Національний діалог – як виклик системі

Трагічні і драматичні події в Україні за два роки змінили українців, але не народили нову якість політики, не відбулася переоцінка цінностей і смислів. Найодіозніші діячі втекли з країни, а інша «гілка» тієї ж системи продовжує укоріняти корупцію, безвідповідальність і кругову поруку. В той час як є два способи розкласти націю – це покарати невинних і не покарати винних. Зараз невинні караються соціальними катаклізмами і низьким рівнем життя, а традиції безкарності знаходяться своє нове втілення у затягуванні пошуку винних у сумнозвісних «котлах», здачі територій тощо. Про це заявила Ірина Верещук, президент Центр Балто-Чорноморських досліджень, міський голова Рави-Руської (2010-2015 рр.) 10 жовтня на презентації громадсько-політичного руху, який, за словами організаторів, ставить собі за мету провести Національний діалог щодо виходу з соціально-економічної та політичної кризи, зокрема через пошук шляхів і механізмів належного виконання владою базових статей Конституції.

«Хоч і тема звучить, як «Новий суспільний договір через Національний діалог», це ніяк не стосується зміни Конституції. Вона у нас – одна з кращих, але інше питання, що її базові статті, гарантії прав і свобод, не виконуються через хронічне порушення суспільного договору. Громадяни виконують свої обов’язки, а держава в особі влади – ні. Нівелюються правила і інституційна спроможність держави. Мусимо запустити майданчики для обговорення болючих проблем як шлях цивілізованого пошуку рішень і перспектив», - наголосив у вступі модератор, представник ГО «Важливий Кожен» Арсеній ПУШКАРЕНКО.

«УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ СПРАВЖНЬОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ І НОВОЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Ірина ВЕРЕЩУК, президент Центр Балто-Чорноморських досліджень, міський голова Рави-Руської (2010-2015 рр.):

— Україна споконвіку, від Магдебурзького права, має сильні традиції сильного самоврядування – це висока культура в територіальних громадах давати собі раду. Більше того, переконана, що завдяки цій генетичній здатності об’єднуватися у невеликі групи і боротися за виживання ми досі вистояли під гнітом зовнішнього агресора і внутрішніх проблем.

Наука знає різні форми децентралізації – примусові, добровільно-примусові, але два роки тому, при прийнятті концепції реформи в Україні, була задекларована добровільність – щоб люди самостійно визначали свою приналежність до територіальної громади і її спосіб. На жаль, сьогодні люди, якщо і виявили таке бажання, все рівно мають чекати рішення центру. Були створені технічні плани, так звані перспективні, які визначають межі громад – і якщо ви не входите в ці плани, то об’єднатись не можете. А навіть якщо входите, то процес саботується на рівнях районних і обласних держадміністрацій, адже вони не хочуть втрачати своїх повноважень. Діло дійшло до того, що навіть В’ячеслав Негода, перший заступник Міністерства регіонального розвитку, нещодавно заявив про сповільнення темпів реформи. Розказав про те, що в регіонах політизують реформу – вивішують бігборди з агітацією проти децентралізації.

Наша позиція – пропонувати шлях виходу з кризи. Ним є визнання, що вона не відбувається у тому вигляді, в якому задумувалася, і на місцях її досі не відчувають. Не допустити економії на громадах шляхом закриття шкіл і лікарень, адже тоді на місцях об’єктивно повстають проти реформи. А з громадою проводити інформаційну роботу, що децентралізація – це законодавчі умови для соціальної активності на найнижчому рівні. Отже, зараз ми готуємо своє бачення програми децентралізації і представимо її до 15 грудня.

Люди вимагають справедливості – і не тільки у розподілі благ, а і у виборі нашої зовнішньополітичної орієнтації. Виходить так, що 25 років ми були в активному пошуку нашого внутрішнього компасу і зовнішнього вектору. На жаль, зараз, у нашому сьогоднішньому вигляді, Україну не чекають в ЄС. Тому настав час виробляти нові форми взаємодії і діалогу, перестати бути залежними від зовнішніх чинників.

Тому ми пропонуємо новий порядок денний в якості міжнародної альтернативи – формування Балто-Чорноморського союзу, який дозволить Україні бути рівною серед рівних. Маємо країни, які також постраждали від зовнішнього агресора – наприклад, Молдова, Азербайджан, Грузія, або знаходяться у «зоні ризику», які знають, що спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. А для нових альтернативних рішень в форматі Балто-Чорноморського консенсусу спочатку потрібно пропрацювати, історичні, економічні, гуманітарні, безпекові передумови і вийти з конструктивним комплексом програм, як ми бачимо майбутнє України в родині європейських держав.

«ВІДКИНУТИ «ФЕОДАЛЬНІ» ПОРЯДКИ»

Володимир ФУНДОВНИЙ, голова вільної профспілки освіти і науки України, заступник голови Конфедерації вільних профспілок України:

—  На нещодавньому з’їзді освітян ми піднімали болючі питання галузі: відсутність підручників, застарілість навчальної програми та її не відповідність ЗНО, відповідальність вчителя за санітарний стан класу та коридору, загруженість бюрократією і обтяжливою тяганиною, через що не вистачає часу на підготовку до уроків і якісне навчання. Взяти участь у новому громадсько-політичному русі мене вимусила бездіяльність чиновників і обранців на всіх рівнях. Згортання соціальних програм, як-то виділення оздоровчих путівок, болісно вдарило і по санаторіям, і по найманим працівникам в бюджетній сфері. Складається враження, що владна верхівка розглядає себе як феодальних можновладців, які знаходяться поза законом, а від суспільства вимагають жити за встановленими собою правилами. Тому ми хочемо напрацювати пропозиції, щоб в Україні себе відчували комфортно не тільки політики, а й широкий загал, виправити катастрофічну ситуацію з відсотком українців за межею бідності (нині це 53%) і зупинити втечу працездатного населення за кордон.

Володимир КОЗЕЛЬСЬКИЙ, голова вільної профспілки залізничників України, заступник голови Конфедерації вільних профспілок України:

— Минули часи, коли праця залізничників була добре оплачуваною. Сьогодні заробітна плата залізничника з 5-го місця рейтингу впала на 14-те, нас обігнали перукарі, продавці тощо. Всі професії важливі, але велика відповідальність і навантаження працівників залізниці очевидні. Ми схвильовані, чи зможемо забезпечити свою сім’ю необхідним,  дітей навчанням, а хворих, у повному обсязі, лікуванням. До того ж праця залізничників ускладнюється старими рухомими складами, старим устаткуванням, важкими умовами. Тому ми виходимо на попереднє пікетування міністерства інфраструктури, як попереджуючу акцію, а вразі ігнорування вимог готувати та розпочати  технічний страйк, і не тільки в залізничній галузі. Неодноразово зверталися до профільних відомств, але маємо тільки відписки. Тому важливо всі вимоги, починаючи від стратегічних проблем – корупції на залізниці і неефективних менеджерів – до конкретних пропозицій, як  поліпшити умови праці, озвучувати публічно.

«ПРОБЛЕМА ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ СТАЛА ЛАКМУСОВИМ ПАПІРЦЕМ ДЛЯ ВСІЄЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ»

Олег ЗОНТОВ, заступник голови Громадської ради при Донецькій військово-цивільної адміністрації, міський голова післявоєнного Слов'янська (2014-2015):

— Захист прав і свобод громадян – основне завдання і відповідальність держави. На жаль, зараз, в ситуації неоголошеної війни і зовнішньої агресії, мільйони наших співгромадян позбавлені основних прав – я говорю про людей, що проживають на тимчасово окупованих територіях, і тих, хто в силу цих обставин залишили свої будинки і квартири – внутрішньо переміщені особи, яких на сьогодні понад півтора мільйона. Проблема ВПО є ніби лакмусовим папірцем всієї соціальної політики нашої держави. Ці люди зараз обмежені або навіть позбавлені доступу до основних благ і соціальних послуг. Повертаючись до статистики, хочу зауважити, що більше половини ВПО (якщо точніше, 720 тисяч) зареєстровані в Донецькій і Луганській області, що створює величезне перенавантаження інфраструктури. Органи соціального захисту, пенсійного фонду не справляються з чергами, не вирішуються питання житла, виплати допомог, пенсій і так далі. І за останні два роки в соціальній політиці ми так і не підійшли до якогось системного вирішення цих проблем.

У нас є Міністерство соціальної політики, тимчасово окупованих територій, але зараз ми тільки виходимо на стадію створення концепції державних програм, хоча маємо досвід більше сорока країн в світі, які вже стикалися з цими проблемами.  І ті країни, які їх не вирішували, чекала гуманітарна катастрофа. Ми чомусь не робимо з цього висновки. Як і раніше, залишається актуальним створення єдиної Національної системи моніторингу захисту прав і свобод, як ВПО, так і всіх інших громадян України, а також єдиного координаційного центру, де будуть об'єднані зусилля профільних міністерств (Мінсоцполітики, Міністерства окупованих територій і ВПО)  і різних недержавних організацій.

Рятує ситуацію допомога міжнародних гуманітарних місій і простих людей. Я згадую зиму 2015-го. Слов'янськ, яким я керував у той час, не дивлячись на те, що сильно постраждав від захоплення і окупації, в силу свого зручного географічного розташування був обраний транзитним пунктом для евакуації з Дебальцевого. І ми за кілька днів прийняли понад 5 тисяч осіб. Людей евакуювали з-під бомбардувань буквально без нічого. І всі містяни несли їжу, одяг, розселяли по квартирах і будинках. Але ці люди, як тоді, так і зараз потребують соціальної підтримки держави.

І зараз триває вивезення сімей, особливо з дітьми, з лінії зіткнення. У зв'язку з цим виникають непрості питання, пов'язані з інтеграцією ВПО в місцевих громадах, їхнього соціального забезпечення. І це не тільки тимчасові соціальні виплати, чого вони дуже потребують (за даними Міжнародної організації з міграції до 70% ВПО проживають в найманому житлі, маючи середній дохід всього 1452 грн на члена сім'ї, а роботу мають лише 52%), але і основні компенсаційні виплати за втрату житла і майна. Дане питання на сьогодні взагалі не розглядається, хоча це пряма відповідальність і обов'язок держави (це відображено як у Конституції, так і в Законі України «Про боротьбу з тероризмом).

Соціальна напруга постійно зростає, причому прямо пропорційно інфляції. Тому лише національний діалог здатен вивести владу на новий рівень відповідальності і дозволить відновити довіру між державою та її громадянами.

Олександр ДЗЮБА, доброволець АТО, громадська організація «Ветерани і добровольці бойових дій Афганістану та АТО на сході України»:

— Проблем, як на передовій, так і серед ветеранів АТО, багато і вони не обговорюються. Це затягування і вибивання того, що належать по закону, різниця між відмінними частинами, які показуються у медіа під час приїзду високих гостей, і реальністю. В країні велике горе, і в цей час гріх можновладцям думати про особисту наживу. Владі потрібно навчитися чути людей, інакше вони будуть змусять почути себе самі. Ми міцна держава за рахунок людей, і дякуємо ворогові за те, що змусив нас прокинуться.

Спікери прес-конференції повідомили, що, починаючи з 19 жовтня, у регіонах України буде розпочате обговорення механізмів виконання державою базових статей Конституції, а вже 15 грудня усі ці напрацювання буде презентовано у програмі нової політичної партії.

Чи з’явиться в Україні перша за часи Незалежності проукраїнська ліва партія демократичного спрямування, яку наповнять нові, але водночас досвідчені політичні гравці? Це важливо, по-перше, для структурування політичних інтересів і цінностей в українському суспільстві. А, по-друге, очевидно, що тема падіння рівня добробуту і соціальної захищеності стане однією з найбільш маніпульованих у політичній риториці найближчим часом. І вслід за суспільними тенденціями загальної втомленості і очікувань легких рішень варто остерігатися «набирання балів» політичними пройдисвітами, які не гидують широко послуговуватися демагогічними заявами. Україна потребує сильних і конструктивних гравців на лівому полі ідеологічного спектру, а перед тим – продуманості у стратегії розвитку, яку вони можуть запропонувати країні. Орієнтація на легковажних виборців і невідповідальність політиків губить історичний шанс України.