Запізніла декомунізація

Днями у Києво-Могилянської академії відбувся форум, на якому обговорювався процес декомунізації – як на законодавчому рівні, так і на практиці. Також була піднята тема українського «синдром колонії», котрий ніяк не вдається вилікувати. У заході взяли участь екс-міністр освіти й науки України професор Сергій Квіт, голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, журналіст Ростислав Мартинюк та інші.

«Декомунізація – перший крок для звільнення України», - з таких слів почав свій виступ Володимир В’ятрович. У своїй доповіді він багато уваги приділив розкриттю сутнісного значення цього процесу для української нації. На його думку, саме радянське минуле не дає нашій країні рухатись уперед. Майдан, за його словами, повстав не проти Януковича та його сім’ї, а проти того, що ця банда уособлювала – комуністичну злоякісну пухлину, котра пожирала Україну зсередини.

Люди, котрі взимку 2013-2014-го років вийшли на Майдан незалежності, не хотіли, щоб радянське минуле стало їхнім майбутнім. Проте, вигнавши ту владу з країни, Євромайдан прибрав лише симптом хвороби. «Русская весна» була б не можлива без носіїв радянської ментальності. Іншими словами, анексія Криму та окупація східних територій Донецької та Луганської областей була б неможлива без наших громадян-колабораціоністів, котрі зрадили свою державу. А зробили вони це тому, що продовжують вважати себе «совесткими людьми». Для них сама думка про існування незалежної України є огидною та блюзнірською.

«До 2004-го року не було жодної ініціативи, спрямованої на подолання тоталітарного минулого України, - каже В’ятрович. - Діяльність велась лише на громадському рівні». Та й опісля ефективної політики в цьому питанні ми не бачили. У той же час, ці люди «совка» жили, їли, голосували за проросійські політичні сили, вимагали особливих прав російській мові, а згодом, на клич «господаря» з Москви, зчинили хаос. Як таке допустили?

На це питання спробував дати відповідь тележурналіст Ростислав Мартищук. Під час свого виступу він порівняв ситуації з адептами радянської ментальності в Естонії та Україні. Він зазначив, що в цій балтійській країні була здійснена ефективна та своєчасна політика деколонізації. Після здобуття незалежності від Москви у 1991-му році, керівництво Естонської республіки відмовилось надавати громадянство усім без винятку людям, котрі на той момент проживали на її території. Паспорти отримали лише етнічні естонці. Усі ж інші «жителі» отримали статус «негромадян». Таким чином, керівництво Естонії позбавили їх права голосу, що дозволило у 1992-му обрати новий парламент, який на всі 100% складався з етнічних естонців. А далі, маючи повну підтримку населення, нова влада здійснила успішну люстрацію, декомунізацію та деокупацію в усіх ланках держави. Наразі, Естонія є членом Європейського союзу та НАТО, займаючи 42 місце в світі за показником ВВП на душу населення. Ми ж 23 роки «дружили» з РФ, дозволяючи радянській масі тримати себе на короткому повідку.

Більш детально про нові законодавчі кроки з цього питання розповів народний депутат України від фракції «Народний фронт» Андрій Левус. Він презентував «законодавчі ініціативи деокупації», розроблені та подані на розгляд до Верховної Ради нещодавно створеним міжфракційним об’єднанням «Наступ».  «Військовій агресії РФ передувала, власне, інформаційна експансія, експансія чужих духовно-культурних цінностей. Без очищення цієї сфери, протидії інформаційному наступу, перемогти в цій «гібридній війні» буде не можливо», - наголосив він. Під час свого виступу, Левус презентував глядачам законопроекти, такі як з № 0096 та № 4030, котрі направлені на скасування раніше підписаних з РФ «Угоди про безвізові поїздки громадян України та Російської федерації» та «Угоди про порядок перетинання українсько-російського державного кордону жителями прикордонних регіонів України та Російської Федерації». Також вартим уваги, з огляду на протидію інформаційній та культурній російській експансії, є законопроект № 4511 «Про особливий статус релігійних організацій, керівні центри яких знаходяться в державі, котра визнана Верховною Радою України державою-агресором». Цей закон покликаний встановити певні рамки діяльності такої конфесійної структури як РПЦ Московського Патріархату. Адже ні для кого не секрет, що священнослужителі цієї церкви доволі часто вдаються до пропаганди «русского мира» серед своїх прихожан.

З іншого боку, Андрій Левус зазначив, що протидіяти потрібно не тільки інформаційній експансії, а й економічній. За його словами, в Україні занадто багато уваги приділяють виключно гуманітарним векторам. Але атаки з боку агресора зазнають не лише вони. На цю тему народний обранець також презентував декілька цікавих законодавчих ініціатив, таких як законопроекти № 2624 «Про проведення інвентаризації розташованого на території України майна, належного на праві власності Російській Федерації та її резидентам» та № 3779 «Про запровадження санкцій проти ВАТ «НК «Роснефть» та її дочірніх компаній в Україні».

Проте, справжнім результатом декомунізації має стати зникнення радянської ментальності з терен України. Депутати мають не тільки реєструвати законопроекти, а і голосувати за них, дотримуючись регламенту Верховної Ради, бо під час голосування за новий уряд і нового генпрокурора цього не  було. Декомунізація ментальності можлива лише за чіткої інформаційної та культурної політики влади в цьому напрямі. Але, дивлячись на ефективність так званої люстрації, що й досі триває на папері, щодо її реалізації є великі сумніви.