Єфремов – сядуть всі?

Знову і вкотре арештовують Олександра Єфремова – колишнього голову Луганської ОДА, колишнього народного депутата від Партії регіонів та взагалі досить одіозної фігури, на яку то вдягають, то знімають браслет. На цей раз його затримання відбулось ще пафосніше ніж півтора роки тому. Тепер його «взяли» в Борисполі при спробі залишити Україну. Тут і фото, і драма, і майже детектив. Примітним є те, що Клюєву (і не лише йому) цей «трюк» вдався. Єфремову ні. І тут важливою є примітна деталь, яку не завжди помічають - не всім «резидентам» Кремля дозволено виходити за певні межі. І межі ці явно встановлені не в Києві. Відчуття таке, що між сторонами (Києвом і Москвою) пролягає певна буферна зона, до якої потрапляють ті, яких можна бити, але не можна остаточно саджати. Багатьом відомо, що основні статки Єфремова знаходяться в Росії. Так само як і його сина. Він, схоже, має «тягнути лямку» того, хто повинен «зіграти» свою роль до кінця.

Так чи інакше, для всіх кремлівських резидентів важливим є один урок – якщо суб’єкт вичерпав потенціал своєї ролі, то Кремль без особливого вагання здатен перетворити такого суб’єкта на сакральну жертву. Тут слід згадати, наприклад, такого менш значимого персонажа, як Олесь Бузина, який Кремлю остаточно видався потрібен для одного з актів – прес-конференції Путіна. Дійсно, останні півтора роки термін «сакральна жертва» вживається не вперше.

Здається, що кожен новий генпрокурор намагається відзначитись у переслідуванні Єфремова. Єфремова затримують, запрошують до Генпрокуратури і навіть вдягають браслет. А потім відпускають. Чому? Тому що у обвинувачення для суду не вистачає доказів. І ось знову новий генпрокурор, знову арештовують Єфремова і знову йому висувають ті ж самі обвинувачення! Тобто обвинувачення у намаганні посягання на цілісність держави – сепаратизм. Відчуття таке, що Єфремов для сторони обвинувачення вкотре виглядає таким собі болванчиком, який відкрито засвітив себе у поваленні державного устрою чи закликав ввести російські війська. Ні! Єфремов відкрито цього ніколи не робив. І обвинувачення це знає. Тому особливо театральним виглядає заклик генпрокурора Юрія Луценко на його сторінці в facebook: «Всі, хто може повідомити слідству особисто побаченні чи почуті ФАКТИ про організаторів так званого референдуму ЛНР/ДНР, організації захоплення адміністративних будівель в Донецькій та Луганський областях, організаційного та іншого сприяння створенню та діяльності терористичних організацій ЛНР/ДНР в 2015 році – прошу надати свої контакти на електронну пошту». По-перше, пан Луценко так поспішав написати свій пост, що промахнувся не лише у принциповому моменті – не поставив «ЛНР/ДНР» в лапки, але й помилився у році! Виявляється 2014-й рік – рік розгортання агресії РФ проти України –  пана Луценка чомусь не цікавить!

В тому і полягає цинізм чергового генпрокурора, що ті персонажі, які були конкретними свідками дотичності Єфремова до сепаратизму на Луганщині, два роки як перебували, а може й перебувають в Києві. Всі вони давно відомі українським спецслужбам. А якщо ні, то виникає закономірне питання – що коїться в нашій прокуратурі і СБУ за ці роки війни? В цьому плані прізвище одіозного і дивакуватого Арсена Клінчаєва є одним з прикладів. Але, знову ж таки, це якщо говорити про обвинувачення Єфремова в сепаратизмі – заздалегідь згубна справа. Проблема полягає не лише в провині Єфремова, який фінансував і організовував сепаратизм. Він був одним з (!) організаторів, а точніше виконавців з організації цих процесів. До плеча Єфремова треба давно поставити і голову Луганської облради Валерія Голенка, і Голову Луганської облдержадміністрації Луганщини Володимира Пристюка. Останній, до речі, особисто розповідав екс-депутату ВР Володимиру Ландіку ще до війни, що РФ дійсно має зайти на Луганщину, але при цьому «піде далі». Тоді Ландік намагався його переконати в зворотному, але ці «князькі» вже тоді розподілили «сфери впливу» на Луганщині і чекали путінських військ як запоруку своєї беззаперечної влади.

«Сфери впливу» - ключовий термін в цій історії. Саме Олександр Єфремов прийшов до влади на Луганщині в 1998-му році і забезпечив переможний процент на виборах Леоніду Кучмі за що і отримав в володіння регіон. Сам Кучма в 2014-му році проговорився, що після того влади Києва там вже не було і, образно висловився -  «вони вирішували навіть яку няню призначати в дитячий садочок». Фактично, цим місцевим «князькам» регіон віддав саме Кучма. А якщо говорити ще точніше, то не «князькам», а Кремлю.

Саме тоді Луганщина фактично «розпилювалась» в прямому і переносному сенсі, адже ті підприємства, які до того заздалегідь штучно були збанкрутовані, пускались на металобрухт. Відома схема, яка була пов’язана з Москвою, полягала у махінаціях з газом. З одного боку, це давало можливість заробити мільярди, а з іншого - вичавлювати останні соки з державних підприємств і скуповувати їх за копійки. Скуповувати не для того, щоб модернізувати, а для того щоб пустити на металобрухт. В цьому плані не зайвим буде пану Луценко звернутись, наприклад, за свідченнями до Наталії Королевської, яку на Луганщині не дарма назвали «королевою металобрухту». Таким чином, свідків діяльності Олександра Єфремова вдосталь, але відчуття таке, що йому і звинувачення висуваються такі, щоб він не просто в певний момент міг в черговий раз пошити всіх в дурні, але й для того щоб не дай Бог не зачепити цілі корупційні пласти, що складаються з прізвищ, які нікуди не зникли з владного горизонту. І в цьому є базове лукавство обвинувачення, яке вкотре робить перший крок програшною фігурою.