Зайва Польща?
СТІНА СХІДНА ВЖЕ МУРУЄТЬСЯ
Після 1 травня Польща, очевидно, стане повноправним членом європейської спільноти. Візово-бюрократичний «мур» між нею та «іншим «світом», або, як кажуть у Польщі, «стіна східна» — вже мурується. Пропорційно розширенню цього будівництва звужується й потік українських громадян за кордон. Чи добре це для самої Польщі? Ні, скажуть польські ура- патріоти, які й досі мріють про «креси східні». Ні, скажуть і польські бізнесмени, бо пам’ятають, що перше своє золото, як і перші кольорові телевізори, купували в українських магазинах ще у 80-ті роки ХХ століття (недаремно тоді мости через Буг журналісти жартома називали «телемостами»). Та й перші капітали поляки формували, торгуючи на ринках України європейсько-турецьким «ширвжитком». Ні, скажуть і польські політологи, бо розуміють, що без України Польща втрачає «родзинку» в очах політичної еліти світу й тихо перетворюється на таку собі європейську провінцію…
Президент республіки Польща Олександр Квасневський під час конфлікту між Росією та Україною навколо острова Тузла іронічно назвав дві колишні республіки СРСР подружжям, мовляв, «милі «тузляться», тільки любляться». Хоча сам не раз виявляв готовність бути чемним сусідом, шляхетним порадником і адвокатом. Проте відомо: коли в «подружжі» злагода, то третій виявляється зайвим. Зайвим? Саме такий епітет несподівано може пристати до сусідньої держави не лише на Сході, але й на Заході Європи. Чи прийнятно для України, щоб Польща стала зайвою? «Байдуже», — скажуть українські газонафтові трейдери. Бо готовність поляків на словах продовжити трубу Одеса—Броди лише навіює іронію. Та й для більшості пересічних громадян Центральної, Східної та Південної України також байдуже — відгородяться від нас поляки, чи ні. Щодо жителів Криму, котрі знають географію переважно за представництвом туристів з тієї чи іншої країни, то Польща взагалі, за висловом Володимира Маяковського, «географічна новина»… Але згадаймо п’ятимільйонну Західну Україну, яка ніби вже поріднилася зі своєю євросусідкою! Усякі перепони на в’їзд до Польщі тут викликатимуть злість. Злість як до української влади, так і до польських бюрократів на кордоні. Злість, помножену на розмір економічних збитків. Адже відомо, що так званий «човниковий бізнес» для сотень тисяч жителів Галичини, Волині й Закарпаття є чи не основним видом діяльності. Проте невдовзі всі вони зрозуміють, що насправді контрабанда приноситиме тим більший дохід, чим більше перешкод є в легальній торгівлі. Адже тоді різниця цінових потенціалів суттєво зростатиме. Тобто чим вищим буде паперовий мур на берегах Західного Бугу та Сяну, тим більший потенційний прибуток отримають контрабандисти. До речі, можна вже нині передбачити, що товари зі знаком якості майбутнього ЄЕП (Єдиного економічного простору), очевидно, не будуть достатньо конкурентоспроможними.
ПОЛЬСЬКА ЛІВИЦЯ ПОЛЮБЛЯЄ ПРАВИХ?
В українському політикумі думка про республіку Польща вже сформувалась: це країна, що підтримує здебільшого праві політичні сили. Лідери «Нашої України» й БЮТ часто є прошеними гостями на різноманітних семінарах і «круглих столах». З політологічного погляду така прихильність до українських правих викликає подив. Адже правляча в Польщі партія влади SLD (Союз лівиці демократичної) є нащадком польських комуністів. Останні вчасно дистанціювалися від марксистських ортодоксів і стали доводити, що «лівиця» може бути демократичною. Досі їм вірили в Польщі та за її межами. Але в будь-яку мить політична матриця SLD може стати надмірним подразником. Особливо в ситуації, коли президентство розглядається майже як родинна справа сім’ї Квасневських. Оскільки Олександр Квасневський за конституцією не може ще раз бути президентом, то сьогодні в Польщі досить активно мусується думка про те, що новим президентом може стати дружина Квасневського. Від цього інтрига ще більша... Подібного в Європі ще не спостерігалось: прагнення дружини президента змінити на посту свого чоловіка виглядає більш ніж дивно… Тож від ярлика «особлива Польща» до «незрозуміла й зайва» — віддаль у ментальному вимірі незначна.
У ЄВРОСОЮЗІ ТЕЖ Є «БІЛІ» ТА «ЧОРНІ»...
Нещодавно європейська політична еліта припустилася плагіату. Бо в кого ж, як не в хитруватих українців, президент Франції Жак Ширак запозичив ідею «двошвидкісної» Європи та творчо розвинув її після провального саміту ЄС у Брюсселі? Ідею поділу Європи на «ядро» та «тих, що навколо» підтримали, окрім Німеччини й Франції, ще дві країни-засновниці Євросоюзу — Бельгія та Люксембург. Вони небезпідставно вважають, що після розширення Європи з 15 держав ще на десяток Старий Світ може охопити ностальгія за «втраченим раєм» минулих 70-х років. (Подібно до пострадянської туги за п’ятнадцятьма «вільними» республіками непорушного СРСР). Щодо Польщі, то вона аж ніяк не потрапляє до «євроядра». Більше того, в Брюсселі українською ідеєю різношвидкісної інтеграції скористались як засобом впливу на непоступливість польського прем’єр-міністра Лешека Міллера. Робить честь полякам, що вони не піддалися, й на першому ж європейському «випробуванні» відстояли свою позицію. У Варшаві почали запитувати, чи Париж і Берлін — дійсно лідери європейського інтеграційного руху, чи, можливо, політичні здирники? Поляки зрозуміли, що формування групи піонерів європейського об’єднання та групи «всіх інших» є загрозою того, що республіка Польща стане зайвою не лише для Сходу Європи, але й для твердого горішка — «ядра» ЄС. Тобто Польща може опинитися «між двох стільців»: від старих друзів одцурається, а нові до своєї компанії не візьмуть! Мабуть, саме тому такою різкою була поведінка Лешека Міллера. Його відмова продовжувати дискусію на брюссельському саміті 13 грудня 2003 року зробила безглуздими подальші переговори. А як на початку усе добре складалося для Польщі! Це й обіцянки ЄС надати величезну допомогу польським аграріям. Це й визначення республіки Польща як провідника європейськості на східних кордонах. І нарешті, затвердження в 2000 році в Ніцці процедури голосування в ЄС, що дозволяла Польщі мати такий же вплив, як і в найбільших державах... І ось такий плачевний кінцевий результат: Брюссель став далі від Варшави, аніж Вашингтон! Зате для польських скептиків, які програли референдум щодо вступу до євроспільноти, прийшла друга хвиля популярності. Патріотична риторика заполонила засідання Сейму, зазвучала на теледебатах та численних радіопередачах і звелася до єдиного питання: «Хіба ми вас не попереджали?»
У ЩО ОБІЙДЕТЬСЯ «ВЛАСНА» ПОЗИЦІЯ?
Мало того, що Польща не отримала обіцяного. Німеччина натякнула їй на те, що країна, як і Іспанія, може бути покарана фінансово. Якщо раніше Єврокомісія пропонувала виділити кошти на допомогу найбіднішим регіонам ЄС, серед іншого на Південну Іспанію та всю територію Польщі, то нині найбільший донор — Німеччина — схоже, передумав. А це означає, за висловом лідера партії «Ліга польських родин» Романа Гєртих, «можливість економічних репресій». Щоправда, не від усіх. Бо США, не так давно переживши несподіваний опір Старої Європи з приводу окупації Іраку, нині вітають будь-який сміливий прояв непослуху в згуртованих досі лавах табору свого можливого конкурента на звання «єдиного носія світової демократії» — Євросоюзу... Так, газета «Нью-Йорк Таймс» від 19 грудня 2003 року не була скупою на похвалу: «Польща відрізняється від багатьох держав Європи. Судячи з бунтівної поведінки чільних політиків опозиції й звичайних поляків — така ситуація їм до вподоби... Польща має бойовий настрій... Навіть погроза фінансових санкцій не зменшила ентузіазму поляків щодо позиції їхніх лідерів. Прем’єр Лешек Міллер, який приїхав на зустріч в Брюссель після катастрофи гелікоптера в інвалідному візку, відкинув некорисний для країни перебіг політичних рішень... Справа, коротко кажучи, заслуговує на повагу...» Відчувши подібну підтримку, польська преса стала вдвічі сміливішою. Окремі видання відшукали в історії об’єднаної Європи кризові періоди, в які Європейський суд справедливості вирішував спірні питання на користь злагоди. Тож досі не було ніколи ніяких економічних санкцій. «Євросклероз» — такий діагноз поставили польські політологи нинішньому керівництву ЄС. Для педантичної ж Європи поведінка Польщі видається незрозумілою. «Польща є винною в провалі саміту», — таким став висновок більшості західноєвропейських газет. Вони вказують на впертість Польщі, на «безоглядний націоналізм», на «порушення субординації». Проте для поляків слово «субординація» асоціюється лише з військовою службою та наказами старших за званням. Застосовувати його в політиці Польща вважає недемократичним явищем, що заслуговує щонайменше на подив. Разом з подивом згадалась і образа на лідера однієї з країн європейського «ядра» — Жака Ширака, який рік тому змусив задуматись і поляків, і литовців, декларуючи підтримку російських планів «екстериторіального коридору» від Білорусі до Калінінграда як умови розширення Унії. Колишній міністр закордонних прав Польщі Броніслав Геремек в одному з інтерв’ю зазначив: «Польща показала, що має свою думку й свою політику... Не так важливо, що про нас говорять, але на якій сторінці про це пишуть. Мали право на першу сторінку законне! Але, якщо серйозно, це не пройшло безслідно. Польща є бідною країною, яка входить до ЄС із слабкої позиції. Тому мусимо переконати наших партнерів, що не є добре, коли для такої держави, як Республіка Польща, вишукуватимуться оказії замовкнути».
ПІСЛЯМОВА
Нині Польща за достатком ледь дотягує до 40 відсотків середньоєвропейського рівня. Чи стане країна зайвою для ЄС? Над цим замислюються й у Польщі, й за її межами. В Україні вважають, що ні. Наша сусідка має шанс повторити шлях Ірландії, що була в подібній скрутній ситуації перед вступом до європейської спільноти. Нині ж це країна з найвищими темпами розвитку, а за доходами на душу населення наближається до таких передових європейських держав, як Данія, Швеція, Люксембург.
...Починається рік Мавпи за східним календарем і рік Польщі в Україні — за політичним. Для українських політиків дипломатична активність сусідньої держави може стати або добрим уроком, або предметом ретельного вивчення, або «як завжди» — нічим. Минулого року ми йшли європейським курсом разом з Росією. Цього року прямуватимемо в Європу ще й спільно з Казахстаном і Білоруссю? Прямуватимемо Чумацьким шляхом, на старому возі, за сумними та смирними волами? Україна — не Росія, але поки що не Польща...
