Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Чесноти амбітних провідників нації

Будьмо трішки психологами
16 березня, 00:00
Ми продовжуемо нашу заочну читацьку конференцію «Передвиборний лікнеп».

Нагадаємо, що у її рамках ми запропонували читачам відповісти на запитання:

— Якими принципами, на вашу думку, слід керуватися пересічному виборцю при оцінці «політичної дієздатності» тієї чи іншої партії, блоку, об’єднання?

Частина листів, у яких читачі діляться власними критеріями вибору політичних партій і блоків, а також кандидатів-«мажоритарщиків», вже була надрукована у №№ 36, 40 та 41. Як зазначає Дмитро Карп’як, лист якого ми подаємо у сьогоднішній підбірці, обговорюючи проблему вибору, ми політично дорослішаємо, стаємо більш відповідальними як виборці. А це означає, що наша конференція досягає поставленої мети — допомогти виборціям зробити саме осмислений вибір.

Усі бажаючі ще можуть взяти участь у конференції, надіславши свої листи за адресою:

04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л; або e-mail: master@day. kiev.ua з позначкою «Читацька конференція «Дня».

Будьмо трішки психологами

Нам треба вчитися поважати парламентаризм, обирати до найвищого представницького органу достойних (колись українці казали — «луччих людей»). Заочну читацьку конференцію «Дня» із запитанням: «Якими принципами слід керуватися рядовому виборцю при оцінці «політичної дієздатності» тої чи іншої партії, блоку, об’єднання?» я не назвав би «голосом волаючого в пустелі». Навпаки, якщо звичайні виборці публічно обмінюються думками, яку маємо Верховну Раду і якими хотіли би бачити наших парламентаріїв в ідеалі, то це добре! Тільки так — обговорюючи проблему — політично «подорослішаємо», станемо більш відповідальними як ВИБОРЦІ, та й політичні партії, їх кандидатів навчимо дечому. Їм теж треба вчитися багатьом речам. Тож спробуймо ще раз, і ще раз...

Щодо принципів та критеріїв оцінок, буду говорити тут не про партії чи блоки, а про кандидатів у депутати, про тих, хто з ВИБОРУ «низів», «мас» (не з ДОБОРУ у провідній верстві суспільства) входить до політичної еліти нації. Вони, ці принципи та критерії, напевно, у кожного свої (про що свідчать листи, вміщені у «Дні» №36 та 41), — важливо, щоб їх мав кожен виборець, чи принаймні прагнув цього.

Можливо, хтось не сприйме схвально, «не зрозуміє» мої критерії, але висловлю їх. Хоча б декілька, на мій погляд, суттєвих.

1. Давно спостерігаю за діяльністю парламентів наших західних сусідів, зокрема польського сейму, і хочу наголосити: депутатство — це напружена робота у сесійному залі, часто й у пізні вечірні години. До нашої ВР треба обирати персон не за ознакою «добрий господарник» чи «удатний бізнесмен» («багата людина»), а енергійних і мудрих ПОЛІТИКІВ, які можуть і хочуть продуктивно працювати у законодавчій сфері. Працювати не рахуючись з особистим часом, не прогулюючи парламентські засідання. І не пускати до парламенту тих, хто з допомогою депутатського мандату хоче здобути для себе якісь особисті користі, страхувати свій сумнівний бізнес, або просто перебратися до Києва, бо у провінції набридло.

2. До депутатського корпусу як зібрання політичної еліти нації з нашого вибору повинні потрапити такі особи, яким притаманні найпотрібніші нинішнім українським політикам і українській політиці чесноти: моральність, патріотизм, мудрість, шляхетність і мужність, основані на особистій відповідальності за авторитет і благополуччя своєї країни, її громадян, а не власної кишені. Як розпізнати їх? Про багатьох претендентів щось таки уже знаємо, про інших дещо чули від знайомих, яким довіряємо, зокрема й про тих, з партійних списків. Слушно радить харків’янин Валентин Шерстюк («День» №40): ходімо на передвиборні зустрічі, дивімося у вічі претендентам на депутатський мандат, лідерам політичних партій, спостерігаймо за їхнім мовленням, мімікою на обличчях, реакцією на гострі ситуації, неприємні для них запитання, на критику «власть імущих». Будьмо трішки психологами, не забуваючи, однак, українське прислiв’я про «горобця», що силувався виглядати «орлом», та про «вовка в овечій шкурі»...

3. Підозріло ставлюся до тих, хто їздить до виборців з «подарунками», у селах, де нема газу, обіцяє газифікацію, у газифікованих — ремонт доріг (де взяв гроші?). Коли перед виборами людям щось дають або щедро обіцяють — значить, чогось від виборців треба. Ваших голосів, звичайно. В інакшій спосіб сірі особи і сірі, невиразні партії їх би не отримали. А чесністю, шляхетністю тут і не пахне.

Вже ця «метода» й на Галичину поширилась, розтліваючи людей, — вибори «грошовитих», які «реально можуть»... У Верховній Раді теж будуть купувати голоси? Ні, не треба! Так зруйнуємо наш парламентаризм.

4. А це про нас, виборців, нас, хорошеньких, «білих і пухнатих», з натурою лукавого Шельменка-денщика. Може, цим разом обираймо не собі подібних, а вищих духом, формотворчою енергетикою, мораллю? То ж від нас залежить...

Дмитро КАРП’ЯК, Львівщина

За кого не голосувати

Не буду нав’язувати читачеві власну думку про те, за кого голосувати. Хочу лише поділитися міркуваннями про те, за кого не голосувати.

Не можна голосувати за тих, хто прагне повернути Україну в імперське ярмо під завуальованими гаслами нового Союзу. Ну, в якій ще країні її громадяни виступають за ліквідацію незалежності своєї держави?! А в нас вони намагаються потрапити до парламенту.

В жодному разі неприпустимо віддавати свій голос тим, хто обіцяє надати російській мові статус державної чи офіційної. Це погано приховане прагнення остаточно витіснити українську мову, перетворити її на хатню з перспективою повної ліквідації. Такі обіцянки свідчать, що їх автор має мислення колоніального чиновника.

Так само неприпустимо голосувати за російськомовних кандидатів. Кожна робота вимагає певних знань і умінь. І це ганьба, коли владні функції в Україні виконує людина, що нехтує українською мовою.

Вже минуло десять років після проголошення Незалежності України. За цей строк не так давно дитина здобувала середню освіту і могла вивчити одну іноземну мову. Доросла людина за цей же час може здобути дві вищі освіти і вивчити дві іноземні мови. Йдеться про людей середніх здібностей. Що ж сказати про людину, яка за цей час не спромоглась в Україні вивчити українську мову?

Росіянам теж краще не голосувати за поборників російськомовності. Останні провоку ють міжнаціональну ворожнечу. Стільки віків Росія спочатку в відкритій формі імперії, а потім у масці «Союзу» русифікувала Україну. А тепер, виявляється, українці знову повинні відмовитись від рідної мови, бо в Україні, бачте, живе багато росіян. Що після цього українці думатимуть про росіян?

На перший погляд може видатися дивним, але добробут в Україні не настане, доки Україна не заговорить рідною мовою. Відродження української мови і панування її в усіх сферах стане показником зрілості, організованості та культури нації. Лише досягнувши такого ступеня розвитку, українська нація не дозволить визискувати себе.

Наявність на політичній арені сил, які обіцяють ліквідувати і Незалежність, і державну мову своєї Батьківщини свідчить про незрілість суспільства. Воно не може ефективно функціонувати, як громадянське суспільство.

Тільки сказавши рішуче «ні» всім російськомовним партіям, блокам і політикам, ми зробимо нашу державу українською. Переконавшись, що російськомовність, намагання ліквідувати незалежність України та українську мову неминуче ведуть до поразки, чиновники і політики подбають, щоб їхні нащадки виростали в україномовному середовищі.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, Київська обл.
Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати