Як втрачали Крим. I як повертати

Першого березня минає три роки як колишній президент України Віктор Янукович офіційно закликав керівництво сусідньої держави ввести війська на нашу територію. В неділю в Києві відбулась хода кримських татар під назвою Марш гідності. 26 лютого, як відомо, в Україні вже традиційно відзначається День опору Криму російській окупації. РФ розпочала анексію Криму — зухвалий акт, яким Кремль порушив міжнародні зобов’язання і фактично нівелював систему світової безпеки. В центрі Європи було окуповано частину країни, яка свого часу добровільно відмовилась від ядерної зброї. Більш того, окупація відбулась за ініціативою держави, що була одним із гарантів цілісності України згідно з Будапештським меморандумом. Росія дорівнює агресор — формула, яка стала вже аксіомою. Та чи не було це ясно до лютого 2014-го року? І що зробила Україна для того, щоб максимально убезпечити себе, маючи такого небезпечного сусіда?

Кремль завжди використовував акт Хрущова по передачі Криму Україні як спекулятивну карту. При цьому забуваючи, що насправді нічого Хрущов Україні не дарував. Навпаки, він певною мірою нав’язав Україні цю територію із солончаковою землею, адже РРФСР навіть технічно та організаційно не могла «підняти» півострів.  Та й історична належність Криму до РФ явно сумнівна. І якщо вже звертатись до історії, то не треба забувати, що в Херсонесі хрестився київський князь Володимир, а саме Україна є правонаступницею Київській Русі. Крім того, мало хто згадує, що ще в 1920-х роках РФ забрала у України Кубань. Спроби ж забрати Крим Росія здійснювала давно і намагалась для цього скористатись переломними моментами історії. Кремль завжди вів себе як загарбник, в тому числі і кримських земель.

«Я приїхав в Крим, там була обстановка надзвичайно складна, — згадував перший президент України Леонід Кравчук ще 2009-го року в інтерв’ю «Золоти сторінкам Луганщини» про події кінця 1980-х та початку 90-х років. — Депутати хотіли прийняти рішення про скасування угоди 1954 року, тобто про передачу Криму Україні. І хотіли винести це на референдум. Друге питання — про утворення Кримської автономії. Я виступив на сесії як Голова Верховної Ради. Я знав, що якщо я їм пообіцяю автономію, то можу попросити їх щоб вони не ставили на референдум «1954-й рік». До цього мені Горбачов натякав про всесоюзний референдум, щоб забрати Крим. Я сказав, що дійсно Крим — це велика територія, історично дуже неоднозначна, і в перспективі неймовірно важлива і з політичної, і з економічної, і з духовної точки зору. Тому я запропонував поставити на референдум одне питання — про утворення Кримської автономії, а питання про «1954 рік» зняли. Для будь-якого політика будь-якого рангу віддати територію — це означає підписати собі смертельний вирок. Промова була дуже переконлива з мого боку. Кримці погодились і провели референдум з одного питання. А після цього я зателефонував Горбачову і сказав, що вони не ставлять питання про денонсацію угоди 1954 року, мова йде лише про підвищення рангу, статусу області».

Як виявилось, кримська проблема не була вирішена, але лише відтермінована. Росія ніколи не полишала намірів прибрати до рук Крим і системно працювала над цим. Перший «дзвіночок» пролунав, коли Мєшков намагався захопити владу на півострові. Фактично тоді відбулася спроба заколоту в Криму, який згодом буде реалізований на півострові і на Донбасі в 2014-му році. Але в 1994-му завдяки професійним і своєчасним діями тодішнього голови СБУ Євгена Марчука біди довелося уникнути.

На жаль, її не вдалося уникнути пізніше. В наступні 20 років владою в Україні мало що робилося для того, щоб органічно інтегрувати регіон. Навпаки, були навіть зворотні дії. Як відомо, в 2010-му році Віктор Янукович з Дмитром Медвєдєвим підписали сумнозвісні Харківські угоди, які пролонговували присутність Чорноморського флоту РФ в Криму та стали прологом до окупації півострову. Прикметно, що тоді у Верховній Раді за ратифікацію цих угод в унісон проголосували Партія регіонів, КПУ та «Блок Литвина». Більш того, навіть серед «Нашої України» та БЮТу знайшлись ті, хто проголосував «за».

«Януковича можна і необхідно притягнути до відповідальності за те, що покликав в Україну російські війська, — говорить «Дню» народний депутат V, VI, VII скликань, а зараз голова ГО «Сила права» Андрій Сенченко. — Що стосується Криму, то українській владі нині явно не вистачає системності в цьому питанні. На мою думку ця системність має полягати в зусиллям по двом напрямкам. Перше — це все, що торкається деокупації Криму. Перш за все це заходи по економічному тиску на державу агресора. Необхідно всіляко підтримувати стосунки з нашими партнерами для того, щоб вони посилювали цей економічний тиск. Треба відмовитись від подвійної моралі в питаннях торгівлі з окупованими територіями. Це стосується і Криму, і Донбасу. Крім того, потрібен потужний юридичний тиск на РФ. В цьому сенсі необхідні судові позови, як в інтересах держави, так і в інтересах бізнесу. ГО «Сила права» займається подачею позовів в інтересах українських громадян, які постраждали внаслідок російської агресії. Це не лише матеріальні збитки, а й вбивства наших громадян, тортури, репресії за національною ознакою та політичними поглядами. Потрібні також системні дипломатичні зусилля. Наша влада зараз вигадала дивну формулу — політико-дипломатичний шлях з визволення Криму і Донбасу. На жаль, за цими словами мало що міститься. Ці дії мають бути скоординованими і підкріплені відповідними ресурсами. Це стосується, зокрема, зовнішньої політики з призначення послів та роботі із діаспорами. Ми ж маємо зворотну ситуацію, коли існує багато вакансій послів лише тому, що у Порошенка особисто не знайшлося власної кандидатури. Як це, наприклад, сталося із послом в Великобританії».

«Наступний дуже важливий блок — інформування наших громадян на окупованих територіях про те, що відбувається в нашій країні, — продовжує Андрій Сенченко. — Зараз вони отримують інформацію здебільшого від російської пропаганди. Вони ж мають розуміти, що відбудеться після деокупації, яким будуть і Крим і Донбас. Мають бути розроблені законопроекти з широким громадським обговоренням і реалізовані у вигляді законів. Йдеться про відповідальність за дії на початку російської агресії і після окупації. РФ інтенсивно розповсюджує інформацію про те, що у разі, якщо Україна поверне ці території, то відповідати будуть усі, навіть підприємці, керівники підприємств та дрібні чиновники. Таким чином люди залякуються. Тому ми маємо чітко сказати які саме категорії громадян підпадають під кримінальну відповідальність згідно з українським законодавством. Це судді, прокурори, військовослужбовці, керівники правоохоронних органів, керівники виконавчої та законодавчої влади в Криму. Далі має бути розроблена концепція амністії певної частини з цих людей. Адже якщо ми будемо переслідувати всіх аж до сільського міліціонера, то гадаю далеко ми не просунемося. За злочини перш за все мають відповідати керівники. Окремо треба розробити концепцію відповідальності за колабораціонізм. Це велика проблема, і якщо тут не буде дана своєчасно правова оцінка, то ця «каша» в Криму буде тривати десятиліттями».

«Ще один аспект — питання громадянства, — додає наш співрозмовник. — Фактично Росія насильно видала паспорти громадянам України в Криму. Цих людей не лише не має стосуватися відповідальність, а й навіть косо дивитись на них не можна. Держава в певний момент не змогла їх захистити, і ці люди вимушені були отримати цей окупаційний аусвайс, без якого прожити на окупованій території неможливо. Уявімо, що завтра настав день деокупації. Як бути з двома мільйонами людей, які мають по два паспорти? Як бути з тими, хто приїхав до Криму на плечах окупантів? Все це має бути чітко регламентовано відповідними законами. Концептуально це має виглядати на ступним чином: ті хто приїхав на плечах окупантів, тим буде визначений строк протягом якого вони мають залишити деокуповану територію. Для наших громадян, у яких на руках виникло два паспорта, має бути наданий вибір — або залишити при собі український паспорт, або російський. Тільки громадянин, який залишив при собі російський паспорт не матиме права брати участь у голосуванні на виборах. По Донбасу ситуація подібна, але ускладнена тим, що там вже пролита кров».

Що може Україна протиставити загарбницькій політиці Москви? Триває третій рік окупації Криму і частини Донбасу. Деякі чиновники заявляють про існуючі плани деокупації та реінтеграції. Щоправда ніхто на папері не бачив навіть натяків на такі проекти. Народний депутат від «Блоку Петра Порошенка» Анатолій Матвієнко коментує «Дню»: «Я думаю, що говорити про стратегії по деокупації Криму публічно не можна, адже там можуть бути таємні алгоритми. В стані війни говорити про це вважаю недалекоглядним. Але в основі цієї стратегії є головний принцип: Крим — це українська територія, і всі зусилля мають бути спрямовані на відновлення цього статусу».