За проектом Податкового кодексу держава й далі збирається вважати бідних середняками, а середняків — багатіями

Вже кілька тижнів на порядку денному ВР перебуває розгляд проекту Податкового кодексу (ПК). Податки, як відомо, справа, що стосується кожного, і сплата їх є конституційним обов’язком громадян. Окрім того, вже досить тривалий час проблема надмірних податків є доволі болючою для українських підприємств.

Тому, схоже, платникам податків доведеться ще понервувати з приводу свого «Основного Закону» — Податкового кодексу, прийняття якого, за словами високих державних мужів, поставить все на свої місця в цій делікатній сфері. Теоретично з цим можна погодитись, адже будь-який нормальний кодекс — це, насамперед, цілісна система впорядкованих норм, яка ліквідує неузгодженості й суперечності в законодавстві. Проте реалізація цієї ідеї саме в ПК декому здається невдалою. Наприклад, так вважають у Центрі розвитку українського законодавства.

Звичайно, ідея створення ПК — сама по собі позитивна. За останні роки Україна наплодила стільки податкових «ноу-хау», що вже ніхто не знає, що є первинним — недосконалість податкових актів чи їх величезна кількість. Як наслідок — із кожним днем податків стає все більше, надходжень — все менше, і з цим треба щось робити. Цю проблему має вирішувати кодекс — документ, основним завданням якого є комплексне врегулювання відносин у певній сфері діяльності.

Окрім «зведення докупи» різноманітних податкових актів, український ПК має виконати ще одне революційне завдання — змінити вітчизняну податкову систему — переглянути базу оподаткування, ставки оподаткування, податкові пільги, повноваження податкових органів... Про це всі говорять і, на жаль, лише говорять, бо в проекті ПК реформою податкової системи майже не пахне: документ просто об’єднав під своїм дахом чинні законодавчі акти. Межі повноважень ПК також розмиті (ст. 1022: «У випадках, передбачених цим кодексом та іншими нормативними актами з питань оподаткування, можливе застосування інших видів податкових пільг»), і це дратує, бо ніхто не знає, що таке «інші нормативні акти...» й якою може бути сила їхньої дії на практиці.

За словами Андрія Мирошіниченка, директора департаменту аналітичних досліджень Центру розвитку українського законодавства, кодекс констатує те, що є, та майже нічого не змінює: «Дивно, чому розробники проекту свої розрахунки так жорстко прив’язують до конкретної цифри (сума податків має бути 30% НВП), — каже він. — Для кого ми робимо цей кодекс — для ВВП, для експертів МВФ, які вимагають цих 30%, чи, може, все-таки для підприємств, які будуть ці податки сплачувати? Якщо для останніх, то я не розумію, чому не можна прив’язати рівень оподаткування до, скажімо, обсягів виробництва, рентабельності тощо? Адже сума отриманих податків — це величина наслідкова, а не визначальна».

Податок на фізичних осіб у проекті зменшено на 10%. Це, напевно, непогано — погано інше. При розрахунку цієї статті автори проекту відштовхуються від нинішньої «межі малозабезпеченості». Це означає, що середнім класом в країні вважаються люди, прибуток яких хоч на копійку, але вищий від межі малозабезпеченості.

Такий підхід вже призвів до того, що основний податковий тягар лежить на плечах формально середнього, а насправді бідного класу. Справжні середняки сплачують податки, призначені для багатих, а багаті зрівняні з середняками. Ось чому середній клас, який є основним утримувачем бюджету та Пенсійного фонду, не може розвиватися. І так буде, доки держава не визнає, що для нормального життя 100-150 грн. на місяць — замало.

Далі. Те, що ПК має забезпечити «справедливий підхід при оподаткуванні всіх категорій платників податків», — зрозуміло й без коментарів. Але як тоді розуміти те, що кодекс передбачатиме «спеціальні податкові режими для окремих галузей народного господарства», а право сплачувати окремі пільгові податки буде надано «окремим категоріям платників». У що вірити? Ст. 1008 (підпункт б1) ще цікавіша: «Встановлення податків зборів та інших податкових платежів проводиться, виходячи з необхідності фінансування видатків держави...» Тобто чиєсь бажання реконструювати одним махом ще 25 хрещатиків в областях є «видатками держави», і ми будемо зобов’язані їх профінансувати. Цікавою є назва розділу: «Соціальна справедливість».

Іншу думку щодо проекту висловлюють професійні бухгалтери. Вони кажуть, що без наведення ладу з бухгалтерським обліком про користь від ПК годі й мріяти. Як виявилося, це питання дуже важливе. Народний депутат України Ірина Білоусова (Комітет з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій) вважає, що: «Для економіки в цілому роль ПК насправді буде мінімальною, якщо не вирішиться питання з бухгалтерським обліком. Україна фактично відмовилася від бухобліку й перейшла до податкового, хоча ця система не може адекватно висвітлити фінансовий стан одиниці господарювання. В результаті ми навіть не можемо реально оцінити стан економіки України. Бухгалтерський же облік дозволяє це робити, тому без відповідного закону щодо системи бухобліку та звітності говорити про значення кодексу неможливо в принципі. Що ж стосується змісту проекту, то він надто складний для сприйняття переважної більшості платників податків. Він не спрощує механізму необхідних податкових обчислень, а стверджує, що величезна кількість податків є абсолютно нормальним явищем».

Звичайно, недоліки проекту можна ще усунути — на те він і проект, щоб із ним працювати. Проте не зовсім зрозуміло, навіщо було витрачати чимало часу та зусиль на підготовку проекту, якщо можна було скористатися готовим досвідом. Цікаво, наприклад, чи знають автори проекту про наявність «Світового Податкового кодексу», що його 1996 р. розробили провідні американські фахівці в галузі оподаткування спеціально для країн з перехідною економікою, яким уже скористалися більшість країн Східної Європи і який без проблем можна знайти в «Інтернеті»? Може, допомогло б.

№199 17.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»