Ситуація в зоні АТО: напруга не вщухає

Офіційна інформація з вуст речників АТО доводить, що бандити на сході України чинять перманентний тиск. Агресія не вщухає, хоч говорити про підготовку до масштабного наступу росіян поки що зарано. Дійсно, вважається, що найоптимальніший час для наступу Кремля – це друга половина літа і початок осені, адже саме в цей період спостерігається суха, а значить сприятлива для пересування техніки, погода. З іншого боку, керуватись лише погодним фактором у таких прогнозах не можна. Відтак, маємо досить суперечливу інформацію щодо намірів Москви стосовно Донбасу. У цьому плані деякі начебто опозиційні до Путіна політики вже більше року лякають нас і масштабним наступом, і бліц-кригом, і навіть Третьою світовою війною. Ясно лише те, що Кремль не збирається зменшувати обертів у шантажу. Для цього Москва використовує комплекс заходів від воєнних до політичних. Це вже не просто війна, це гра нервів, гра на витривалість...

Враховуючи низку дестабілізаційних факторів всередині нашої країни, можна припустити, що Росія сподівається на руйнацію нашого спротиву як такого. «Мінські угоди» мають максимально нас примусити до поступок на лінії фронту, постійні обстріли позицій українських військових повинні деморалізувати наші війська та створювати проблеми з мобілізацією. Крім того, бойовикам конче необхідно перетворити великий, промисловий Маріуполь і місто Щастя (саме воно постачає живлення на всю Луганську область) на «головний біль» для всієї України з однією метою – ослаблення нашого економічної і воєнної спроможності.

Нагадаємо, що за минулу добу лише у Луганській області бойовики з мінометів обстріляли м. Золоте. Внаслідок цього нападу було поранено двох військових 54-ої бригади ЗСУ з Волинської та Львівської областей. У той же час у Станиці Луганській, за словами речників Луганської ВЦА, спостерігається відносне затишшя. При цьому голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука повідомив: «Не в перший раз, помічаю що у ніч на вихідні обстріли зменшуються. Напевно, це пов’язано з тим, що «вояки ЛНР» напиваються в п’ятницю, а потім просто не в змозі продовжувати знищення Луганщини. На мою думку, ми робимо їм велику послугу, не пропускаючи фури з контрабандним алкоголем, оскільки так їм не далеко і спитися».

До іронії голови Луганської ВЦА в цьому плані щоправда додаються й інші факти. Приблизно о 22:00 вчора почався черговий обстріл Станиці Луганської, який тривав кілька годин. Обстріл вівся з автоматичних гранатометів, великокаліберних кулеметів і, підкреслимо, танків. За словами джерела з місця подій, танки під'їжджають до Сіверського Дінця, виробляють серію пострілів і змінюють позицію. Також, за нашою інформацією, в цьому районі було чути запуск пакету РСЗВ «Град», розриви снарядів і стрілецької зброї. Як повідомляє свідок події, особливістю обстрілів є те, що будинки після подібних атак не руйнуються, а згорають з середини.

Прес-центр АТО в свою чергу повідомляє про посилення протистояння в Донецькій області. А саме зазначається, що з 21.00 години 31 липня до 03.28 години 1 серпня російсько-терористичні угрупування вели масований вогонь практично вздовж усієї лінії розмежування на Донеччині та Луганщині. Під шквальний вогонь потрапили позиції підрозділів Збройних Сил України, а також навколишні мирні населені пункти прифронтової зони – Авдіївка, Опитне, Піски, Мар’їнка, Красногорівка, Майорськ, Луганське, Зайцеве та ін. Найбільш складна ситуація склалася на Горлівському та Донецько-Авдіївському напрямках. Зокрема, внаслідок обстрілів за минулу добу були поранені дві цивільних особи у населених пунктах. Дзержинськ і Тошківка.

За інформацією від місцевих джерел, кількість живої сили супротивника і кількість навезеної ворожої техніки в зону АТО не є пропорційною. Бойовикам дійсно не вистачає власної потужності, але треба зазначити, що досвід минулого року і подій під Донецьким аеропортомм, в Дебальцевому тощо свідчить про те, що супротивник за потреби в певний момент мобілізує свою живу силу на конкретних ділянках фронту. Російські окупанти використовують тактику – взяти об’єкт будь-якою ціною і не шкодує для цього ні найманців, ні регулярних солдат. Виникає закономірне питання щодо того, чому в таких випадках українські збройні сили не намагаються у відповідь звільнити інші території, як то було з Луганськом в серпні минулого року, коли в обласному центрі залишалось лише кілька сотень бойовиків, але в місто так і не увійшли ні добровольці, ні ЗСУ, ні Нацгвардія. Можливо, проблема в цьому плані полягає саме в дипломатичній площині. Відсутність наказів про наступ говорить про те, що українська сторона всіляко бажає довести світовій спільноті свою послідовність у дотриманні «Мінських угод». На жаль, практика інколи демонструє, що саме робота на випередження в моменті оборони об’єктів, дозволяє тримати ворога на відстані і тим самим уникнути лобового зіткнення та забезпечити відносну безпеку і солдат, і мирних мешканців.