Чи стане Горлівка Безлерівкою?

Ну, ось і маємо: 18 жовтня вільна і щаслива ДеНееРія проведе чергові вільні і щасливі вибори у повній згоді із українськими законами та Мінськими згодами!

Встругнувши нову забавку, пан Захарченко потирає від задоволення руки, а часом і щасливо поранену ногу.

Щасливо – бо вона таки залишилося ногою, а могла б стати порохом, якби не якийсь невідомий горлівський лікар.

Пан Захарченко нагородив того лікаря іменною зброєю і впевнений, що він зараз теж щасливий. Бо ж навіщо, скажімо, зарплатня, якщо є зброя? Змахнеш нею перед носом якогось хворого – і він тобі одразу все-все-все принесе залюбки та абсолютно добровільно! Ну, це така філософська вудка замість риби, розумієте?

Зі зброєю завжди так. Змахнеш нею перед носом якогось там чимось невдоволеного – і одразу настає взаєморозуміння та згода!

Це ж, розумієте,  коли у начальника ЖКГ чи там міського голови якогось, нема у руках зброї, який же двірник буде їх слухатися та ретельно підмітати подвір’я?  А тепер от зброя є не тільки у нагороджених нею лікарів, а й у сучасних міських голів. Ну, скажімо, не сама зброя, а такий собі поряд із головою бойовик із суворою мармизою та з іграшковим (бо ж із магазину за рогом!) автоматом у здоровезних ручиськах. Тут не тільки двірник буде вулиці підмітати як електровіник, а й сам голова буде аж занадто ефективним, бо свій автомат той суворий бойовок може повернути… ну, туди, куди щасливий пан Захарченко скаже!

І тому у ДеНееРії зараз чистенько все, підметено, відремонтовано, квіточки посаджені, травичка підстрижена, сміття вивезене, дитсадочки працюють, громадський транспорт по розкладу – і всі щасливі! До речі – без усілякої там зарплатні! На чистому автоматному ентузіазмі! Це дійсно нове слово у розвитку ефективної економіки молодої республіки: безкоштовно й сердито!

Є одна така собі блогерша у Донецьку, так вона кожного дня гуляє по місту й у захваті розказує усім, яке воно зараз чисте та заквітчане! У Горлівці теж є співець молодої республіки, що регулярно інформує вмираючу Україну, як вони там радісно прибирають, годують, будують та святкують все, що тільки можна!  Ну, щоб заздрили ті, що поїхали, звісно!

І вони, ті, що поїхали, дійсно просто казяться від заздрощів!

Та повернімося до виборів.

Просторікуючи про ретельне та чесне виконання Мінських угод, пан Захарченко весело, сказати б навіть – куражно, закладає під примарні можливості врегулювання, нові детонуючи пристрої.

Що? В Україні свято демократії буде 25-го? А ми – встругнемо таке ж, чи не веселіше, 18-го!

Що? Вони там якусь конституцію без нас приймають і з нами не погоджують? А ми у відповідь, знов-таки - свої особисті вибори! Ну то й що, коли під автоматами та у танковому колі? Це щоб порядок був! Чи хтось проти, щоб депутати в нас жили згідно із  заповітами великого Жванецького, якій ще багато років тому озвучив сокровенну народну мрію: «Я хочу… купить танк… Приятно, наверное, внезапно появиться в ЖЭКе и попросить заменить пол на кухне, не выходя из машины. Хорошо въехать в базар и через щель спросить: "Скоко, скоко? Одно кило или весь мешок?.. Это мы, конкретные ребята, мотовзвод огнестрельного сочувствия…» Ну, ось якось так! Тобто – точнісінько, як зараз у молодих республіках!

Ви тепер розумієте, чому вони там усі такі щасливі?

Ну, майже усі. Ну, якщо навіть частково усі – все одно! Хто там буде рахувати ту частку, кому вона цікава!

Частка виборців, відсутніх з причини вимушеного переселення, теж пана Захарченка не цікавить. Тобто – ні, цікавить. Але тільки на предмет недопущення до виборчого процесу. Бо й курці зрозуміло: ті, хто поїхав – йому аж ніяк не потрібні.  Тобто – ні, потрібні. Як потенційні раби, яких можна, якщо вони, попри все, таки приїдуть на вибори, потримати по підвалах, а потім використовувати чи то для викупу, чи для виконання банальної трудової повинності. Особливо ж запеклих укропів-нациків-жидо-фашистів, згідно з правилами революційного часу, чекає доля Рибака.

Не вірите? А послухайте-но хромоногого, коли він хизувався своєю крутизною у Горлівці: «С внутренними врагами нам придётся бороться всем!!!»

А щоб оті «внутрішні вороги» приїхали – їм потрібно щось таке пообіцяти про права людини, про гарантії тощо. І пан Захарченко таки пообіцяє, побачите!

І найогидніше, що ті фейкові вибори таки проведуть.

І що показово – проведуть під егідою ОБСЄ!

І ОБСЄ їх таки визнає!

А поки що пан Захарченко скаче на здоровій нозі, розповідає про «многократно перевірену» еліту ДНР, яка чи то обрана, чи то призначена, він ще сам не визначився, але вже готова будувати нову державу. Він так демократично звертається до «переброшенного» міського голови Горлівки – «Ром, а сделай-ка вот это…!», так ласкаво та демократично, що у Роми щось там на голові й десь там іще встає від жаху дибом.

І таке дивне відчуття, що ця фантастична Лугандонія, ця фентезійно-нереальна територія провалилася у чорну часову діру на сто років назад, коли неписьменний робочий клас (добре коли ще від станка, а то й просто люмпен з вулиці), сідав у міністерські крісла й вершив історію…

Якась дивна самонаведена безвихідь!

А ще кажуть: навіщо Леніна чіпати? Що він вам такого зробив?

І пронизує страшенне передчуття – а якщо вони потім Горлівку Захарченськом назвуть? Ну от як, скажімо, Бахмут – Артемівськом? А ще вірогідніше – перейменують у Безлерівку, бо Біса у Горлівці майже боготворять!

Якесь прокляте замкнене коло. «Гордіїв вузол», чорт забирай. І хто ж його разрубити спроможний, га?