентно ввійшли в інший виборчий процес — зріє чисто політичне рішення. Оскільки підготовка до президентських виборів фактично розпочалася, то обов’язково з’являються фактори, що й стануть визначальними в долі уряду. Можлива також поява абсолютно нових людей на політичному небосхилі, що й буде зумовлено ідеями, пов’язаними з наступними президентськими виборами. За таких умов максимально, що може зробити уряд, це не робити нічого різко. Я не до того, щоб уряд взагалі не займався економікою. Навпаки, у нас надміру лібералізована діяльність у сфері економіки, і це окрема надзвичайно глибока стаття. І якраз уряд міг би запропонувати не просто програму своєї діяльності у вигляді якихось пунктів, а надзвичайно грунтовний і глибокий аналіз всіх сфер соціально-економічного буття. А коли кожен приносить план заходів на декілька сторінок і хоче отримати «індульгенцію» на рік, то це просто несерйозно і навіть, я думаю, образливо для держави. Тому зараз, коли постало «урядове» питання, враховуючи осінньо-зимовий період, а також перманентну напруженість в паливно-енергетичному комплексі, уряд має займатися тими речами, які б дозволили хоча б підтримати в робочому стані всі ці сфери. Все інше буде у форматі прийняття чисто політичних рішень.

— Якими, на вашу думку, мають бути першочергові завдання 2-ї сесії, зокрема для підкомітету судово-правової реформи, який ви очолюєте?

— Думаю, потрібно внести на розгляд в комітет з правової політики пропозиції від підкомітету, пов’язані з продовженням та інтенсифікацією судово-правової реформи. Крім того, варто підготувати спеціальні слухання про хід цієї реформи. Можна вважати, що прийняттям у 2001 році цілого ряду законів стосовно судової системи щось таки зроблено. Однак деякі проблеми все ще залишилися, і їх потрібно вирішувати системно. Необхідно прикласти всі зусилля для того, щоб у бюджеті на наступний рік судова система отримала належне для її розвитку фінансування. Водночас надзвичайно тривожними та абсолютно неприйнятними є тенденції, скажімо, з боку уряду, який пропонує внести зміни до закону про той же судоустрій. У результаті з деяких параметрiв аж на рік може відсунутися вирішення такої проблеми, як, наприклад, створення адміністративного суду. До речі, завданням останнього має бути вирішення проблем, пов’язаних iз діяльністю тієї ж виконавчої влади, від багатьох дій представників якої людина має бути захищена. Це лише один штрих. Але навряд чи нам вдасться вирішити все (треба бути реалістами), проте необхідно діяти так, щоб процес створення реально діючої ефективної судової системи був незворотнім.

Запитуєте, а як щодо найбільш важливих завдань парламенту? Я вважаю, що наступну сесію необхідно розпочати тим, чого ми не зробили протягом минулого семестру — прийняттям закону про регламент (адже це основа діяльності парламенту). Діючий регламент, який приймався ще в 1994 році, був підкорегований під час так званої «оксамитової революції», та ці корективи не в усьому, м’яко кажучи, ефективні. Тому потрібно відпрацювати проект закону про регламент і прийняти його в першу чергу. І вже тоді на його основі можна буде займатися всією іншою законодавчою роботою. Потiм можна буде приступати до Податкового та Цивільного кодексів, а також цілого ряду інших кодифікаційних актів.

Думаю, у зв’язку з наближенням президентської кампанії ми зможемо спостерігати за розподілом повноважень, а також за тим, які політичні сили і в якому контексті будуть вирішувати проблему протиріч між гілками влади. — Що ви маєте на увазі? — Я маю на увазі пропозиції щодо внесення змін до Конституції. Думаю, вони все-таки з’являться, і їхнiй зміст буде свідчити, по-перше, про те, наскільки радикальними будуть підходи до цього питання. По-друге, чи буде це намаганням внести зміни до виборів і визначити статус нового президента, чи робитимуться «косметичні» речі, а процес радикального перерозподілу повноважень взагалі блокуватиметься. Водночас сьогодні різні політичні сили поділяють думку про те, що ми маємо рухатися до парламентсько-президентської форми правління. Тому терміново потрібно збирати фахівців і представників різних політичних угруповань і, зваживши все, створювати проект, який би дозволив безболісно розпочати процес. Я вважаю, що немає сенсу вносити зміни до Конституції після президентських виборів, бо тоді доведеться чекати п’ять чи десять років, поки вони почнуть діяти. А ми не можемо дозволяти собі таких речей. Можливо, якщо чітко буде виписано новий статус президента до виборів, то хтось і перегляне свої претензії на президентську посаду. Водночас (навіть якщо це не буде когось влаштовувати) ми маємо виходити з інтересів не окремих осіб, котрі хочуть бачити себе на цій посаді, а з точки зору інтересів суспільства і держави. Тому я схильний динамізувати цей процес і зробити все, щоб ці зміни були внесені до виборів. Лише в цьому випадку кандидати будуть знати, що вони матимуть, коли отримають омріяну посаду. Думаю, найближчими місяцями це питання має вирішитися.

— А як же довгоочікуваний Податковий кодекс? Наскільки реальним видається вам його прийняття в наступному робочому семестрі?

— У нас процес роботи над Податковим кодексом завжди інтенсифікується в період підготовки бюджету і затихає, коли бюджет уже прийнятий. Очевидно, що цей бюджет ще буде прийматися на старій податковій базі. Проте необхідно так готувати Податковий кодекс, щоб вже у 2003 році бюджет готувався на новій базі. Думаю, не потрібно покладати провину за неприйняття цього закону на новий склад Верховної Ради. Якщо попередній парламент чотири роки «сидів» над ним і не прийняв, то за місяць-півтора зробити це було просто нереально. Попри це, вже наступного року ми повинні отримати нову базу і механізми податкової системи, і це вимагає ретельної системної роботи. Думаю, потрібно створити відповідну комісію і зробити все, щоб кодекс був прийнятий вже на літній сесії.

— Які перспективи створення більшості восени?

— Я ставлюся досить скептично до всіх намірів, спрямованих на створення більшості. На мою думку, це не об’єктивний, а штучний процес. Результат виборів залишається таким, яким він є. Можна, звичайно, говорити зараз про те, як він був досягнутий, які сили як діяли, однак результат, повторюю, залишається незмінним, — і це при наявності змішаної системи виборів. Говорити ж про реальну більшість чи меншість можна буде тоді, коли буде стовідсотково пропорційна система. Лише за цієї умови політичні сили, які отримали більшість на виборах, сформують більшість і в парламенті. Та без механізму реального впливу на формування більшістю того ж уряду — а цей фактор якраз і обумовлює її створення — потреба в більшості як такій зникає. (До речі, якщо коаліційний уряд формується більшістю, то її можна назвати політичною коаліцією. Думаю, до президентських виборів ми будемо мати ще як мінімум один уряд, і в мене немає ніяких сумнівів у тому, що він буде коаліційним).

А коли у нас створювалася фактична більшість під голосування по виборах керівництва парламенту, то хіба можна говорити про сталість такої більшості? Це все «плаваюче», це одноразове голосування. Тобто більшість зараз потрібна чисто гіпотетично для того, щоб вирішити, наприклад, питання про надання згоди на призначення майбутнього нового прем’єра, чи, скажімо, на прийняття можливих рішень щодо політичних чи важливих законодавчих актів. Як мінімум упродовж наступної сесії всі ці «переливання» будуть продовжуватися, а вже перед президентськими виборами, можливо, певні політичні сили, які будуть орієнтуватися в парламенті на якогось конкретного фігуранта, згуртуються в якусь більшість. Зараз подібний розвиток подій принесе до парламенту лише роздратування, нагнітання політичної нестабільності, демарші та акції протесту.

— Про акції протесту. Як ви розцінюєте заклики опозиції щодо проведення «вересневої революції», спрямованої на органiзацiю дострокових президентських виборів? Чи варто їх сприймати всерйоз?

— З точки зору Конституції будь-яка політична сила має право на проведення подібних акцій в рамках закону. Навіть якщо мова йде про політичні сили, які є хоч і не монолітною опозицію, але солідарні у своїй опозиційності до влади (незважаючи на те, що у кожного якісь свої мотиви). З огляду на це опозиція, яка за своєю природою повинна демонструвати своє бажання змінити владу, має право заявляти свій протест у всіх допустимих формах. Тим більше восени, коли знову починається політичний сезон, який можна назвати початком президентської кампанії. Проте якщо опозиція не розробить чіткого плану своїх дій та конкретної ефективної та прийнятної форми їхньої реалізації, то це може призвести до того, що осінні акції будуть незначними за масштабами та політичним резонансом. А це не лише «зіграє» проти опозиції, але й продемонструє відсутність сили та монолітності в її лавах. На такі речі потрібно йти, коли є налаштованість на досягнення не певного політичного, а цілісного результату.

Однак, виходячи з низки ознак, у мене особисто мало віри в те, що опозиція здатна виступити єдиною монолітною сили. Крім того, я ще собі не уявляю, у яких формах може бути заявлена ця опозиційність: вуличні маніфестації, демонстрації, демарші чи ще щось. Як на мене, опозиція, за великим рахунком, недостатньо ефективно використовує парламентські методи руху до зміни влади (це продемонструвала перша сесія), що було, скажімо, задекларовано «Нашою Україною». Я не виключаю, що ми можемо стати свідками просто ще однієї спроби опозиції продемонструвати якщо не свою силу, то принаймні свою присутність у політичному спектрі держави.