Вся президентська рать,

На тлі повної зміни за короткий проміжок часу керівництва СБУ, Національної гвардії, відвойованого в Конституційному Суді права на існування НБР ця теза політологів може сприйматись як аксіома. На сьогодні всі генерали з великими зірками, разом із міністром оборони та міністром внутрішніх справ, не можуть не усвідомлювати, що їхнє службове майбутнє безпосередньо залежить від того, хто буде наступним президентом України. І хоча до тої години «Ч» понад рік, політичний тоталізатор поволі починає розкручуватися.

Ставки для генералів при владі виглядають вдалими лише за умов, якщо на Олімпі утримається нинішній Верховний Головнокомандувач. Інакше глибинної «санації» не уникнути...

Аналітики припускають, що потенційні можливості СБУ та МВС можуть бути використані, наприклад, для «потрібного» впливу на фінансові джерела діяльності претендентів в президенти. Національна гвардія буде виконувати роль на кшталт придворної і завжди вірної Таманської дивізії, що у Єльцина. Найпростіше начебто армії. Доведеться хіба що правильно зорієнтувати електорат в погонах. Таке припущення не є голослівним — відвідувало ж керівництво президентської адміністрації колегію Міноборони якраз напередодні парламентських виборів на тлі натяків на те, що є така партія НДП. І якщо в межах усіх Збройних Сил ефективність такої прихованої реклами відстежити було важко — закриті виборчі дільниці у війську скасовано — то в окремо взятому підрозділі вона, здається, спрацювала. Газета Міноборони, наприклад, повідомляла, що особовий склад окремого батальйону ДСУ в екс-Югославії проголосував саме за НДП. Проте прямі політичні вказівки з вуст воєначальників за невірного розрахунку — річ небезпечна. Колишній міністр оборони Віталій Радецький якраз і поплатився посадою за те, що закликав голосувати не за Леоніда Даниловича, а за Леоніда Макаровича, від якого перед тим отримав звання генерала армії.

Подейкують, що на День Незалежності, а потім 6 грудня — на День Збройних Сил слід очікувати потужного зорепаду на погони генералів та старших офіцерів Міноборони та Генштабу. Чи не означає це, що військова політична історія йде на друге коло? Щоправда, нещодавно було оголошено, що незабаром у міністра оборони з’явиться ще один заступник — цивільний, який відповідатиме за зв’язок з громадськістю та політичними партіями. Відтак, зрозуміло, саме на плечі цієї особи й ляже головний тягар проведення президентських гонок в тілі армії. Робота важка й, чесно кажучи, малоперспективна. Так що можна зрозуміти позицію нинішнього посла України в США Юрія Щербака, якого й пророкували на цю посаду поруч з міністром оборони, і кандидатуру якого Кузьмук вже начебто узгодив з Президентом. Щербак заявив, що про військове продовження його дипломатичної кар’єри йому нічого не відомо і з ним цю тему не обговорював ні Леонід Кучма, ні Олександр Кузьмук. На його місці кожен розсудливий політик не поспішав би.