Пам’яті перших зі списку «Небесної сотні»

У свято Дня Соборності України на долю українців припала ще одна дата – на жаль, сумна. Сьогодні вся держава згадувала перших загиблих під час Революції Гідонсті. 22 січня 2014 року розпочався трагічний відлік жертв, які поклали своє життя за гідність, свободу та незалежність України. Вірменин за національністю Сергій Нігоян став першим загиблим під час сутичок на вулиці Грушевського, другим – білорус Михайло Жизнєвський, далі - Юрій Вербицький...

У п’ятницю ввечері, у суворий січневий мороз небайдужі громадяни збиралися на вулиці Грушевського, неподалік колонади стадіону «Динамо», де полягли перші герої Небесної сотні. Запалити свічку, покласти квіти та згадати ті події, які перегорнули нову сторінку в українській історії – саме для цього приходили люди туди, де ще 2 роки тому знаходився епіцентр вогню української революції. 

«Сьогодні згадуються ті найважчі і найстрашніші дні, коли тут все горіло, все було чорне від сажі, - ділиться співрозмовниця «Дня» киянка пані Тетяна, яка ввечері п’ятниці прийшла до меморіалу на Грушевського, -  Я вважаю, що кожному учаснику тодішніх подій на Майдані важливо прийти і згадати тих, хто пішов з життя за нашу державу». «Я пам’ятаю свій тодішній страх, що через режим Януковича ми можемо повернутися до Радянського Союзу – нічого страшнішого та кривавішого світова історія не знала, - продовжує вона, - Тому можливість знов потрапити туди поставила людей перед необхідністю стояти на Майдані. Історія Української держави говорить нам, що наш супротивник №1 – це Росія. Її протидія українській державності в новітні часи була такою сильною, що її було важко подолати. Зараз у нас є шанс вирватись із цього імперського полону, оскільки ми маємо потужну підтримку Заходу. Та чи зможемо ми цим скористатися – залежить від нас і наших політиків, які можуть затягнути нас назад у «болото». 

Ще одними співрозмовниками «Дня» стала молода сім’я киян Артем та Олена, які привели свою маленьку доньку до місця загибелі перших зі списку «Небесної сотні». «Ми брали участь у Євромайдані, а 22 лютого я пішов з Грушевського буквально за 15 хвилин до того, як почалася спроба розгону, - ділиться Артем, - Я вважаю, що українська революція не пройшла дарма – в Україні однозначно відбуваються зміни, як би хтось не намагався їх затормозити. Події на Грушевського стали точкою кипіння, коли люди дійшли до радикальних заходів, щоб пробити стіну між владою та суспільством». «Звичайно, суспільство само створило ту ситуацію в країні – хіба не воно привело до влади Януковича? – продовжує розмірковувати молодий чоловік, - Але Майдан створила свідома меншість, яка намагається зробити Україну демократичною та європейською державою. А більшість продовжує обирати в один тур політиків того ж самого гатунку. Тож нам потрібно ще багато часу, щоб повністю змінити країну. Та все одно нам вдалося уникнути найгіршого сценарію – якби Янукович залишився при владі і продовжив нищити не лише демократію, але й саму українську державність. Революція Гідності дала нам розуміння, що люди в силах щось змінити і ми навчилися швидше робити висновки з наших помилок». 

«В той трагічний день ми були на Грушевського, але так вийшло, що перед початком серйозних сутичок ми поїхали додому відпочивати, - розповідають троє друзів-військових Володимир, В’ячеслав та Олексій, які у цей зимовий день прийшли вшанувати пам’ять загиблих та пригадати ті насичені вогнем та адреналіном події, - «Гаряча стадія» Євромайдану розпочалася на вулиці Грушевського, бо нам хотілося щось насправді змінити та примусити владу чути голос громадян. Звичайно, нам не хотілося завдати комусь фізичної шкоди – просто набридло, що нас не чують. Ми бажали бачити перспективи для нашої держави та для наших дітей, хотілося зробити крок вперед, а не два кроки назад. Тому якби тоді ми не скинули Януковича, АТО проводилося б не на Донбасі проти агресора, а режимом Януковича разом із російськими спецслужбами проти активістів Майдану. Завдяки згуртованості та рішучості українців, завдяки таким героям як Сергій Нігоян, Михайло Жизнєвський та багатьом іншим цього вдалося уникнути. І хоча до влади прийшли не набагато кращі політики, вони вже більш чутливі до суспільних реакцій і не можуть дозволити відверто здавати Україну Росії». 

«Проблема в тому, що український народ не може обрати нормального лідера, оскільки у більшості своїй – це люди, які піддаються на маніпуляції та продають свої голоси, - діляться рефлексіми щодо української революції її учасники, - А левова частка сьогоднішніх політиків у владі – люди, які вийшли із системи, створеної Кучмою. Тому усунути їх від влади та задати нові правила гри – завдання для нашого суспільства.  Але ми йдемо до демократії еволюційним шляхом і наші діти покоління за поколінням їй вчаться».

Як розповіли троє друзів, після Революції Гідності вони продовжили відстоювати українську державу, але вже не на Майдані, а на східному фронті. Один із них – пішов до лав ЗСУ, двоє інших – до батальйону МВС «Золоті ворота». І навіть після жахів справжньої війни, оборони «дороги життя» до луганського аеропорту, міста Щастя та Сіверодонецька вони прийшли згадати українських героїв, які загинули за Україну на вулиці Грушевського у Києві.