Чи витримає преса прес влади?

Мабуть, «День», як жодна інша газета, приділяє багато уваги проблемам свободи ЗМІ в Україні. Ми це робимо не тільки тому, що вважаємо незалежність преси обов’язковою умовою розкутості суспільства, неповернення його до авторитаризму чи, скажімо, запорукою об’єктивності майбутніх президентських виборів. Не менш важливим є для нас й усвідомлення відповідальності журналістів за те, щоб процеси демократизації наших ЗМІ відбувалися саме на благо людей, наших читачів і глядачів, а не оберталися ще більшим злом, чим, наприклад, була тотальна одностайність ЗМІ у радянські часи. Адже бути «ланцюговими псами демократії» (як любить повторювати наш директор Інституту журналістики Анатолій Москаленко) аж ніяк не означає проводити бої без правил різних політико-фінансових угруповань на шпальтах газет і в ефірі, забуваючи найважливіший принцип журналістики: в ім’я чого? Так само, як сприяти стабілізації ситуації в країні також необхідно чесно, не дозволяючи суспільству бути обдуреним стосовно намірів і дій тих сил, які сво

Лариса ІВШИНА, «День»:

— Чи є кому в нашому суспільстві говорити суспільству правду? Чи є споживач якісної інформації? Попит не на примітивні звинувачення, а аргументи? Ці запитання і ставлення до них ЗМІ важливі завжди. Однак у період кардинальних зсувів зростають страх і спокуси. Як устояти?

Сьогодні, враховуючи, що до президентських виборів один рік, постає запитання: чи готові ЗМІ, зокрема, керівники телеканалів, обстоювати право на об’єктивність інформації?

ЖОРСТКА КОНКУРЕНЦІЯ ВСЕРЕДИНІ ВЛАДИ УТРИМУЄ ЇЇ ВІД АВТОРИТАРИЗМУ Олександр РОДНЯНСЬКИЙ, генеральний продюсер «Студії 1+1»:

— Без сумніву, ми готові. Я б навіть сказав, що для ЗМІ, для телеканалів це є умовою виживання — залишатися об’єктивними. Для цього повинна існувати законодавча база, яка, з одного боку, захищала б права журналістів і ЗМІ, а з іншого боку, тих, хто є безпосереднім учасником політичної боротьби. Цей процес є взаємним, і не можна сказати, що жертвами в ньому можуть бути тільки журналісти чи телеканали. Жертвами часто можуть стати й політики. Тому законодавча база має захищати всі сторони цього процесу.

Повинна бути й певна атмосфера, яку часто визначають як корпоративно-колегіальну, якщо йдеться про журналістське середовище, або середовище, яке толерантно ставиться до іншої, часом протилежної точки зору. Відповідальність — це діло вже абсолютно індивідуальне. Чи є у когось сили зайняти чітку позицію, за якої журналісти й телеканали не є учасниками самої політичної боротьби, а дають можливість тим, хто заявив себе політиками, виявити, реалізувати себе.

Третій чинник — наскільки ЗМІ спроможуться реалізовувати таку позицію, про яку я говорю, за умов своєї фінансової чи іншої залежності.

Лариса ІВШИНА:

— Перед президентськими виборами наша готовність до об’єктивності дуже показова. Вона є серйозним індикатором і рівня громадської думки, і залежності каналів саме від того, що хочуть бачити й знати люди, від того, яким чином функціонує влада, і який вона може влаштувати тиск на ЗМІ. Чи немає у вас відчуття, що в Україні може відбутися згортання демократичних процесів?

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— Я не відчуваю такої загрози. Якщо порівняти ситуацію, яка була перед минулими президентськими виборами і нинішню, то, я гадаю, Україна зробила великий крок уперед — від абсолютної підконтрольності, монополії з точки зору політичної позиції, до ситуації, яку я назвав би «клаптиковою» свободою слова. Я не думаю, що у нас є ЗМІ (можливо, газета «День» у цьому й лідер), які прагнуть у своїх рамках досить зважено і збалансовано представити різні точки зору. Але у нас тепер є інформаційне поле, на якому представлено різні позиції, захисниками яких є різні ЗМІ.

Володимир НЕЧАЄВСЬКИЙ, президент каналу «СТБ»:

— Я хочу зробити коротке зауваження. Є різниця між об’єктивізмом і об’єктивністю. Об’єктивізм — це спосіб нав’язувати свою думку під маркою об’єктивності. Я все ж таки вважав би за краще, щоб ми говорили про об’єктивність ЗМІ. А це передбачає передусім об’ємне подання будь-якого факту. А ми, працівники ЗМІ, доволі часто під об’єктивністю розуміємо те, що ми видали якусь інформацію в ефір чи на шпальти газети. Адже ця інформація, піднесена без аналізу — пуста, і може бути сприйнята як тиск на того ж читача. Я хотів би, щоб ми дійсно дотримувалися принципу об’єктивності, і кожну інформацію підносили в об’ємному зображенні.

Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:

— ЗМІ останніми роками структуровані за підтримкою різних політичних «акторів». Інтригою нинішньої політичної ситуації є надзвичайно жорстка конкуренція політичних команд усередині нинішньої влади, у тому числі й президентської. Кілька угруповань сьогодні пропонують себе в якості політичної команди Президента: «У нас, мовляв, стільки-то телеканалів, газет, FM, такі-то фінансові ресурси, всі ці Гусинські і Ко — дитячий лепет, «нормальний» результат виборів гарантуємо ми». Я вважаю, що ця конкуренція — хороший чинник. По-перше, одна або кілька команд, втомившись боротися за «місце під сонцем», можуть підтримати опозицію. По-друге, жорстка конкуренція у владі стримує її авторитаризм щодо всіх ЗМІ. Ці обставини не дозволяють поки перейти межу між нинішнім низьким рівнем демократичності й авторитаризмом.

Водночас рівень аналітичності й інформативності ЗМІ знизився, зате дуже зріс рівень їхньої символічності. Склалася якась мова знаків і символів, зрозумілих політичним акторам і абсолютно незрозумілих громадськості. Політичні групи, використовуючи цю мову знаків і символів, «спілкуються» ніби лише між собою.

Лариса ІВШИНА:

— Це новий вид епістолярного жанру...

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— Те ж кажуть про італійську пресу: вона є каналом, за допомогою якого одна владна група подає сигнали іншій. Не будемо цю проблему абсолютизувати й робити суто українською.

БОРОТЬБА ЗААНГАЖОВАНОСТЕЙ — ШЛЯХ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЗМІ?

Лариса ІВШИНА:

— А Зиновій Володимирович має турбуватися про всю пресу України. Що він скаже?

Зиновій КУЛИК, міністр інформації України:

— Я дозволю собі почати з відповіді на перше запитання, бо ми по ходу дискусії пішли трохи убік. Чи є загроза зворотного шляху, згортання демократії? Ні, така загроза, по-моєму, відсутня.

Але є інша небезпека. Коли ми говоримо про стосунки влади і ЗМІ, то потрібно уточнювати: яка влада і які ЗМІ? Сьогодні, якщо вважати, що влада — це щось єдине ціле, то висновок про те, що зворотний шлях неможливий — неправильний. Тоді влада тоталітарна. У нас же влада Президента, влада уряду, влада законодавча, представницькі органи на місцях — це, виходячи з політичної точки зору і з реальних можливостей впливу на аудиторію — різні влади. Тому при слові «влада» треба уточнювати, хто на кого тисне і в яких формах. Пан Роднянський злегка зачепив цю тему, але пішов убік.

Лариса ІВШИНА:

— Може, це дуже небезпечна тема?

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— У мене ще є час до неї повернутися...

Зиновій КУЛИК:

— Та чому небезпечна? Найбільшим досягненням за останні роки у стосунках влади і ЗМІ є те, що сьогодні для ЗМІ немає небезпеки в тому, що, скільки і як ти говориш. Такий висновок, гадаю, буде цілком зрозумілий, бо таке говоримо! І таке друкуємо! У жодній країні розвинутої демократії це ніколи б не мало місця. Але це окрема тема. Так от, з цієї точки зору я поділяю висловлені позиції, і в цьому мене можна вважати оптимістом.

Щодо об’єктивності освітлення виборів, або навіть, як висловився пан Роднянський, об’єктивного балансу інтересів перед президентськими виборами, то, даруйте, на даному етапі розвитку нашого суспільства й ЗМІ, як його частини, я — песиміст, і притому досить глибокий. Чому?

Розпочну із законодавчої бази. Для досягнення того ідеалу, який називається «об’єктивним балансом», виходячи з існуючого законодавства, найкращі умови — у пана Княжицького, якщо говорити про телеканали. Він отримує від Центральної виборчої комісії чітко розписаний згідно із законодавством обсяг часу, який він повинен дати всім зареєстрованим кандидатам у президенти. І нікуди він від цього дітися не може.

Лариса ІВШИНА:

— Але ж навіть у рамках новин він може «варіювати»...

Зиновій КУЛИК:

— Трохи — так. Механізми є різні. Але ми будемо говорити про зовнішні вияви, відповідно до чинного законодавства. Він зобов’язаний буде дати всім без винятків кандидатам рівний обсяг часу, і тоді, коли це визначено законом. Чи буде це об’єктивно? Важко сказати. Чи буде це об’єктивістськи? Поза будь-яким сумнівом.

Що до державних каналів, то дозвольте мені висловити думку, що ані об’єктивізму, ані об’єктивності на них не буде і бути не може. Підкреслю: на даному етапі.

Як сказав пан Томенко, політичні «актори» мають різні медіа-можливості. Ці персонажі відображають певні позиції структурованих політичних партій. Але є й політичні «актори», які перебувають поза партійним середовищем, і володіють тим чи іншим ЗМІ, якщо мають для цього кошти. Шляхи для цього різні. Хтось купує канал або FM-станцію заздалегідь, хтось у потрібний момент викуповує частину ефірного часу.

Лариса ІВШИНА:

— Це добре чи погано?

Зиновій КУЛИК:

— Добре! Для даного часу. Більш того, давайте зрозуміємо, що тільки за умови економічного зростання, збільшення обсягів виробництва, появи вітчизняного рекламодавця тощо, у нас могли б з’явитися незалежні ЗМІ. Тоді могло б з’явитися все, про що ми тут говоримо: висока моральна планка, професіоналізм абощо. Сьогодні всі чудово розуміють: рештки незалежності зникають при зменшенні рекламних бюджетів основних рекламодавців, які вкладають свої гроші в рекламу на недержавних ЗМІ. Подальший сценарій приблизно такий: третина ЗМІ, попри масові крики про їхнє економічне задушення, загине. А ті, хто залишиться, потраплять у ще більшу залежність від тих, хто їх фінансує. А залежність від фінансування тягне за собою певну політичну заангажованість. Якщо хтось не згоден, прошу мене спростувати.

Чи виграє від цього глядач, читач? Виграє, але тільки заможний. Той, який має досить сучасний телевізор або приймач, і який може шляхом перемикання каналів почути різні точки зору й порівняти аргументацію. Або той, хто може купити достатню кількість газет і журналів, з різними точками зору.

Те, що різні точки зору будуть присутні в інформаційному полі — це поза сумнівом, і це одне з незаперечних досягнень демократії. Те, що вони будуть заангажованими — це також очевидно. І, повторюю, це є об’єктивним відображенням сьогоднішнього політичного менталітету в суспільстві, і, даруйте, його економічних можливостей. Що з того, якщо в якомусь заангажованому ЗМІ, один із чесних, порядних журналістів захоче висловити думку, яка суперечить лінії редакції? У кращому випадку його відправлять на чотири місяці до кінця виборів на курси підвищення кваліфікації у США, у гіршому — скажуть: шукай собі роботу в ЗМІ, які відповідають твоїм поглядам. А там можуть взяти, можуть — не взяти.

Тому, роблячи проміжний висновок, я хотів би сказати ось що: об’єктивний баланс у висвітленні президентської кампанії — це ідеал, до якого всім нам треба прагнути. Можливо, при розгляді у ВР доповнень до Закону про вибори Президента спробувати пролобіювати — ось тут якраз має виявитися наша корпоративність, — щоб наші інтереси знайшли своє законодавче закріплення. І друга мета — продовжувати рухатися тим шляхом, яким ідемо сьогодні: формування раціональної кількості політичних партій, щоб вони стали вагомими складовими нашого політичного життя, формували більшість тощо. Все це і створює умови для незалежності ЗМІ.

ДЕРЖАВНІ ЗМІ ЯК ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ ВЛАДИ

Лариса ІВШИНА:

— Надзвичайно цікава точка зору і досить-таки системна. Зиновію Володимировичу, ви сказали, що не може бути об’єктивного висвітлення політики на недержавних каналах, оскільки вони потрапили у фінансову залежність, і далі на них чекають ще більш суворі часи. Але коли ми говоримо про згортання демократичних процесів, ми не стверджуємо, що воно відбудеться обов’язково авторитарним шляхом, через якісь силові дії. Це може статися ще й тому, що у нас недосконале законодавство, і економічна ситуація може постійно гіршати. Тобто, практично, ми підходимо до питання про те, що законодавчі інститути не виконали свого прямого призначення, вони не створили інструментарій у законодавстві, котрий дає можливість розвитку, а виконавча влада не виконала свій обсяг роботи, і сьогодні зможе тільки розписатися в тому, що ми повертаємося до часів «лампочки Ілліча». Ми змушені будемо пережити морок перед виборами, і нам з ранку до вечора будуть вдовблювати думку про те, що кращого кандидата немає, і тому потрібен колишній.

Ви висловили думку про лобіювання певного розділу в Законі про президентські вибори. Я переконана, що навіть сьогоднішня спроба обговорити ці проблеми — це перший варіант обстоювання корпоративних інтересів журналістів. Ми будемо жити в новій країні чи старій, при новому чи старому Президенті, але ми будемо мати постійні правила. Тому я хотіла б, щоб сьогодні керівники телеканалів висловилися також і з цього питання. Що треба зробити, щоб ваш песимізм не був таким реально мотивованим?

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, президент Національної телекомпанії України:

— Бачте, ви закинули Зиновію Володимировичу, буцімто він не створив умов. Для мене створив. Начебто...

Якщо говорити про реалії, то що таке вибори? Чи що таке демократія? І в якому стані наше громадянське суспільство перебуває сьогодні? І між якими політичними колами йтиме конкуренція на найближчих виборах? Партійної системи, або системи громадянського суспільства в нас немає. Фактично процеси, які сьогодні відбуваються, це процеси первинного накопичення капіталу. Це накопичення відбувається, хтось уже накопичив, хтось хоче продовжити це робити, і для багатьох людей саме це є стимулом підтримки або зміни влади. І серед тих, хто хоче заробити капітал, є люди, котрі бажають цей капітал вивезти звідси й зробити себе багатим на все життя. А є й такі, хто хоче створити умови, щоб цей капітал можна було вкладати у виробництво тут, у цій країні. Я гадаю, що саме конкуренція між цими двома групами відбувається зараз у суспільстві. І вона набагато сильніша, аніж конкуренція між різними кандидатами в президенти. І одна, й інша групи ще не визначилися, на кого саме вони робитимуть ставку на майбутніх виборах, кого вони підтримуватимуть. І нинішній Президент також не визначився, на яку з цих груп робити ставку йому самому.

Я гадаю, що цей період є доленосним для України. Бо якщо, нарешті, переможуть люди, котрі хочуть змінити цю країну і котрі думають не тільки про те, щоб накопичити капітал і вивезти його звідси, то будуть нормальні перспективи для того, щоб той шлях, про який ми почали говорити, продовжився. А він уже почався, це факт, адже тоталітаризму зараз дійсно немає. Якщо цього не станеться, то залишиться нинішній незрозумілий наполовину олігархічний устрій суспільства.

Яка роль ЗМІ буде при цьому? На жаль, і законодавча і виконавча влади — чи випадково, чи з якихось інтересів — не потурбувалися, щоб ЗМІ відігравали стабілізуючу роль у суспільстві. Якщо говорити про загальнонаціональні ЗМІ, то найбільший вплив сьогодні мають два канали («Студія 1+1» і «Інтер». — Ред.). Чи є вони незалежними? Не думаю, що це так, оскільки ми ще не побудували достатньо правову державу. Вони принаймні залежні від тієї держави, в якій існують. Чи існує небезпека їхнього використання з якоюсь не дуже демократичною метою? Так, існує, бо вони мають досить велику аудиторію, досить серйозний вплив, вони є приватними і можуть бути перекуплені різними групами. Сьогодні у них один господар, який має одні пріоритети й одні моральні принципи, а завтра — інший, з іншими принципами. Хто знає, що може статися? Чи регулюється це законодавчо? Ні.

А якщо говорити про державний канал, то він намагатиметься бути об’єктивним, але проблема в тому, що у держканалу, яким він є сьогодні, своєї позиції немає взагалі. Я прийшов у НТКУ, попрацював усього кілька днів. У чому основні конфлікти? Перший — з Верховною Радою. Як і яким чином її показувати? Ясно, що це парламент, і мають бути відпрацьовані деякі механізми. Я гадаю, що комітет ВР має запросити фахівців, які займаються цим питанням, і виробити спільну точку зору. Це не відбувається, замість цього складається фактично комерційний договір між ВР і Національним телебаченням про те, що ТБ повинно показувати ВР. Причому ВР зобов’язана діставати кошти з бюджету для цього. У яких параметрах? Як? Яка творча концепція має бути при цьому? Ці питання нікого не цікавлять. Адже подібні правила гри, якщо б вони існували, повинні були б влаштувати всіх, і я докладатиму чимало зусиль, щоб так воно й було.

Якщо говорити про новини, то, хоч як це смішно, сьогодні ті програми новин, які існують на УТ-1, взагалі ніким не управляються! Бо нерідко інформація про ту чи іншу подію потрапляє не до головного редактора, а у виробничий відділ, і група виїжджає кудись у виконавчу чи законодавчу владу знімати сюжет, не повідомляючи творчим керівникам. Це просто дивно! Не є секретом, що серед журналістів також існує корупція, коли журналісти одержують гроші в парламенті від депутатів за те, щоб їх показували по телевізору. Про яку об’єктивність тут може йти мова?! І це не заангажованість з боку держави — це просто бардак і невідпрацьованість механізмів існування. Якщо в телевізійній службі новин ГРТ працює 450 чоловік, включаючи всі корпункти по всьому світу, а в телевізійній службі УТН працює 500 чоловік, які отримують зарплатню, на яку неможливо проіснувати, — то як можна говорити про те, що держава піклується про наявність у країні сильного, серйозного державного телебачення? Я ставлю це запитання Зиновію Володимировичу, який займався цими проблемами протягом усього попереднього часу.

Він говорить про те, що наші телеканали не є незалежними. Правильно, вони й не могли бути незалежними. Бо якби ми хотіли, щоб у них влився капітал, котрий дозволяє їм бути самоокупними, держава повинна була б якимось чином потурбуватися про них і їм допомогти.

Лариса ІВШИНА:

— Ми говорили вже про інструментарій, який наша держава не створила...

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Так. От величезний телекомплекс на Сирці. 90 тисяч квадратних метрів, вісім студій з сучасним обладнанням, які стоять порожні, і чомусь телевізійні компанії туди не пускають. І недержавні телекомпанії змушені будувати власні павільйони. Присутня тут «Студія 1+1» їде з цього ж комплексу на кіностудію ім. Довженка в холодні павільйони знімати там свої програми. Адже можна здавати павільйони в оренду, отримувати додаткові кошти. А «Інтер» туди взагалі потрапити не може, ICTV також. Вони пишуть листи — їм не дозволяють. Вони змушені вкладати свої гроші, будувати павільйони — а готові павільйони стоять порожні. Телекомпанії змушені вкладати гроші не в те, щоб якось звестися на ноги, а в те, щоб вижити. І стають більш залежними від тих, хто в них вкладає кошти і хто зацікавлений у тому, щоб канали були залежні від цих коштів.

Лариса ІВШИНА:

— Ви розраховуєте, що тепер вони вас відпустять «на свободу»? У нас державне ТБ сприймається не як телебачення, побудоване на кошти платників податків, а як приватна власність влади, бюрократів, які найняті на роботу і працюють у тих чи інших організаціях.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Ні, я гадаю, що держТБ народне: воно є приватною власністю тих трьох тисяч чоловік, які працюють там. Там кожний «має» свою частинку.

Лариса ІВШИНА:

— Гаразд, нехай вони мають там малу частину, але ті, інші, хочуть мати глобальну частину. Як інструмент впливу. І тому чи є державне телебачення інструментом політичних груп? І чи можуть глядачі дізнатися, що насправді відбувається в нашій країні, а не дивитися двадцять хвилин «паркет», візити, і вручення вірчих грамот?.. Хіба цим реально живуть зараз люди в Україні?

«УКРТЕЛЕРАДІО» ЯК ДЗЕРКАЛО БОРОТЬБИ ЗА КОНТРОЛЬ НАД ЕФІРОМ

Зиновій КУЛИК:

— З багатьма висновками я згоден. За нинішніх політичних, економічних, юридичних умов не могло бути інакше. Тому не варто запитувати, чому якась гілка влади чогось не зробила. Фінансування державного ТБ щороку скорочується. Комплекс на Мельникова — це проект тридцятирічної давності. Техніка за цей час змінилася настільки, що в одному приміщенні можна розмістити і студію, і апаратну, і монтажну. Зарплата в УТН була невисокою ще з радянських часів. Державне ТБ уже два роки не одержує грошей на виробництво програм. Тому воно зайнялося комерцією.

У цій ситуації кожний новий керівник державного ТБ пропонує свою концепцію існування та реорганізації. Я бажаю Миколі Княжицькому, щоб реорганізації закінчилися. Сьогодні ж можна горло виговорити на засіданні Кабміну і бюджетного комітету ВР, і краще, що ти почуєш: «Скажи, у кого забрати, щоб віддати тобі». Брак фінансування й породжує всі проблеми, в тому числі й корупцію серед журналістів. Але, даруйте, це не новина. Новиною має бути те, як з цього вийти. Я вже два роки пропоную не розписувати постатейно витрати держТБ, а вийти з держзамовлення на висвітлення діяльності органів влади відповідно до можливостей бюджету. Це було б прозоро і чесно. Договір з Верховною Радою і є прикладом чесності у стосунках: на передбачені бюджетом 6,1 млн. гривень надати послуги по висвітленню діяльності парламенту. Такою є нормальна практика багатьох країн.

Однак усі ці пропозиції залишалися абсолютно неприйнятними для міністерств економіки та фінансів. Тоді б на держканал можна було запросити популярного ведучого, журналіста, експерта тощо, платити йому вдвічі-втричі більше, ніж президенту компанії. Але з’явиться заздрість іншої частини виконавчої влади: «Ви будете ділити, як хочете, й від нас уже нічого не залежатиме».

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Ви опозиціонер по відношенню до виконавчої влади?

Зиновій КУЛИК:

— Ні. Я прихильник певної системи власних поглядів, які прагну обстоювати.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Я тепер намагатимусь разом з вами робити державне телебачення краще. І питання в тому, з ким «воювати» у виконавчій владі? У вас (Зиновія Кулика. — Ред.) є досвід двох років, за які державне ТБ стало гіршим. Я за часів СРСР працював у УТН, одержуючи нормальну зарплатню, — 240 карбованців. Ви, як політоглядач, гадаю, також. Скільки, Зиновію Володимировичу?

Зиновій КУЛИК:

— Ну, 320 з кандидатськими...

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— А зараз там — зарплатня — 100 гривень. Якщо виконавча влада не така погана і не вона не дає розвиватися держтелебаченню, то скажіть, хто такий поганий?

Зиновій КУЛИК:

— Мінфін і Мінекономіки, які не дозволяють формувати держзамовлення, виходячи з реальних обсягів бюджетного фінансування. Якщо на 99-й рік, для того, щоб забезпечити нинішні 22 години мовлення УТ-1, пропонується втроє менше того, що необхідно за найбільш, я підкреслюю, найскромнішими оцінками, то спробуйте зробити ці 22 години. Тому я пропоную інший варіант: спочатку визначитися з обсягами фінансування, потім — з обсягами держзамовлення на мовлення. Спробуйте 22 години щоденного мовлення зробити за заплановані 58 млн. гривень. Я пропоную як з боку виконавчої, так і законодавчої влади сформувати обсяг держзамовлення: за тематикою, обсягом, у тому числі й на висвітлення...

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Хто більше дасть?

Зиновій КУЛИК:

— Зачекайте, чи дадуть взагалі? Запис у Законі про бюджет ще не означає гарантій фінансування. Тому виникла ідея акціонування Національної телекомпанії, радіокомпанії, концерну РРТ і ще декількох структур в «Укртелерадіо». Якщо в системі зараз прибутково працює концерн РРТ (Радіомовлення, радіозв’язку і телебачення. — Ред.), то треба в рамках єдиної держкомпанії перерозподіляти прибуток — на виробництво телепрограм, серіалів тощо. Йдеться про створення фінансової основи об’єктивності державного радіо і ТБ, яка можлива при вільному володінні й розпорядженні коштами в рамках єдиної акціонерної держкомпанії. Адже яка б «рука» не давала — державна чи приватна — вона дає доти, доки її не кусають.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Акціонерну держкомпанію слід створювати на базі концерну РРТ, який міг би надавати послуги і державним, і приватним телеканалам. Зараз більше 30 його підрозділів ведуть неузгоджену і неконтрольовану діяльність. Саме так я розумію реалізацію Указу Президента про «Укртелерадіо». Це дозволило б зберегти юридичний статус державних ТБ і радіо. Тоді б не виникла нинішня ситуація, коли Верховна Рада блокує указ, з чим я також, до речі, не згоден.

Лариса ІВШИНА:

— Пересічний глядач з усього цього може зрозуміти тільки одне: щось тут не те...

Наталя ЛІГАЧОВА, «День»:

— Незаангажованих ЗМІ бути не може, як не може бути об’єктивною будь-яка точка зору як така. Держава ж має створювати умови для розвитку бізнесу, щоб заангажованих телеканалів і преси було просто якомога більше. Тоді буде і конкуренція, і боротьба думок. Якщо створення «Укртелерадіо» з акціонуванням РРТ спрямоване на це — добре. Сьогодні боротьба думок на одному каналі неможлива, подібна ж реорганізація сприяла б розвитку дрібних і середніх телевиробників-немонополістів.

КОНЦЕПЦІЯ «ПОЛЯ БИТВИ» — ЧИ ДОПОМАГАЮТЬ ЖУРНАЛІСТИ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ДІЄТЬСЯ?

Лариса ІВШИНА:

— В демократичних суспільствах фінансова залежність ЗМІ носить інший характер: це залежність непрямої дії, через певну систему інструментів тощо. Події не замовчуються, дотримується принцип: «Факти безперечні, коментарі довільні». У нас же мова навіть не про інтерпретації. «Не помічаються» цілі пласти життя, факти випливають тоді, коли це комусь вигідно. А відсутність справжніх новин — уже гріх проти професіоналізму, ознака деградації журналістики. Так, бідна країна не може дозволити собі демократії. Але це не означає, що треба сидіти й чекати.

Сергій МАКЕЄВ, Інститут соціології НАН:

— Суть проблеми — у взаєминах двох соціальних інституцій: влади і ЗМІ. Влада у нас демократична за походженням — її обрали. За поведінкою і реакціями — можна сперечатися й обговорювати конкретні приклади. У цьому сенсі ЗМІ сьогодні демократичніші, аніж влада. Однак недемократична влада — це даність, на яку ЗМІ доводиться зважати. Тут постають запитання, відповіді на які для мене неочевидні. Що означає демократизм ЗМІ? Об’єктивність — це надати всім політичним силам рівні обсяги ефірного часу, газетної площі, стати «полем битви», мовляв: «Ми ось поле, а ви тут бийтеся»? Але будь-яка битва означає явне зменшення демократії. До того ж ЗМІ сьогодні перебувають під тиском різноспрямованих інтересів: політичного і потреби в масовості аудиторії. Бути демократичними у вольтовій дузі цих двох інтересів — сьогодні основна проблема ЗМІ.

Володимир НЕЧАЄВСЬКИЙ:

— Я вважаю питання про звуження чи розширення демократії передчасним. Як може вужчати чи розширюватися те, чого ще не було? Комуністична партія 1990 року втратила вплив на суспільство, гроші ще не набули його. Можна вважати це своєрідною формою демократії, коли ніщо не впливає на суспільство. Я згоден з тим, що ЗМІ, особливо недержавні, перебуваючи перед вибором «заангажованість—масовість», усіма силами чинитимуть опір політичному впливу. Адже «лягаючи» під будь-кого з політиків, газета чи телеканал грають у російську рулетку зі своєю аудиторією: будь-яка очевидна заангажованість одразу призводить до її скорочення. І саме тому я з самого початку загострив питання про об’єктивізм і об’єктивність — це сьогодні єдиний шлях розвитку економічно ефективних ЗМІ.

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— Я вважаю, що ЗМІ повинні бути максимально незаангажованими. Тим паче, що державне ТБ сьогодні — будемо реалістами — є таким же гравцем комерційного процесу, що й недержавні канали. Тільки воно перебуває у більш виграшному положенні. Нам, щоб вижити, необхідно задовольняти інтереси мільйонів. Закінчилися ті часи, коли ми могли задовольняти інтереси двох, трьох чи десяти глядачів.

Особливо це актуально сьогодні, коли наш рекламний бюджет жовтня становив 40% вересневого.

Можу сказати відверто: ми стоїмо на порозі катастрофи. Боюся, чимало телеканалів також перебувають у такій ситуації. А от різних ідеологій я побоююся. Зокрема, тієї, яка заявлена Миколою Княжицьким: конфлікт тих, хто хоче заробити й вивезти з України, та тих, хто хоче заробити й інвестувати в Україну. Як і хто їх розрізнятиме? Я не бачу різниці між бізнес-структурами. Їх, до речі, я не вважаю впливовими в Україні. Російська криза розвіяла міф про політичну могутність олігархів у Росії. У нас «олігархи» і не претендували на таке високе звання: вони є не політичними гравцями, а, швидше, посередниками між владою і бізнесом.

Окрім того, відповідаючи Миколі Княжицькому, вважаю, що дуже важко «перекупити» й змінити політичну орієнтацію провідних недержавних каналів — «1+1» і «Інтера». Теоретично це може статися. Але ще імовірніше й те, що якась політична група може змінити орієнтації державного телебачення. До речі, не вклавши ані шеляга. Тим паче сьогодні, коли концерн РРТ може стати частиною єдиної держструктури. Комерційні канали можуть потрапити в ситуацію, коли нам доведеться звертатися до органу, що є частиною системи державного ТБ, з проханням: «Призначте нам ціну за поширення сигналу». РРТ — це монопольна організація, і всі недержавні канали сьогодні можна вбити підвищенням тарифу на поширення сигналу. Мені також не подобається концепція політичних «акторів». Вони-то якраз можуть мінятися, головне, щоб процес ішов, щоб були різні точки зору й можливість у ЗМІ їх висловити. «Актори» нехай б’ються, а ми, журналісти, не повинні втручатися, це не наше життя, ми не актори. Більше того, ми як бізнес залежимо від того, щоб не зв’язуватися з конкретними «акторами». З іншого боку, ми відповідаємо за те, щоб процес у цій країні йшов у демократичному напрямку. Саме це я мав на увазі, коли говорив про збалансованість, розуміючи під цим якраз концепцію «поля битви».

ПОЛІТИЧНІ НОВИНИ: ЛИСТУВАННЯ «ХОЛДИНГІВ» З «ОЛІГАРХАМИ»

Лариса ІВШИНА:

— Думка про згортання демократії не виглядає відчуженою, якщо звернути увагу на те, що дії виконавчої влади призвели до такої економічної ситуації в країні, яка робить існування незалежних ЗМІ неможливим.

Володимир САЛАМАТОВ, товариство конфліктологів України:

— Річ не тільки у технічних і професійних подробицях. Поле діяльності ЗМІ — факти і сенси, точніше, сенс того, що відбувається. Сьогодні у мене постає запитання: чи мають ЗМІ смислові концепції своєї роботи? Чимало журналістів відповідали мені: ні, не мають. А якщо такої концепції немає, то запитання про готовність ЗМІ до нового рівня розвитку суспільства не має сенсу. У такому випадку ЗМІ просто реагують на ситуацію. До речі, аналогічна проблема стоїть і перед державою. Наприклад, коли ми вивчали ступінь усвідомлення керівниками різних рівнів національних інтересів, то виявилося, що це усвідомлення є для них великою складністю й асоціюється з розв’язанням одномоментних проблем. За останні чотири роки нічого не змінилося.

Як глядач я сьогодні не бачу глибоких, змістовних концепцій у телеканалів. Вони не допомагають людям жити — розуміти сенс події. Зараз популярнішим є обговорення того, «хто за ким стоїть».

Лариса ІВШИНА:

— Важливо не тільки, хто за ким стоїть, а й те, що робиться конкретним ЗМІ. Саме це і характеризує, до речі, й обличчя того, хто за ним стоїть. Нещодавно, перебуваючи поза Києвом і не маючи можливості користуватися різними джерелами інформації, я не могла зрозуміти, переглядаючи новини по ТБ, що відбувається в країні. Ігноруються цілі сектори реального життя суспільства.

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— Сьогодні практично всі новини країни, незалежно від їхнього професійного рівня, адресовано людям, політично заангажованим.

Валентин ПУСТОВОЙТ, «День»:

— Я не поділяю оптимізму з приводу відсутності небезпеки відкату до авторитаризму. Останній від демократії різниться методами впливу на масову свідомість і на опозиційну пресу. Показовими в цьому плані є акції Кабміну з вибиття бюджетних боргів у Палаці «Україна» і на «навчаннях по ЦО».

Гадаю, їхню економічну неспроможність розумів навіть той, хто їх організовував, оскільки це застосування адміністративно-командних методів впливу до економіки, яка адміністративно-командною вже не є. По суті своїй — це знавіснілий популізм, який приніс свої результати: за даними центру «Соціальний моніторинг», популярність прем’єра останнім часом зросла. Приклади впливу на пресу: ситуація «Киевские Ведомости» і кримінальне переслідування головного редактора «Правды Украины».

Безумовно, будь-яка політична команда, включаючи уряд, має право впливати на пресу з метою, щоб вона повніше доносила до народу розроблювані нею моделі розвитку суспільства. Тільки в уряду в цьому плані можливостей більше. І грань між авторитаризмом і демократією в цьому випадку полягає в тому, чи діє влада хоча б у рамках існуючого, нехай і незавершеного законодавства, чи ігнорує навіть його. Ясно, що закон, дозволяючи пред’являти до ЗМІ позови про захист честі та гідності, верхні межі яких не обмежено, навіть для держчиновників, включаючи вищих посадових осіб держави, є могутнім важелем впливу на пресу. Але як би ми не оцінювали позов міністра внутрішніх справ до «Киевских Ведомостей», не можна не визнати, що загалом конфлікт проходив у рамках чинного законодавства. Чого, на мій погляд, не скажеш про арешт головного редактора «Правды Украины» Олександра Горобця. Не буду торкатися вини — це може вирішувати тільки суд. Але не можна не звернути увагу, що його арештовують за обвинуваченням у спробі згвалтування

. Арешт у такому випадку, на мій погляд, можливий тільки якщо зловили «на гарячому», а не за заявою через кілька днів.

Гадаю, в міру наближення виборів і розростання економічної кризи, у влади міцнітиме спокуса «розібратися» із ЗМІ. Опозиційну газету закрити набагато легше, аніж подолати кризу.

ЖУРНАЛІСТИ! ШКОДА ВІД ВАШОЇ ПРАЦІ МАЄ БУТИ МІНІМАЛЬНОЮ... (НЕ ЖАРТ)

Наостанок учасники дискусії в режимі бліцу підбили ніби попередні підсумки обговорення.

Володимир НЕЧАЄВСЬКИЙ:

— Те, що сталося з Горобцем, могло статися в будь-якій, найбільш розвинутій країні світу, і не варто абсолютизувати цей факт. Не думаю, що з одного арешту можна робити далекосяжні висновки про відкат до тоталітаризму.

Мар’яна ЧОРНА, директор

інформаційно-аналітичного мовлення, СТБ:

— Не треба недооцінювати глядача, читача — він не немовля. Не думаю, що від того, як і на чиї гроші ми будемо чи не будемо маніпулювати цими «немовлятами», залежить, бути чи не бути демократії в Україні. Демократичність ЗМІ читач або глядач щодня визначає, купуючи або не купуючи газету, вмикаючи або не вмикаючи телеканал тощо.

Микола ТОМЕНКО:

— Оскільки тіньовий політичний процес в Україні детермінує відкритий, то всі ЗМІ є заручниками цієї обставини. Попри об’єктивні причини, є також маса речей, які говорять про те, що все могло бути на порядок краще, аніж є. Небезпечно також, на мою думку, якщо журналіст сам собі інтуїтивно визначає «генеральну лінію». Це навіть гірше, аніж те, якщо «генеральна лінія» є у ЗМІ, і вона відкрито заявлена.

Володимир САЛАМАТОВ:

— Будь-яку позицію можна відстояти, зісковзуючи з інтересів на цінності. З інтересами — приватизацією, фінансами тощо, — дуже важко, небезпечно працювати. Адже люди чекають від ЗМІ цього. Чекають на прозорі позиції в системах інтересів.

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ:

— Найбільша громадянська відповідальність ЗМІ полягає сьогодні в тому, щоб допомогти суспільству з найменшими втратами пройти нинішній етап ламки інтересів.

Наталя ЛІГАЧОВА:

— Нинішнє становище таке, що фінансово-політичні угрупування, яким належать ЗМІ, впливають на ситуацію в суспільстві більше, аніж аудиторія ЗМІ, тобто електорат. Напевно ця обставина просто змушує нас сприяти прогресові цього суспільства, як деяку навіть у чомусь передову, чи то як, соціальну групу. Адже очевидно, що бізнес-інтерес і ступінь прогресивності, цивілізованості країни — речі в перспективі дуже взаємопов’язані.

Валентин ПУСТОВОЙТ:

— Хотів би відповісти опонентові з приводу арешту редактора «Правды Украины». Демократія від тоталітаризму різниться, зокрема, й тим, кого, за що, і як арештовують. Я не поділяю методи роботи цієї газети — з професійної точки зору це знавіснілий популізм. Але мене турбує, що газета була опозиційною і її редактора саме так арештували.

Зиновій КУЛИК:

— А що, якби наділи не металеві, а лайкові наручники, це було б краще?

Лариса ІВШИНА:

— Ясно, що тут є «текст», а є підтекст. Все було розраховано на підтекст. А саме: на страх.

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— Я з недовірою ставлюся до заяв про те, чого хоче і чого не хоче глядач. Ми, наприклад, постійно намагаємося це з’ясувати. Відповідальність ЗМІ — це проблема особистої відповідальності журналістів. А посилання на бажання 50 мільйонів краще все ж таки припинити. Єдина наша відповідальність — у тому, щоб процес продовжувався, і суспільство рухалося. Не знаю, як щодо прогресу, але в майбутнє.

Сергій МАКЕЄВ:

— Сучасні медіа не можуть бути об’єктивними. І не тільки внаслідок політичних, фінансових чи професійних причин. Медіа-простір, в якому політичні сили будуть просто зустрічатися і щось повідомляти аудиторії, сьогодні малоймовірний. Медіа сьогодні не дозволяють собі бути таким простором — вони бажають бути його дизайнерами. Цю дизайнерську функцію сьогодні чудово видно на прикладі того, як особистість вміщується у «п’ятий кут» чи ще в якусь хитромудру конструкцію. І будучи дизайнером, ЗМІ аж ніяк не зобов’язані бути скрупульозно об’єктивними. Ну хто сказав, що аудиторія хоче знати? Вона хоче бути обдуреною, спокушеною, покинутою...

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ:

— І відразу — щасливою...

Сергій МАКЕЄВ:

— Так, і знову щасливою. І це її привабить набагато більше, ніж знання й розуміння. І ЗМІ відгукуються саме на ці потреби. Повинні відгукуватися, інакше у них не буде тиражу й рейтингів. А знати, розуміти, дивуватися бажає меншість. І це не оцінка — це реальність.

Зиновій КУЛИК:

— Я згоден з тим, що аудиторія хоче бути обдуреною. І подобається це комусь чи ні, ми служимо цій професії. Ми ставимо перед собою нереальну ідею — громадянське суспільство абсолютної демократії. Скажіть, де воно є? Ця ідея недосяжна, доки існують держави, більш або менш демократичні, — це інше питання. Я не проти міфотворчості. Але не треба себе переоцінювати. Сьогодні ситуація така, що система влади не може розумно самоорганізуватися. Я вже не кажу про законодавчі й економічні умови незалежної медіа-діяльності.

Що стосується способів залучення уваги виборців до політичного лідера, то їх два: цю увагу можна купити, а можна залучити за рахунок харизми, нової програми перетворень тощо. У першому випадку питання про об’єктивність і журналістську етику цілком доречне. Другий випадок абсолютно нормальний. І відповідальність ЗМІ якраз і полягає в тому, хто і як приверне увагу суспільства. Гадаю, це прямо стосується майбутніх президентських виборів...

Від редакції: «День» має намір публікувати абсолютно всі відгуки на цю публікацію, запрошуючи не тільки до обговорення вже порушених питань, а й до постановки нових гострих проблем про взаємовідносини влади, народу і ЗМІ.

№210 03.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»