Втрачений шанс

25 грудня наукова громадськість України відзначає п’ятдесятиріччя створення першого вітчизняного комп’ютера. Саме у цей день в 1951 році у Феофанії, що під Києвом, після успішного проведення випробувань комісія АН СРСР на чолі з академіком М.В.Келдишем прийняла в експлуатацію першу в СРСР та континентальній Європі цифрову обчислювальну машину МЕОМ. Дана абревіатура походила від повної назви — Мала електронна обчислювальна машина. Її творцем був колектив учених Інституту електротехніки АН УРСР під керівництвом на той момент академіка АН УРСР Сергія Олександровича Лебедєва, який був директором цього інституту.

До цього ЕОМ були розроблені і почали експлуатуватися тільки у двох країнах — США та Англії. Ідея створення вітчизняної ЕОМ виникла у С. Лебедєва ще в кінці 1945 року, але приступити до розробки він зміг тільки у жовтні 1948-го. Робота просувалася швидко — вже до грудня 1949-го Сергій Олександрович незалежно від зарубіжних учених розробив основні принципи створення подібних машин та її макет. Спочатку МЕОМ і задумувалася як макет ВЕОМ (Великої електронної обчислювальної машини), однак вже у процесі розробки стала очевидною доцільність перетворення її на малу ЕОМ. Цікаво, що сама розробка була, що називається, ініціативною та жодними державними планами не передбачалася (про це довго не було прийнято говорити). Існуючий на той момент і підписаний Сталіним план створення вітчизняних ЕОМ передбачав їх розробку в московських Інституті точної механіки та обчислювальної техніки (ІТМ та ОТ), НДІ «Счетмаш» та СКБ-245. Природно, що в таких умовах розробники МЕОМ могли покладатися переважно на себе та ще на підтримку віце-президента АН УРСР академіка М.О.Лаврентьєва, який одночасно був директором Інституту математики. Проте робота успішно просувалася, і вже 6 листопада 1950 року відбувся перший пробний пуск макета машини та почалася її наладка. 4 січня 1951 р. діючий макет МЕОМ було продемонстровано приймальній комісії. Дізнавшись про це, уряд звернув увагу на розробку — в травні 1951 робота машини була продемонстрована вже урядовій комісії, а 1 липня вийшла урядова постанова, котра зобов’язувала (!) ввести МЕОМ в експлуатацію у IV кварталі 1951 року. Завдання уряду було успішно виконано.

Потрібно відзначити, що МЕОМ була розроблена у гранично короткі терміни — за 3 роки (США та Велика Британія займалися цим 5 — 10 років), у створенні машини брали участь всього 12 основних розробників, яким допомагали 15 техніків та монтажників (в аналогічному американському проекті брало участь понад 200 чоловік). І хоча машина мала смішну за нинішніми мірками швидкодію — порядку 100 операцій в секунду, протягом наступного року на МЕОМ вирішувалися складні обчислювальні задачі, в тому числі й державної важливості — розрахунки, пов’язані з введенням до експлуатації Куйбишевської ГЕС та магістральної лінії електропередач Куйбишев — Москва. Враховуючи важливість роботи та отримані результати, Інститут електротехніки представив роботу із створення МЕОМ на здобуття Державної премії. Але роботу премією відзначено не було. Важко сказати, що вплинуло на рішення комісії з присудження премій: чи то те, що першу ЕОМ було створено не в Москві, чи то нерозуміння важливості розвитку обчислювальної техніки керівництвом УРСР та АН УРСР, внаслідок чого робота не була належно підтримана, чи то ідеологічна війна з кібернетикою — «буржуазною лженаукою», що саме починалася. С. Лебедєв на той час вже переїхав до Москви в ІТМ та ОТ, який очолив «покровитель» МЕОМ М.О. Лаврентьєв.

А заснована С. Лебедєвим у Києві наукова школа, яку очолили його учні, продовжила справу свого вчителя, приступивши до створення ЕОМ «Киев». Потім були машини МІР-1 (— 2, —3), які багато хто вважає прообразом персонального комп’ютера, «Днепр», «Искра», «Промінь» та ряд інших відомих розробок. А Сергій Олександрович Лебедєв, переїхавши до Москви, очолив й успішно завершив розробку нових ЕОМ М-20 та ВЕОМ. У 1953 році його було обрано дійсним членом АН СРСР (примітно, що в один день з А.Д.Сахаровим), став лауреатом Державної та Ленінської премій, йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці. І ще один факт із біографії видатного вченого, що лише через багато років став відомим широкій громадськості, — Сергій Олександрович був головним конструктором обчислювальних засобів першої системи протиракетної оборони країни.

В останні два десятиріччя у справі розробки комп’ютерів ми набагато відстали від провідних країн світу. Не останню роль в цьому відіграло прийняте в кінці 60-х років на урядовому рівні явно непродумане рішення про створення сімейства машин (відомих як ЄС ЕОМ) на основі «запозиченої» в американців архітектури IBM/360, яка на той час вже була застарілою. Лебедєв всіляко доводив згубність даного рішення, але адміністративна система, що набирала обертів, до думки вченого не прислухалася. Адже був шанс виходу на передові рубежі, але, як-то кажуть, немає пророка у своїй вітчизні. Відтоді у СРСР неодноразово намагалися копіювати зарубіжні зразки, але копії завжди виходили набагато гіршими за оригінал, що зумовлювалося, насамперед, значним відставанням у розвитку елементної бази обчислювальної техніки. Нині ж, коли вітчизняна електронна та радіопромисловість практично зруйновані, говорити про вітчизняні комп’ютери не варто. Максимум, на що нас вистачає, — це на завезення комлектуючих та збирання сучасних персональних ЕОМ в Україні. Та й ставлення держави до розвитку науки й технологій не дозволяє дивитися в майбутнє з оптимізмом. Свідчення тому — надто низьке фінансування інститутів Відділення інформатики, обчислювальної техніки та автоматизації АН України. Добре, що поки школа програмування існує та розвивається, а мiзки наших програмістів ціняться у всьому світі. І це дає надію, що завдяки зусиллям ентузіастів Україна все ж таки не опиниться поза інформатизованою світовою спільнотою.