Де ви бачили такі електрички?

Показують вагон електрички, люди їдуть у своїх справах і, як ведеться, говорять про життя. Отож, значить, один чоловік і каже, що, мовляв, скоро вибори президента України, і він уже визначився з вибором і буде голосувати за Леоніда Даниловича Кучму, тому що Кучма вже багато зробив і ще більше зробить, якщо його обрати на другий термін. Олександр Ткаченко цьому чоловікові не підходить, оскільки може завести усіх нас назад, до соціалізму. Інший чоловік також буде голосувати за Леоніда Кучму, оскільки це гарантія стабільності в державі і взагалі, він вважає, що Кучма справжній, тобто, у повному розумінні цього слова, мужик. А Ткаченко, звичайно, не мужик, а організатор асоціації «Земля і люди». А коли він, Ткаченко, очолював Держагропром, то хліб був не таким, як зараз, і молоко теж не таке. Тут і жінка підключилася до розмови: «Я також, — говорить вона, — після довгих роздумів вирішила віддати свій голос за Кучму, тому що зараз усе-таки добре, а навіщо нам іще краще? Нехай буде добре, але стабільно. А Ткаченко, звичайно, не тільки поганенький спікер, але ще й учасник «канівської змови».

Я починаю усвідомлювати, що щось тут не так. Чому вся електричка одностайно за Леоніда Кучму і так само одностайно проти Олександра Ткаченка? Чому пасажири електрички нікого більше з кандидатів не згадують? І тут у мене мов полуда з очей спала. Я вже бачу, що вагон цей не простий: усі сидять, місць вільних немає, однак ніхто і не стоїть; усі пасажири вдягнені начебто і не багато, зате охайненько: краватки, зачіски, поголені. Речей ні в кого немає, ніхто не заходить і не виходить.

Стоп. А де ж убогі, жебраки, погорільці, відселенці? Де «бізнесмени» з величезними смугастими торбами на «кучмовозах», де продавці кукурудзяних паличок, газет, пиріжків і астрологічних прогнозів, де мішки скупників і продавців соняшникових зернят та горіхів?

Мені стає смішно й гірко. Це ж як треба нас не поважати і бути настільки упевненим, що лохи (тобто, ми, глядачі) повірять у цю липу.

Я вимикаю телевізор. Одягаюся і йду на автобусну зупинку. Мені поталанило: підійшов «Ікарус», і я втиснувся. Це, звичайно, не той вагон електрички. Їде робочий люд, студенти, пенсіонери. Зараз я сам проведу соціологічне опитування серед пасажирів. Підходжу до трьох мужиків. Привітавшись, бадьоро починаю: «Ну що, мужики, скоро вибори. Ви вже визначилися, за кого будете голосувати?» У мене втупилися шість здивованих очей. Здивування змінилося цікавістю: чи здоровий я? Коли вони зрозуміли, що я в нормі, один сказав: «Я за Симоненка. Може, комуністи наведуть порядок». —«Ага, чекай. Я за Ткаченка, з сільського господарства. Треба піднімати Україну. Істи всі хочуть, і щодня», — сказав другий. — «А я за Марчука, порядок потрібен у державі, без наведення порядку все розкрадуть», — це третій. — «Та вже й красти нема чого». — «Один у одного почнуть».

Переходжу далі. Ось сидять дві жінки пенсійного віку. «Напевно, до церкви їдете, порадитися зі святими, за кого голосувати на президентських виборах?» — починаю розмову. «Не вгадав, на площі Гагаріна пенсіонерам по 10 гривень дають і по два кілограми борошна. Може і ми встигнемо». — «Та, напевно ж, дають не задарма. А якщо скажуть, що за цю десятку ви повинні проголосувати за якусь кандидатуру? Адже безкоштовний сир тільки в мишоловках», — хочу поставити питання руба. —«Ну і проголосуємо, все одно не від нас усе залежить», — відповідає одна при явній згоді другої. До нас повернулася жінка років сорока, що сиділа попереду моїх співрозмовниць: «Там, тільки, щоб записатися, люди займають чергу з 11-тої години вечора. А якщо достоїтесь, вам скажуть, якого дня приходити. Тоді, ще вистоявши день у черзі, ви і отримаєте благодійницьку допомогу у 10 гривень». Молода жінка подивилася на мене і додала: «Ви їх не засуджуйте, для них, з їх мізерними пенсіями, 10 гривень — великі гроші. Звичайно, невідомо, де випливуть ці списки з їх прізвищами, паспортними даними і особистими підписами. Та хіба ж це їх провина?»

Отож, поки окремі партії, громадські організації створюють наглядові комісії на виборчих дільницях, поки зарубіжні спостерігачі тільки мають намір пакувати чемодани, йде енергійна купівля і продаж електорату. Ну за дуже смішними цінами!

Мій ентузіазм почав згасати. Хоч я і довів опитування до кінця. Тобто, до кінцевої зупинки. Головний висновок: люди ще не визначилися остаточно, тому називають і Марчука, і Мороза, і Ткаченка, і Вітренко, і Симоненка. Та можу засвідчити: жодна людина не назвала Кучму.

Соціологічне опитування завершене, однак чогось бракує. Нема того, що називається «чистотою експеримента». Щоб досягти цієї чистоти, їду на залізничний вокзал. Підходить електричка. Боже мій, як вона відрізняється від побаченої по телевізору! Пошарпані сидіння, бруд, одна половинка дверей не зачиняється.

Ось сидять четверо хлопців, напевно, студенти. Почну з них: «Хлопці, скоро вибори, визначилися, за кого будете голосувати?» — «А тобі яка справа?» — «Та, взагалі-то, справи немає, але ж це всіх стосується. Я, наприклад, буду голосувати (це я сказав, щоб експеримент був найчистішим) за Кучму. Все-таки стабільність, спад виробництва зупинив...» Я бачу, як у двох хлопців почали якось нервово сіпатися губи. Однак продовжую: «Знову ж таки, падіння гривні припинилося, закордон нас поважає...» І тут я відчув: мене щось підняло і я наближаюся до виходу. Зупинка. Двері відкрилися і я вискочив із вагона. На душі було радісно. Соціологічне опитування завершилося благополучно. Не били.