Закон без кордонів
Група депутатів і громадських діячів (Костянтин Затулін, Модест Колеров та інші) розробила законопроект, що називається «Про протидію реабілітації у нових незалежних державах на території колишнього Союзу РСР нацизму, нацистських злочинців і їхніх підсобників». «. (Про першу реакцію російських політологів та публіцистів «День» писав 25 квітня 2009 р. — Ред.).
Назва демагогічно вивірена: будь-хто, хто не схвалить прийняття такого закону, відразу буде зарахований до підсобників нацистів. Так і сталося. Щойно висловлено сумнів — усього лише сумнів — щодо наслідків застосування закону всередині країни (лише всередині!), як відразу ж пішов агітпроповський відлуп.
Мені, зізнаюся, критика нового законопроекту також не дуже сподобалася. Та зовсім з іншої причини. По-перше, для внутрішнього використання за нашої правозастосувальної практики закон годиться для всього, а не тільки для засудження кількох тез, як вважає критик. У тому числі для того, аби посмертно засудити багатьох письменників і істориків. Олександра Некрича за «22 червня 1941 року», Георгія Владимова за «Генерала та його армію», Віктора Астаф’єва за «Прокляті й убиті». Може бути непереливки й Валентину Распутіну, який нині живий. Під дію нового закону легко підвести і вивчення пакту Молотова-Ріббентропа, і розповідь про Катинь, про репресії та депортації, що проводилися НКВС і МГБ.
По-друге, звісно, закон цей має передусім зовнішньополітичне значення. Точніше, він спрямований на знищення межі між політикою внутрішньою та зовнішньою. І з цієї самої причини він гідний не побіжного обговорення, а серйозного історичного й культурологічного тлумачення. Бо відображає щось фундаментальне, принципово важливе в самоідентифікації росіян та у їхньому історичному існуванні.
«Нацизм», «комунізм», «інтернаціоналізм», «сталінізм», «шовінізм», «реваншизм» — це всі слова, які описують деякі історичні феномени і накладаються на щось, що лишається незмінним. Це «щось» — негативна самоідентифікація росіян, які вже кілька сторіч консолідуються не на основі внутрішнього розвитку, не в будівництві державних і цивільних інститутів, що формують націю, а в постійному нав’язуванні власної деградаційної моделі іншим націям. Моделі, що іменується в різні часи по-різному, але залишається російською і за часів придушення революції 1848 року, і під час жовтневого перевороту 1917 року, який був російським вибором, що би про це не казали, і в серпні 1968-го і 2008-го.
Не визнавши цього, ми прирікаємо себе на вічне здивування. Як же так — у сімнадцятому році під знаменом інтернаціоналізму почалося відновлення Російської імперії, ледве благополучно не розваленої, за прикладом Османської й Австро-Угорської. А зараз усередині країни розгорнуто буйну антикомуністичну кампанію, але при цьому резолюція Європарламенту, яка засуджує комунізм нарівні з нацизмом, у Росії замовчується. І встановлений День пам’яті жертв тоталітарних режимів — 23 серпня, тобто дата підписання пакту Молотова-Ріббентропа, — не відзначатиметься у нас. Отакий антикомунізм нинішньої російської влади — частковий і непослідовний.
Ба навіть колишній прем’єр-міністр Естонії Март Лаар, котрий активно брав участь у підготовці цієї резолюції, позбавлений права в’їзду до Росії. Про антиестонську пропаганду навіть і говорити нічого: бідний Євросоюз, виявляється, пригрів у пазусі гадюку — естонський фашизм.
Але всі ці протиріччя знімаються, якщо трактувати те, що відбувається, як реакцію на те, що естонці й інші народи відмовилися «жити по-російськи». І прагнуть стати суб’єктами рівноправних відносин. Але визнати за ними таке право — це зруйнувати віковий (мабуть, із часів Великої французької революції) спосіб національної самоідентифікації та консолідації. Якщо нація відмовляється слугувати матеріалом для будівництва російської донаціональної держави, вона в очах російських стає навіть не національним ворогом, а ворогом роду людського. Бо її дії руйнують російську картину світу.
І така, безумовно, логіка авторів законопроекту. Адже він не про реабілітацію нацизму. Це взагалі не юридичний, а пропагандистський документ. Його завдання — поставити знак рівності між нацизмом і національним самовизначенням у країнах колишнього СРСР. І впровадити цю тезу в масову свідомість. А якщо врахувати, що процеси, що проходять на пострадянських теренах, замовчуються в російських ЗМІ і не вивчаються нашою експертною спільнотою, то цей законопроект — частина тієї картини світу, на основі якої будується російська зовнішня та внутрішня політика.
Політика неадекватна, безперспективна і деградаційна. Вона вже привела до нападу на Грузію, вона перетворює Росію на джерело небезпеки для найближчих сусідів, вона може призвести до катастрофічних наслідків не лише для народів пострадянського простору. Така ціна ходіння по колу російської нації, що не відбулася, і російської держави, що не відбулася, вічного повернення до примітивних, по суті, первісно-варварських способів не національного, а донаціонального самоствердження.
І законопроект цей скерований перш за все проти російської національної самоідентифікації.
