Що нам відомо про звитягу української контррозвідки?

Нещодавно ми підкреслювали серйозність намірів нового складу Громадської ради при Службі безпеки України на чолі з народним депутатом Юрієм Самойленком («День» №232, 19 грудня 2012 р.). Активність проявилася дуже швидко. Після проведення семінару щодо вдосконалення діяльності громадських рад та в цілому цивільного контролю над сектором безпеки Громадська рада при СБУ днями зібралася на своє чергове засідання. Це вже третій захід протягом місяця. «Інтенсивний початок діяльності й ініціативність членів Громадської ради дають підстави сподіватися на те, що Рада стане впливовим інститутом громадського контролю в секторі безпеки», — підкреслив на початку зустрічі перший заступник голови Служби безпеки України Петро ШАТКОВСЬКИЙ, передає прес-служба СБУ.

Як працювати наступного року? Це питання якраз і стало приводом для чергової зустрічі. Було піднято багато проблем, відбулася жвава дискусія. Голова Громадської ради Юрій САМОЙЛЕНКО відзначив: «Безумовно, має бути здійснення громадського контролю у сфері забезпечення конституційних прав і свобод громадян в оперативно-службовій діяльності СБУ, удосконалення правового забезпечення діяльності спецслужби. Належну увагу необхідно приділити також питанням бюджетного фінансування сектору безпеки, соціального захисту військовослужбовців та ветеранів органів держбезпеки. Сподіваюся, що заходи, які планує Громадська рада, сприятимуть не лише підвищенню рівня довіри громадян до СБУ, а й профілактиці злочинності у сфері відповідальності національної спецслужби».

До речі, питання рівня довіри до СБУ ми піднімали під час останньої розмови з паном Самойленком. Це питання порушувалося й зараз. За ініціативи та сприяння Громадської ради проведено загальнонаціональні соціологічні дослідження щодо ставлення до СБУ та стереотипів сприйняття її діяльності в суспільстві. Про їхні результати учасників засідання поінформував перший заступник голови СБУ, керівник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Олександр ЯКИМЕНКО. «Той факт, що рівень довіри в суспільстві до СБУ становить понад 30 відсотків, тобто помітно вищий, ніж до інших правоохоронних органів, — не привід втішатися», — сказав він.

То ж план роботи на наступний рік після обговорення і врахування зауважень прийняли за основу. При всій стереотипності ставлення до спецслужби (вона сама часто дає підстави), якщо все-таки вдасться суспільству почати впливати і контролювати сектор безпеки, це стане серйозним зрушенням.

ТОЧКА ЗОРУ

Дмитро ВЕДЄНЄЄВ, полковник запасу, колишній завідувач кафедри історії спецслужб Національної академії СБУ, нині — заступник директора Українського інституту національної пам’яті, доктор історичних наук:

— Примітно, що майже всі члени ради — це особи, які професійно працюють в інформаційно-аналітичній, медійній та науково-педагогічній сферах, тобто безпосередньо мають справу з суспільною свідомістю. Не відкрию таємниці — нині «організаційна зброя» (інформаційно-психологічні деструктивні вплив) є основним знаряддям нищення національних суверенітетів — бодай і при формальному збереженні їх зовнішніх атрибутів.

Відтак наша спільна задача — сприяння підготовці новій генерації оперативних працівників Служби, які б сполучали адекватні професійні знання із повагою до прав людини й власною правосвідомістю, патріотизмом державницького гатунку. Крім того, ми здатні не просто з боку споглядати — «а як там у вас із правами людини», але й сприяти зміцненню довіри суспільства до національної спецслужби. Довіри, яка підірвана довгими роками занепаду права й моралі, оскаженілою дискредитацією інституту державності як такої. Згоден із пані Ларисою Івшиною: і ми всі живемо, і спецслужба діє у принципово новому вимірі. Вона права у тому, що менторським, казенним тоном довіри до контррозвідки не надбаєш, тут треба діяти «високотехнологічно», у формі діалогу, і не приховувати від співгромадян (виключаючи, звичайно, розголошення важливої оперативно-службової інформації) реальних досягнень спецслужби. Відрадно, що план нашої роботи на 2013 рік враховує таку нагальну потребу.

А що, небайдужий громадянин, та й майбутній офіцер на курсантській лаві знає про будні української контррозвідки? Я вже не говорю про відсутність в Україні відповідної публіцистики та кінопродукції... Ось тут порушувалося питання про обов’язкове залучення до виховної роботи в Академії Служби ветеранів. Ректорат Академії тут чимало докладає зусиль, частими гостями є наші дорогі ветерани таємного фронту боротьби з гітлеризмом. Водночас як колишній викладач історії України та вітчизняних спецслужб можу засвідчити: курсанти і слухачі прагнуть бачити своїх сучасників, які самовіддано боронили безпеку країни, де молоді люди вже народилися.

Що нам відомо про звитягу контррозвідників часів голів СБУ — Є.Марчука і В. Малікова, які відвернули відторгнення Криму? Якою інформацією володіємо хоча б про невеличку частку із 12 тисяч (!) бойових операцій, які провела «Альфа» СБУ? Про ризик військових контррозвідників українського контингенту в Іраку? Професіоналізм тих, хто відвертав теракти, масові заворушення, нищив озброєні злочинні угруповання, руйнував злочинні схеми наркоділків та торговців зброєю й «живими товаром»? Або хоча б про того старшого опера з Харківського УСБУ, який у шалені 1990-ті спромігся, не залишаючи України, повернути звичайній громадянці (якій ані МЗС, ані інші відомства нічим не могли зарадити) двох її дітей, обманом вивезених в одну із близькосхідних країн.

Якраз Громадська рада спільно зі ЗМІ може допомогти вихованню нового покоління контррозвідників. Звичайно, достойна зарплата, житло й соціальні гарантії — це багато значить, сам служив, знаю. До речі, в 2005 р. СБУ на одну вкладену гривню давала сім «целкових» економічного ефекту... Проте ніколи офіцер не буде заробляти більше бізнесмена, і без особливого духу та здорової корпоративної етики служивій людині не обійтися. Недарма Церква молиться виключно про одну професійну категорію — «о властях и воинстве»...