«Україна без Кучми»?

9 березня виповнюється 16 років подіям 2001 року, коли в Києві пройшли масові акції протесту проти тодішнього режиму Леоніда Кучми. Сама акція, яка отримала назву «Україна без Кучми», почалася ще в грудні 2000 року. Привід – вбивство журналіста Георгія Гонгадзе та «касетний скандал». Так от 9 березня 2001 р., в день народження Тараса Шевченка, в столиці зібрався багатотисячний мітинг, під час якого відбулися перші серйозні сутички із міліцією біля Адміністрації Президента. Окремі демонстранти були затримані…Нашу увагу привернув пост одного з активних учасників тодішніх подій – Володимира Чемериса. У себе в Фейсбуці він розмістив багато фотографій з тих часів, на яких, зокрема, зображені і деякі політичні діячі, які сьогодні знаходяться на вищих щаблях влади. Після тодішніх подій в Україні відбувся ще помаранчевий Майдан і Євромайдан. Але чи зроблені висновки самими учасниками? Які уроки для країни? А головне – якою є відповідь на головне гасло акції початку 2000-х рр.? Говоримо з Володимиром ЧЕМЕРИСОМ.

- Пройшло багато років, з висоти часу як ви оцінюєте тодішні події? Чи все було зроблено правильно? Чи були готові тодішні лідери протестів запропонувати альтернативу?

- Це була перша саме масштабна акція протесту в новітній історії України. Приводом стало вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Але реальні причини носили соціальний характер. І це підтверджувало те, що спочатку вийшло 20 тис. людей, потім 50 тис., а згодом були акції і по 100 тис. Тобто приходили люди, які, можливо, і не знали, хто такий Гонгадзе. В результаті відбулася відставка не тільки Кравченка і Деркача, а найголовніше – була остаточно похована імплементація кучмівського референдуму 2000 р., який міг перетворити Україну на деспотію. Хоча головна вимога – відставка президента, а насправді – зміна системи, так і не була виконана. Отже соціальні протиріччя залишилися, які з новою силою проявилися вже у 2004 р.

Цього разу вже було все набагато організованіше і масовіше. Політика поставили на Майдані сцену і обмежили вимоги людей до гасла «Ющенко – так!». В підсумку, попри зовнішню перемогу, все одно наступило велике розчарування. Люди мали б зрозуміти, що зміна президента нічого не змінила по суті – система залишилася. В 2013-2014 рр. під час Євромайдану ситуація дещо повторилася,  хоч гасло зміни системи звучало рефреном, знову все закінчилося тільки заміною президента. Тільки цього разу ціна питання була дуже високою – людські життя, а потім і територія країни. Якщо брати забезпечення соціальних прав, то ситуація навіть погіршилася. Таким чином, жоден з майданів поки не вирішив соціальних питань. А отже - небезпека повторення масових протестів залишається, і наслідки, враховуючи ситуацію, можуть бути ще трагічнішими. 

- Тому і виникає запитання, яке головний редактор «Дня» Лариса Івшина вже неодноразово озвучувала: «чому українські революції ходять задом наперед»? Тобто після кожної «революції» ситуація погіршується.

- Висловлю свою думку. Дійсно, справжньої революції у нас ще не відбулося, тому що революція – це зміна соціальної системи. А у нас, особливо на останньому Майдані, домінували ліберальні гасла. І ті активісти, які були на останньому Майдані, здебільше користувалися ультраправою риторикою, тому вони і були приречені влитися в існуючі політичні проекти, або навіть якщо вони і створили б власну політичну силу, то не відрізнялися б від існуючих політичних проектів. Тому що всі ці проекти переважно представляють інтереси великого капіталу. А справжніх політичних сил, які б представляли дрібний та середній бізнес, у нас поки немає. Це є однією з причин, чому наші революції програють – немає тієї політичної сили, яка б реально представляла інтереси тих, хто виходить на майдан.  

- Гасло «Україна – без Кучми» досі актуальне?   

- Так. Колись Кучма казав, що, мовляв, ви хотіли «Україну без Кучми», ну от, зараз подивіться, якою є Україна без Кучми. Насправді ж Україна так і залишилася із Кучмою. І суть тут навіть не в тому, що він представляє нашу країну в Мінську, а в тому, що він і досі, по суті, залишається президентом України, просто змінилося прізвище. Стиль і методи правління Кучми використовуються і нинішнім президентом, який фактично зосередив всю владу в своїх руках. Кучмізм нікуди не дівся.

- Ви згадували, що приводом для акції «Україна без Кучми» стала «справа Гонгадзе - Подольського». Пройшло 16 років, але крапки в цій справі досі немає. По тій же причині?

- Питання в тому, що люди з тієї системи так і керують країною. Відповідно, представники правлячої політичної групи не зацікавлені у притягненні замовників цих злочинів. І це трагедія. 

- Тарас Стецьків у інтерв’ю «Хвилі» щодо «справи Гонгадзе — Подольського» заявив, що «ми тоді потрапили в пастку... зіграли в інтересах Росії». Тобто знову тиражується версія від замовників у цій справі — мовляв, це російський сценарій. Причому прозвучало це від Тараса Стецьківа, який брав активну участь у протестах на початку 2000-х. Як прокоментуєте?  

- Стецьків розповідав, що покійний Іван Плющ казав йому, мовляв не ходи на ті акції, бо це «російський сценарій». Я думаю, що тут варто згадати і тодішню так звану «Заяву трьох», в якій вони (звернення від 13 лютого 2001 р. президента Леоніда Кучми, голови Верховної Ради Івана Плюща та прем'єр-міністра Віктора Ющенка до українського народу. – Авт.) називали учасників акцій «фашистами». Це була ганебна заява, якою вони намагалися будь-якими способами нейтралізувати тодішні протести. Тарас прекрасно розуміє, що не було ніяких російських впливів, але озвучує… Розповіді про «російський сценарій» - вигадки тодішнього керівництва. Також вони, наприклад, розповідали, що акція «Україна без Кучми» організована Вашингтоном. До речі, про ворогів ззовні з каналу Кучми - Пінчука (ICTV) розповідав тоді Дмитро Кисельов, який сьогодні є пропагандистом Кремля. Як не дивно, сьогоднішня влада також використовує риторику про «руку Москви» щодо тих чи інших подій чи заяв, навіть якщо в реальності це не так.

- На одному з фото, яке ви виклали у себе в ФБ, стоїте ви разом із нинішнім генеральним прокурором Юрієм Луценком. На футболках у вас напис: «Україні – так! Кучмізму – ні!». На вашу думку, чи сказав «ні» «кучмізму» Луценко, бо пригадується, наприклад, відоме фото після його виходу з колонії в 2013-му, на якому він привітно ручкається з Кучмою на його родинному заході – YES? Або, наприклад, зараз на телеканалі Віктора Пінчука ICTV анонсується програма – «новий формат «без краватки» - проект Леоніда Канфера «Ньюсмейкер», яка буде присвячена Юрію Луценку, де він розповідатиме про боротьбу з системою.

- Я не спілкуюся з Луценком з 2008 р., коли, будучи міністром внутрішніх справ, він направив спецзагін міліції на рейдерське захоплення будинку, який, власне, і був штабом «України без Кучми», тобто на офіс громадської організації «Інститут Республіка». Та і все, що робив Луценко до і після, свідчить про те, що насправді Луценко завжди був у системі, просто служив різним партіям, пробиваючи собі дорогу «нагору».