Свобода чи технології?

З розвитком Інтернету, зокрема соціальних мереж, суспільно-політичні дискусії перейшли у віртуальний вимір. Вільний потік інформації, можливість доступу до безпосередніх учасників події, відсутність цензури як такої дали змогу користувачам створювати цілі «плацдарми» з метою обговорення тих чи інших злободенних питань.

На превеликий жаль, свобода слова часто почала ідентифікуватися з грубим алогічним поливанням бруду тих, хто має відмінну позицію. Незважаючи на складні геополітичні, соціальні контексти кожен третій користувач Інтернету став «експертом», «фахівцем», «провідним критиком».

Візьмемо, до прикладу, соціальну мережу «Facebook», яка стала ще більш популярною серед українців після того, як указом Президента України від 17 травня 2017 р. були введені санкції проти соціальних мереж «Вконтакте», «Однокласники» та інших російських компаній. За даними самої мережі «Facebook», на початок липня 2017 р. кількість українського сегменту там складає понад 10 млн. акаунтів. Це пов’язано з тим, що російські соцмережі використовувалися спецслужбами для збору інформації, поширення пропаганди та боротьби з опозицією як на території РФ, так і за її межами.

З розвитком FB-життя актуалізувалися такі поняття як «фабрика тролів», «порохоботи» тощо. Мова йде про осіб, які ведуть активне життя в Інтернеті, часто пишуть уїдливі блоґи, коментують публікації ідейних супротивників, використовуючи при цьому допустимі й не допустимі засоби аргументації. Нюанс полягає в тому, що часто такі критики діють під фейковими іменами й приписують себе до організацій чи рухів, членами яких не є.

Нещодавно зі мною сталася цікава ситуація, яка наштовхнула мене на написання цього матеріалу. 21 липня 2017 р. відбувся офіційний візит президента республіки Білорусь до України. Лукашенко не був у Києві ще з літа 2013 року, що доволі дивно, адже в України та Білорусі завше були помірковані та доволі теплі стосунки. Зрозуміло, що після Майдану та початку україно-московської війни, Мінськ опинився затиснутим у лещатах між Кремлем і Банковою. Саме тому й було запропоновано спробувати врегулювати конфлікт на Донбасі саме в Мінську, аби зняти напругу й отримати певний нейтралітет. Під час підписання міжнародних угод міністрами України й Білорусі активістка «Femen» АнжелінаДіаш оголила свої груди, де був напис «Живе Білорусь!», і з вигуками «Стоп диктатура!» почала стрибати перед телекамерами. Представники державної охорони затримали дівчину й передали її поліції.

Згодом адвокат підзахисної Ярослав Яценко написав, що Анжеліні інкримінують ч.3 ст. 296 Кримінального кодексу України, а саме хуліганство.

Facebook-спільнота доволі неоднозначно зреагувала на це рішення поліції. Власне, я теж вступив у полеміку, позаяк мав певні міркування з цього приводу.

Моєю візаві стала активістка руху ОУН Ганна Сінькова, яка відома під псевдонімом «Лисиця». Дівчина має майже 5 000 друзів та стільки ж підписників. Хоча на мій запит лідер ДР ОУН Микола Коханівський відповів, що Ганна «є активісткою «Чорного комітету»», а не ОУН.

Загалом із самого початку все виглядало доволі дивно, адже націоналісти завжди критикували рух «Femen», який відверто має лівий нахил, а європейські ЗМІ його діяльність пов’язують із Росією. Також їх неодноразово затримували за акти вандалізму.

У своєму пості Ганна критикувала Порошенка й закликала відпустити Анжеліну на свободу, хоча її ніхто й не ув’язнив. В Україні все ще діє презумпція невинності й доки відповідне рішення суду не набуде чинності, людина вважається невинною. Наша, так би мовити, дискусія перетнулася не трьох вісях суперечностей, про них і поговоримо далі.

РІВНІСТЬ ПЕРЕД ЗАКОНОМ

Якщо ви зазирнете до Кримінального кодексу України і прочитаєте ч. 3 ст. 296, то побачите наступне: «Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, - караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років».

Розберемо по пунктам.

По-перше, хуліганство пов’язане з порушенням громадського порядку з мотивами явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Дівчина оголила свої груди перед телекамерами, які транслювали показ сотням тисяч людей, зокрема неповнолітнім глядачам. Потім, коли охоронники спробували її вгамувати, вона виявила опір і далі продовжувала скандувати гасла.

По-друге, особлива зухвалість, як на мене, полягає в тому,  що це був важливий міжнародний візит найвищого рівня й активістка це чудово розуміла. Саме на цій зустрічі було підтверджено факт про недопустимість порушення територіальної цілісності України зі сторони білоруського кордону.

По-третє, крім цього, дівчина підробила журналістське посвідчення газети «Ділова столиця», редакція якої вже звернулася за даним фактом до поліції. Цей злочин підпадає під ст. 358 ККУ.

Джерело: інтернет-видання «Обозреватель»

Адвокат Ярослав Яценко повідомив мені, що, на думку захисту, «Анжеліна вчиняла не хуліганство, а акцію громадянського протесту». На запитання про фальшування документів, він зауважив, що «на даний час це не інкримінується». Сама дівчина з цього приводу зауважила, що «ми, «Femen», проходимо всюди привселюдно, протестуємо проти тих моментів, які ми не розуміємо або не сприймаємо, ось. А з приводу того, як я туди потрапила, головне, що я була там, я висловила свою громадянську позицію й позицію моєї організації. Це все, що я можу сказати».

Активістка Ганна Сінькова, своєю чергою, також вважає, що це не злочин, а метод політичної боротьби.

Джерело: FB-сторінка Ганни Сінькової

Попри це, я також зазначив, що у випадку, якщо правоохоронці порушили права Анжеліни, то необхідно звертатися у прокуратуру та суд, на що отримав шквал критики та різноманітних образ.

ПІДМІНА ПОНЯТЬ

Я вважаю, що акція, проведена Анжеліною Діаш, є беззмістовною, адже жодних політичних меседжів вона не несе. Якщо пані Діаш хотіла заявити на весь світ, що Лукашенко диктатор, то для цього не обов’язково показувати свої принади. Більшість із учасників полілогу стверджували, що лише їй вистачило сміливості та відваги хоч на якусь акцію протесту.

Справжні політичні в’язні, які зараз перебувають у застінках українських і білоруських тюрем, справді заслуговують на захист і відстоювання їх прав. До них я ставлюся з глибокою повагою та всіляко намагаюся їх підтримати. Подібну позицію розділили й інші користувачі FB.

Джерело: FB-сторінка Ганни Сінькової

ЛУКАВІ АВТОРИТЕТИ

Головною ж бідою є те, що 10 000 читачів стежать за людиною, яка не має ані юридичної освіти, ані ідейної позиція, і як мінімум, не знає елементарних норм ввічливості та етики спілкування з незнайомими людьми.

Джерело: FB-сторінка Ганни Сінькової

Ми живемо у вільній країні, де кожен може говорити й робити будь-що заманеться, але за кожну дію треба вміти нести відповідальність. Коли активістка Анжеліна Діаш порушувала закон, вона мала бути готова відповідати за це, а не робити з себе мученицю. Бо, якщо вдаватися у крайнощі, то адвокати ще можуть звинуватити працівників УДО в расизмі, адже дівчина має екзотичну зовнішність. Ганна Сінькова, яка вибірково ставиться до виконання закону, не розуміє, що анархія та бездіяльність у критичний для держави час є злочинною, і за це також треба відповідати.

Знана українська письменниця Оксана Забужко теж відреагувала на акцію «Femen», нагадавши, що цей проект був створений ще за часів царату з метою дискредитації української самостійницької ідеї. У своєму FB-профілі вона пише: «Ще в передвоєнні роки саме Фемен найголосніше творили в ЄС «імідж України» (так!) - як, буцімто, найбільшого в Європі секс-ринку і взагалі «країни повій»».

Джерело: FB-сторінка Оксани Забужко

З невідомих поки що причин цей проект розконсервували, швидше за все з тією метою, щоб змістити політичні акценти з реальних проблем сьогодення на «обговорення жіночих цицьок». Акція, інспірована Кремлем, продемонструвала непрофесіоналізм президентської охорони, а також «підкосила» незалежницькі амбіції Лукашенка, нагадавши тому, що в нього є «Старший брат».

Загалом, то на цьому прикладі ми бачимо, як неоднорідно наше суспільство реагує на ті чи ті виклики. Це пов’язано з недовірою до влади, слабкістю правоохоронної системи, зрештою неосвіченістю самих мас, які прагнуть до змін, але не можуть провести їх якісно. У цьому сенсі не ватро плутати свободу слова та диктатуру.

Насамкінець зауважу, що націоналістичний рух і так усіляко викривлюється не лише європейськими та російськими ЗМІ, а й українськими. Той рівень дискусії, який продемонструвала пані Ганна, аж ніяк не можна назвати високим, він радше дискредитаційний, адже коли стороння людина натрапить на коментарі, наведені у статті, то вона швидше перехреститься, ніж захоче долучитися до розбудови та активного захисту української держави під прапорами націоналістів.