За нами Свята Софія

Одинадцятий день повномасштабної війни путінського режиму проти України. Підступна, кривава і безжальна атака на нашу країну з усіх можливих для агресора сторін, в тому числі за сприяння сателітного режиму Лукашенка, який надав сюзерену роками утримувану білоруську вотчину для користування і скоєння злочинів проти українців. Наступ на столицю України, зокрема, відбувається саме з території Білорусі. Знищення міст і сіл, окупація територій, сотні загиблих – все це на совісті Путіна і Лукашенка. Два божевільних диктатора, котрі живуть імперсько-радянським минулим і десятиліттями утримують росіян та білорусів у ярмі, намагаються сьогодні загнати туди й українців, бо останні хочуть найпростішого – жити у власній та вільній державі.

Вже зрозуміло, що бліцкриг не вдався. Ніякого захоплення України чи навіть Києва за три дні не відбулося. Путінські стратеги і тут прорахувалися. До речі, як і деякі західні аналітики. Ніхто в нашій країні не зустрічає московські війська з квітами, навпаки, в містах, куди їм вдалося прорватися (Херсон, Мелітополь, Бердянськ, Конотоп, Новопсков…), люди блокують їхню техніку, виходять на масові мітинги з вимогою залишити їх в спокої. Від такої «теплої» зустрічі, а також від того, що не вдається захопити основні українські міста, окупант ще більше скаженіє, обстрілюючи житлові будинки і вбиваючи мирних мешканців, зокрема дітей. Харків, Маріуполь, Чернігів, Суми, Київ, Миколаїв, Охтирка, Житомир та інші міста страждають від щоденних обстрілів. Розрахунок на те, щоб психологічно і фізично зламати людей не виправдовується, бо українці з ще більшою завзятістю і відвагою протистоять загарбникам.

В цих програшних умовах російській пропаганді також доводиться змінювати риторику – яким чином:

- приховування від своїх громадян повного провалу «спеціальної операції» та не досягнення нею основної мети;

- протидія руйнуванню міфу про «непереможне російське військо» із приховуванням масштабних втрат окупанта в Україні у командному складі, бойовій техніці і особовому складі;

- виправдання злочинних дій свого військово-політичного керівництва та армії в очах світової спільноти;

- намагання перекласти майбутню відповідальність за свої військові злочини, проти людства та відверту агресію проти України на «третіх осіб»;

- забезпечення підтримки власного війська при досягненні ними мінімальних результатів та обґрунтування зміни завдань зі стратегічних на тактичні;

- намагання дискредитувати Збройні Сили України та підмінити поняття захисту української Держави українським народом на наративи на кшталт «хаотичної діяльності неонацистських бандформувань під керівництвом Заходу.   

Українська армія, тим часом, утримує і знищує ворога на багатьох напрямках. «Ми витримали першу, найбільш важку хвилю атаки російських орків, - пише на ФБ секретар РНБО України Олексій Данілов. - Міф про найсучаснішу і найпотужнішу у світі путінську армію зруйнований і спалений на дорогах Київщини і Харківщини, Чернігівщини і Миколаївщини. На жодному напрямку російські терористичні війська не досягли стратегічного успіху. Українське військо дає гідну відсіч, і день нашої перемоги над російською химерою наближується з кожним днем, але ворог ще небезпечний і готує другу хвилю широкомасштабного наступу, до якої ми маємо підійти максимально готовими і згуртованими.Стратегічно важливими залишаються міста Київ, Харків, Маріуполь, Миколаїв, Чернігів і Одеса. План ворога – взяти ключові міста в оточення, знекровити українські Збройні Сили, створити ситуацію гуманітарної катастрофи для цивільного населення. Основну увагу командування російських окупаційних військ переносить на Південь, намагаючись позбавити Україну виходу до Чорного та Азовського морів, що, на їх думку, створить умови економічного придушення Українського Спротиву. Ворог не полишає надій оволодіти Києвом і формує ресурси для оточення Дніпра. Зі сторони України відбувається перегрупування, поповнення свіжим резервом і насичення української армії новітнім озброєнням. Вчорашній літако-гелікоптеропад тому підтвердження. Ми зробили найбільш важкий, крок до Перемоги, але попереду ще багато роботи зі знищення окупантів і повернення всіх українських земель! Похоронки російським матерям і тони обвугленого російського військового заліза – пам’ятка для наступної хвилі окупантів: не лізьте – вб’ємо! І будемо вбивати стільки, щоб одурманене російське суспільство прокинулось, якщо не від почуття провини, то від болю. І ми достукаємося до вас. Ніколи не воюйте з українцями, рано чи пізно ми прийдемо до вас, щоб повернути всі накопичені вами борги, а рахунок набіг на століття вперед».

Наразі від воєнного мистецтва, духу і ресурсів українців залежить дуже багато. Але не треба забували і про суть гуманітарного тилу. Бо це наш фундамент. Ми маємо розуміти, що сьогодні триває боротьба між початковим корінням, яким є Русь Київська, і Московським гібридом, який привласнив чуже і століттями плює в колодязь, звідки пив воду. Хтось скаже – та забудьте вже ту Русь, тим більше Росія планомірно дискредитувала і дискредитує це поняття. Не буду сперечатися, але від того, що вони сплюндрували саме поняття, не змушує нас відрікатися від його суті. Слід пам’ятати, що саме ми є справжніми правонаступниками цього історіософського буття. Зараз головне – сенсово наповнювати сучасну Україну, в якій нам жити. Ось нова зірка, яка сяятиме все яскравіше. Сьогодні українська земля скидає з себе століттями нашарований баласт, який не має ні роду, ні племені. Бо це і не руси, і не фіно-угри, і не тюрки, а якийсь гібридний монстр, який увібрав у себе всю нечисть, тероризуючи всіх навколо. Настав час покінчити з тисячолітньою несправедливістю, звільнивши себе і всіх від цього прокляття.