«Часом варто зупинитися»

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця:

— Часом варто зупинитися. Навіть необхідно це зробити. Бо завантажувати себе по вуха, дедалі більше занурюючись у  роботу, — це ми можемо, а влаштувати собі несподівані канікули, переконавшись, що є життя й без ноутбука, — це вже з розряду «місія неможлива». Дозволила собі чудовий тиждень у Вроцлаві, радість від споглядання міста з високих будівель і у неспішних прогулянках Старим Ринком, парком Цитадель, островом Тумським, зустріч з малярством неймовірного Яцека Мальчевського у Національному музеї (маємо його роботи і у Львові, але у Вроцлаві — потужна колекція) та інше-інше-інше. Огром нових вражень і відчуттів, головне з яких — це початок нового етапу в моєму приватному житті. Так сталося.

Це так дивно, що іноді несподівані зміни до кращого відбуваються саме тоді, коли навколо зростає напруження і тривожність, коли новини — дедалі гірші. І саме тоді ще більше починаєш цінувати острівці надійності, ще більше відчувати присутність людей, яких любиш давно або яких починаєш любити, зустрівши на своєму шляху. Це, мабуть, найдивовижніше диво — пізнавати людей і саму себе, нову і несподівану, відкривати у собі здатність на певні вчинки і почуття. Найцікавіший досвід, який ніколи не припиняється.

Стефанія ОЛIЙНИК, музикознавиця, керівниця літературно-драматургічної частини Львівської національної опери імені Соломії Крушельницької:

— З вікна мого робочого кабінету у Львівській національній опері видно, як падає лапатий сніг. Передсвяткові приготування в театрі — прикрашання ялинок у фойє та Дзеркальній залі, пошиття дитячих іграшок Лускунчиків, приготування Новорічної концертної програми з музикою Штраусів (батька та синів) — звісно, налаштовують на передноворічний лад.

Адже душа так прагне спокою в особливій атмосфері святкових днів, сповнених радісним настроєм у родинному колі!

Звісно, думки линуть та оцінюють пройдений рік — у справах робочих та особистих. Так чи інакше, першим на думку спадає карантин: страшно, що він утвердився у нашому сьогоденні, вселяючи вже швидше, не страх, а, направду, байдужість у багатьох людей. Ще не навчилися, на жаль, дбати за оточення, а далі думаємо про свою «хату скраю». Хотілось би на наступний рік забажати — а нехай карантин би закінчився, минув як страшний сон! Але вже чудово розуміємо, що не мине з роками, а вчитиме нас взаємодіяти у новій реальності.

З командою Львівської національної опери навчилися пристосовуватися: до карантинних вимог, робити прем’єри, вигравати гранти, працювати з міжнародними платформами по трансляції вистав, записали подкаст про оперне мистецтво, працюємо над низкою книжкових видань. Оперний театр — це вже давно не лише вистави. Карантин навчив шукати можливості і досягати успіху — навіть за несприятливих умов!      

Остап ЛОЗИНСЬКИЙ, художник-іконописець, куратор і співкуратор багатьох мистецьких проєктів:

— З поганого в мене те, що місяць тому перехворів на коронавірус, хоча й минулого року мав коронавірус, і вакцинований двічі. Не скажу, що був важкий перебіг, але й не легкий. Зараз маю мініускладнення (слабкість, важко піднімаюся сходами). З неприємного також нові штами — «Дельта», «Омікрон», які на нас чатують і підкошують.

Погано те, що вберегтися від хвороби важко — навіть у разі вакцинації і дотримання карантинних пересторог. Важко щось спланувати в роботі, бо є така проблема.  

З позитиву те, що всі зараз готуємося до різдвяних свят.

Я щойно повернувся з Рима — вирішив зробити собі римські канікули. Походив трошки по музеях, по галереях, надихнувся. Це Ватикан, площа Святого Петра, це Сікстинська капела... Надзвичайні враження!

Італія, після України, — друга моя улюблена країна, яку я насправді дуже відчуваю і до якої завжди лину.

Також це була і дуже хороша гастрономічна поїздка.

З приємного також те, що готуємося до Святого Миколая, починаємо купувати подарунки. Готуємося до зустрічі з рідними і близькими. Починаємо готуватися до Різдва. Починаємо міркувати над тим, що приготувати на свята, щоби пригостити друзів.

Цього року, як і кілька попередніх, намагатимусь святкувати Різдво двічі, тому що, на моє переконання, ми мало-помалу повинні готуватися перейти на новий календар.

Якщо все буде добре, можливо, на католицьке Різдво поїдемо до Польщі — відсвяткуємо разом із Європою, а потім повернемося — святкуватимемо разом із нашою Україною.

Галина ГУЗЬО, менеджер і промоменеджер артистів та культурних проєктів:

— Кінець року — це завжди час для своєрідних підсумків року, що минає, і окреслення планів на рік прийдешній. 2021-й, як і 2020-й, був дуже непростим. Особливо у тій сфері, в якій працюю я, — культурній, музичній, шоубізнесовій.

Ковідної турбулентності ніхто не припинив, хоча є відчуття, що за останні два роки усі ми стали сильнішими, а отже — більш стійкими до стресів від переносів чи відміни концертів, проєктів, творчих задумів... Добре це чи погано? Важко сказати однозначно, але дедалі більше звикаєш до думки, що повернення до часів «до пандемії» уже не буде.

Тішить, що творчість у 2021-му не була поставлена на паузу. Усі артисти, з якими працюю, а це — Оксана Муха, Павло Табаков, вокальна формація «Піккардійська Терція» і новий проєкт Hutsul Planet, — творили, креативили, випускали нові пісні і відео, давали концерти, гастролювали, долучалися до різноманітних ініціатив. І під завісу року готують новорічно-різдвяні тури: Оксана Муха — програму «Радуйся!», Павло Табаков — «Різдвяну ніч», «Терція» — «Сад ангельських пісень». У сучасному світі, в якому так багато щоденних тривог, небезпек та розчарувань, дуже потрібні позитивні, світлі, добрі емоції. А музика — це те, що дарує їх, що надихає, окрилює і дозволяє відволіктися від проблем, рутини та переживань.

Щастя, що всі рідні та друзі живі і здорові. Ми перегортаємо сторінку ще одного року і дякуємо Господу за те, що дарував життя і здоров’я. Дасть Бог — уже в найближчому часі коронавірус стане слабшим, Росія покине свою нав’язливу думку наступу на Україну, а наша держава стане більш стабільною та успішною. Так багато людей хочуть цього! Бажаю усім мирного неба над головою і спокійних, радісних Різдвяних Свят.