Євро та «регіональні уподобання»

Кожна країна, яка увійшла у Європейський валютний союз, направляє одного представника в Керуючу Раду Європейського Центрального Банку, функцією якого є визначення кредитно-грошової політики ЄЕС. Керуюча Рада, що складається із 18 редставників ЄЦБ, вже перевищує за розмірами Федеральне резервне управління США, центробанки Великої Британії (Bank of England) та Японії (Bank of Japan). Щоб зменшити ймовірність перетворення Керуючої Ради ЄЦБ на занадто громіздкий, погано функціонуючий орган, необхідна його невідкладна реформа і проведення відповідних перетворень.

У той час як Договір в Ніцці не дозволяє реструктуризацію Керуючої Ради ЄЦБ, він дозволяє змінити правила голосування, що використовуються Радою. Правило, що вимагає введення почергового права голосу серед членів Ради і що примушує їх групуватися в блоки з правом голосу, могло б замінити існуючу сьогодні систему голосування за принципом одна людина — один голос.

Однак як може така зміна вплинути на кредитно-грошову політику Європи? Розширення валютного союзу призведе до відповідного збільшення числа глав національних центробанків у Керуючій Раді ЄЦБ. У той час як число представників країн- учасників зросте (по одному представнику від кожної країни), число представників штаб-квартири ЄЦБ у Франкфурті залишиться колишнім — шість чоловік. Деякі спостерігачі припускають, що така зміна зробить кредитно-грошову політику Європи більш вразливою по відношенню до регіональних упередженостей національних центробанків.

Однак може виявитися помилковим припускати, що представники центральних банків у Франкфурті вільні від національної чи регіональної упередженості. Автор займалася вивченням питання регіональної упередженості у Федеральній резервній системі США, де орган, який займається кредитно-грошовою політикою — Комітет з операцій на відкритому ринку — складається з семи чиновників із Вашингтона і п’яти представників регіональних офісів. Проведений аналіз записів 214-х засідань і телеконференцій, проведених членами Комітету з 1978-го по 2000 рік, і більш ніж 2400 голосів відданих «за» або «проти» різних пропозицій.

Чиновники Федеральної резервної системи США більш схильні виступати на користь пониження ставок відсотка, коли рівень безробіття в їх регіоні вищий, ніж середній рівень у країні. Вони також більш схильні виступати на користь підвищення ставок відсотка, коли рівень безробіття в їх регіоні нижчий, ніж середній рівень у країні. Так що, здається, чиновники у Вашингтоні більш чутливі до регіонального рівня безробіття, ніж чиновники в регіональних офісах Федерального резервного управління!

Чи справедливо те ж саме для ЄЦБ? Щоб дізнатися про це, необхідний аналогічний аналіз політичних дискусій, однак відсутність записів і матеріалів про підсумки голосування унеможливлює це. Автор розробила експеримент, який дозволить з’ясувати, чи відігравала національна упередженість роль у формуванні політики ЄЦБ з моменту введення євро.

При проведенні даного експерименту було зроблене припущення, що рішення кожного члена Керуючої Ради ЄЦБ визначається різницею між рівнем інфляції в його країні та середнім рівнем інфляції в зоні дії євро за попередній місяць. Також було зроблене припущення, що якщо різниця між показниками національного рівня інфляції та середнього рівня інфляції в зоні дії євро перевищувала певну величину протягом місяця, який передував засіданню з кредитно-грошової політики, це впливало на рішення члена Керуючої Ради.

Наприклад, якщо показник національного рівня інфляції був вищим від показника рівня інфляції в зоні дії євро на певну величину (порогова величина) або більше, представник даної країни в Раді голосував за більш жорстку кредитно-грошову політику або ж проти її пом’якшення і зняття обмежень. Якщо показник рівня інфляції країни був нижчим від середнього показника зони євро на величину більшу, ніж порогова величина, тоді представник цієї країни голосував проти більш жорсткої кредитно-грошової політики і за зняття обмежень. І, нарешті, було зроблене припущення, що всі рішення Ради приймаються більшістю голосів.

Автор проаналізувала 11 випадків, у яких ЄЦБ змінив ставку відсотка, з січня 1999 по грудень 2001 року. Приймаючи до уваги національну приналежність кожної із членів Керуючої Ради ЄЦБ, підрахували загальну кількість членів Ради, які повинні були проголосувати проти змін, що мали місце в кредитно-грошовій політиці, враховуючи різницю в показниках рівня інфляції між окремими державами і всією зоною дії євро. Потім я повторила експеримент, використовуючи різні порогові величини.

Отримані результати вказують на те, що рішення ЄЦБ у кредитно-грошовій політиці співпадають з гіпотезою про регіональну упередженість. Практично в кожному випадку і для кожної порогової величини, використаної в експерименті, за реалізовані згодом зміни в політиці голосувала більшість членів Керуючої Ради ЄЦБ, і кожного разу рішення членів Ради можна було передбачити, виходячи з різниці між рівнем інфляції в їх країнах та середнім рівнем інфляції в зоні дії євро.

Одна з пропозицій щодо реформи процесу голосування в Керуючій Раді ЄЦБ полягає в тому, щоб збільшити «вагу» шести представників, які створюють ядро ЄЦБ, і засновується на припущенні, що ці члени Ради менш схильні до впливу національних інтересів. Однак проведений мною експеримент вказує на те, що навіть якщо обмежити описаний вище аналіз лише цими шістьма особами, рішення у кредитно-грошовій політиці, прийняті з січня 1999-го по грудень 2001 року, все одно узгодяться з результатами, заснованими на різниці в показниках рівня інфляції в «регіонах» Європи.

З цього можна зробити два серйозних висновки: по-перше, будь-яка зміна в правилах голосування для Керуючої Ради ЄЦБ повинна бути направлена на максимальне зменшення потенційної регіональної упередженості, яка може тільки зрости з розширенням ЄЭС на схід. По-друге, особи, відповідальні за проведення реформи, не повинні вважати, що представники штаб-квартири ЄЦБ у Франкфурті менш схильні до упередженості, ніж представники національних центробанків.