Без свободи слова немає демократії
Ігор Лосєв у своїх публікаціях у рубриці «Телебачення» об’єктивно оцінює всі три телепередачі, що постійно виходять у ефір, з вельми претензійними назвами: «Свобода на «Інтері», «Шустер-Live» і просто «Свобода слова», задумані, вочевидь, з пристойною метою — реалізувати проголошену в Україні свободу слова, як одну з фундаментальних основ демократії. Хоча автор публікацій і не потребує вихваляння його публіцистичного таланту, проте не можна не відзначити тих точних і вбивчо хльостких характеристик, які він дає цим так званим рейтинговим проектам. Він абсолютно справедливо вважає, що їх можна розглядати лише як щоденник політичних розбирань, як майстер-клас для парламентських балагурів, і як політичний театр. Додамо лише, театр абсурду. Але ось у ефір виходить чергова програма «Свобода на «Інтері». Після перегляду цієї програми склалося враження, що її учасники старанно відтворили сценарій, описаний Ігорем Лосєвим в його статті під назвою «Вони невиправні». І ми знову бачимо те саме міжпартійне розбирання. Призвідником, як завжди, став Нестор Шуфрич, який заявив, що всі викриті хабарники — це «помаранчеві». «Помаранчеві» не залишилися в боргу. Міжпартійні звинувачення швидко переросли у взаємні образи, в змагання голосових зв’язок. У студії виникла атмосфера комунальної квартири. Звісно, всіх перекричала пані Кільчицька, яка обрушила свій гнів на міністра фінансів, який делікатно мовчав. Ну, а модератор програми, київський мер, цього разу в своєму амплуа перевершив навіть народну улюбленку Вєрку Сердючку. Запрошений народ мовчав. І це все називалося свободою слова. Природно, бажання додивитися програму до кінця зникло. І ще одна надзвичайно важлива обставина, відзначена Ігорем Лосєвим: у цих програмах абсолютно відсутні функції зворотного зв’язку. Відомо, що в будь-якій системі на кожний керуючий вплив негайно надходить сигнал у відповідь зворотного зв’язку, що повідомляє про результат керуючого впливу і дозволяє зробити відповідне його коректування. Адже саме свобода слова це і є той механізм зворотного зв’язку, що подає державній владі сигнал про рівень ефективності її керуючих впливів. І відомо, що без сигналів зворотного зв’язку демократія не може існувати. Який же сигнал отримує державна влада від сьогоднішніх політичних розбирань? Такий формат свободи приймаємо хіба що як розважальне шоу, що не має прямого відношення до свободи слова. Інша річ, якби лідери країни — Президент, прем’єр-міністр і голови провідних політичних партій, персонально в прямому ефірі виступали в інтерв’ю і на брифінгах, не ухиляючись від безсторонніх і несподіваних запитань. При цьому їхніх опонентів не повинні зображати деякі анонімні, спеціально відібрані представники народу. Українці втомилися від заздалегідь заготованих придворними спічрайтерами витіюватих монологів, за допомогою яких влада спілкується з нацією. Вони хочуть бути свідками гострих дискусій, в яких політичним лідерам протистоятимуть найавторитетніші та незаангажовані представники ЗМІ. Такі журналісти є і в газеті «День», і в тижневиках «ДТ», «Свобода», і в інших виданнях. Річ у тім, що в народу після Майдану нагромадилося дуже багато об’єктивних питань до влади, які і є, по суті, гострими сигналами зворотного зв’язку. (Щоправда, задля справедливості варто визнати, що таке інтерв’ю в прямому ефірі практикує прем’єр-міністр. Прикладом може бути зовсім недавня її публічна полеміка в «Шустер-Live» із відомим публіцистом Віталієм Портніковим) Але, на жаль, наші політичні лідери-чоловіки уникають подібних діалогів із народом, бо це може перетворитися в безпомилковий тест на їхній IQ.
