Аншлюс в дії

Днями в Кремлі вирішили провести черговий показовий захід, аби продемонструвати всім як працює неоімперська політика на марші. Для цього путінський режим витягнув із російського календарно-святкового загашника дату 4 листопада – День народної єдності, встановлений у Росії ще в 2005 році, щоб затвердити черговий етап аншлюсу сусідньої Білорусі. Більш того, реалізувати все це вирішили не десь там на своїх широких просторах, а в окупованому Москвою українському Криму. Все це свідчить про те, що путінський режим не збирається відмовлятися від терору і захоплень сусідніх країн, навпаки, він і далі буде нарощувати маховик цинізму і злочинів.

Оскільки за останній рік Кремлю вдалося суттєво просунутися в інтеграційному проєкті так званого «союзного государства», вони вирішили знущально дотискати Лукашенка. Його змусили підписати 28 союзних інтеграційних програм не коли-небудь, а в День народної єдності (увага!) Росії. Для цього було проведено засідання Вищої Державної ради Союзної держави Російської Федерації та Республіки Білорусь – не у Мінську, про що йшла мова раніше, а в Севастополі. І не на очній зустрічі, а в режимі онлайн – Лукашенко зі столиці Білорусі, Путін з Севастополя. Після цього російські пропагандисти за планом почали кричати, що «бацька» визнав Крим частиною Росії.

​Правда кажучи, загнаний у пастку Лукашенко, сам дав для цього привід. Спілкуючись з Путіним по відеозв’язку, він заявив: «Володимир Володимирович мені все обіцяв-обіцяв, що з собою візьме до Криму, покаже новинки, що там нового зроблено, зроблено чимало, дорогою провезе до Криму, але сьогодні один поїхав і мене із собою не запросив». На що Владімір Владімірович відповів, що «ми завжди будемо раді бачити вас», порадивши Лукашенкові відвідати новий Меморіал у Севастополі, до якого Путін поклав квіти 4 листопада.

Йдеться про втілення чергових «скреп» на окупованій землі. У квітні 2021 року в Севастополі відбулося відкриття пам'ятника, «присвяченого загиблим у Громадянській війні 1918-1920 років». Меморіал встановлений на березі Карантинної бухти, навпроти музею-заповідника Херсонес Таврійський… Звичайно, поки ніякого офіційного визнання Криму російським з боку Мінська немає, але, схоже, Москва вже не залишила вибору невизнаному президенту Білорусі. Більш того, російські пропагандисти «раптово» поговорили з главою білоруської діаспори в Криму, який вже запросив Лукашенка на грудневі заходи до 130-річчя від дня народження білоруського класика Максима Богдановича (помер в Ялті, де і похований).

Сказати, що Лукашенка саме зараз загнали у пастку буде не зовсім коректно, адже в цій пастці він знаходиться давно. Як мінімум з минулорічних масових протестів у Білорусі, коли його «пси» силою і кров’ю придушили поклик білорусів до повалення репресивного режиму. Що не могло відбутися без підтримки (політичної, фінансової, безпекової, інформаційної…) Москви. Ціна – суверенітет Білорусі. Не гребуючи насильницькими методами у придушенні протестів, Лукашенко наразив країну на чергові економічні та персональні санкції, ще більше ізолювавши Білорусь від Заходу в тісних обіймах «собирателей исконно русских земель» в Кремлі.

Що ж підписали «союзники»? Йдеться про пакет інтеграційних документів між Москвою та Мінськом щодо реалізації положень Договору про створення Союзної держави на 2021–2023 роки. Це 28 галузевих союзних програм, куди можна буде внести зміни до 31 грудня 2022 року. Також йдеться про оновлену Військову доктрину, яка навряд чи додасть самостійності збройним силам Білорусі, та Концепцію міграційної політики Союзної держави. Як проявляється ця «союзна» міграційна політика по відношенню до країн Євросоюзу, коли створюється штучна криза біля кордонів Литви, Латвії та Польщі за допомогою нелегальних мігрантів з Близького Сходу, ми можемо бачити останніми місяцями.

Всі ці події свідчать, як мінімум, про дві важливі складові. Перша – триває повзучий аншлюс Білорусі Російською Федерацією, коли поле для маневру у лукашенківського режиму з кожним днем звужується. Не біда, якби це мало наслідки тільки для самого режиму, але трагедія в тому, що тримаючи в ярмі власний народ, Лукашенко організовано заганяє його в нове ярмо – московське. Можливо для деякої частини білоруського суспільства це нормально, бо вони так звикли, але цього точно не заслужила більша частина білорусів, яка хоче власної суверенної, вільної, демократичної держави.

Другий момент – небезпека для України. Восьмий рік ми маємо нависання ворога не тільки зі сходу та півдня з «гарячою» війною на Донбасі. Беручи під контроль Білорусь, Москва тепер може створити додаткову загрозу з півночі, беручи фактично нашу країну у півкільце з усіма витікаючими небезпеками. Це вимагає від нас додаткової мобілізації і зусиль для протистояння ворогу. В таких умовах Україна є реальним бастіоном протистояння агресивній Москві.