ЗАПИТАННЯ «Дня»

Сьогодні «День» продовжує дискусію на цю тему (початок у № 133).

Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:

— Найголовнішою проблемою в діяльності партій є чітке законодавче визначення їхнього місця в політичній системі України. Лише після того, як це станеться, можна вести мову про їхній реальний вплив на політичне життя країни. Нинішня «імпотенція» партій пояснюється не тільки якимись суб’єктивними чинниками (нерозвиненість партій, слабкий кадровий, інтелектуальний потенціал тощо). Існує ще і об’єктивний чинник: у нинішньої правлячої еліти немає попиту на політичні партії як на інструмент розробки та здійснення інноваційних політичних проектів. Тому всі заяви про те, що якась одна партія буде джерелом розробки інноваційних проектів, а інші не будуть, на мій погляд, є несерйозними.

Для виправлення ситуації нам необхідно «повернутися» до тих основ, які характеризують європейську політичну систему. Мова йде про жорстке розділення політичних організацій на парламентські партії і політичні клуби (або об’єднання громадян політичної спрямованості), визначення законодавчих, фінансових та політичних переваг парламентської партії. Крім того, потрібно створити таку систему управління, в якій парламентські партії є суб’єктами формування відповідальної парламентської більшості, коаліційного уряду та єднальною ланкою між задекларованою програмою дій і політичною відповідальністю за її виконання. Відповідно до європейської практики, парламентська більшість не може діяти на основі довір’я або поваги до президента — це не об’єктивна формалізуюча характеристика для більшості. Більшість має формуватися на основі підтримки конкретного уряду, принципів формування цього уряду, присутності в ньому і відповідальності за його дії. У нас має відбутися певна реструктуризація більшості, щоб вона стала проурядовою. Для цього має відбутися реструктуризація самого уряду в сенсі коаліційності та політичної відповідальності. Це буде якісним кроком для приведення нинішніх квазіпарламентських партій у статус серйозних та відповідальних політичних акторів. Доки ця схема не працює, доти все інше є політичною демагогією. Її не можна перевірити реальною політичною практикою, оскільки політична партія на сьогодні взагалі не є реальним політичним актором на політичній авансцені. Образно кажучи, вона все ще бігає по залу, намагаючись пробитися на політичний кін цього театру. Геннадій МЕРНИКОВ, Національний інститут стратегічних досліджень, Дніпропетровська філія:

— Ідея, висловлена ідеологами нової партії (об’єднання ПРВУ, «Солiдарностi» та ще трьох партiй), безумовно, правильна і навіть необхідна. Однак, як і багато які інші абстрактні ідеї, штучно привнесені в життя українського народу, вона навряд чи здійсненна.

Чому адміністрація Президента майже виключно сама вимушена займатися всім спектром завдань держави? Тому що нікому іншому до цього немає діла. Кваліфіковані експерти давно вже розібрані. Їх лічені одиниці. Значна частина розбещується потихеньку відносно великими (для них) грошима. Інші ( «недорозкручені») від незатребуваності та безгрошів’я готові зайнятися чим завгодно. Чи то чорним піаром, чи то партійним будівництвом. Цілком можливо, що ідеологи нової партії «промацують» електорат перед можливими достроковими виборами тільки на пропорційній основі.

Класичні функції політичних партійних програм мають місце лише в тих суспільствах, які структуровані за якимось виразним критерієм. 1991 року український народ з невеликою перервою переважною більшістю голосів схвалив діаметрально протилежні доленосні рішення. Підсумки останнього референдуму, як і діяльність т. зв. «більшості», погано вписуються в контекст волевиявлення останніх парламентських виборів. І нічого…

З народом нині (поки що) можна зробити ВСЕ ЩО завгодно. Якщо ефективним механізмом комусь із політтехнологів убачаються партії, то чому б і ні? А ось коли закінчаться гроші, тоді ми подивимося, наскільки зрілими є ті чи інші «яблука». Досвід дніпропетровського фантома «За красиву Україну» давно всім відомий. І це вже навіть не смішно...

Коли в нації з’явиться достоїнство, яке грунтується на власності, тоді з’явиться необхідність це достоїнство відстоювати.