«Добре, що надворі весна. Але бентежить стан довкілля»
На Закарпатті, які і в усій Україні, нарешті настала весна, і від цього люди радіють чи не найбільше. Уже невдовзі Ужгород одягнеться у рожеве — зацвітуть сакури, яких у місті приблизно дві тисячі. Саме в період цвітіння сакури в обласному центрі Закарпаття відбувається низка фестивалів та атракції, до міста приїздять тисячі туристів. Однак, крім цвітіння японської вишні, більшість побачить і незадовільний вигляд архітектурних перлин міста, багато з яких перебувають у аварійному стані. Нещодавно на сесії депутати Ужгородської міської ради ухвалили рішення про визнання нинішнього 2013-го — Роком збереження й відновлення історичної та архітектурної спадщини міста. Наразі профільним управлінням доручено розробити план заходів, спрямованих на збереження й відновлення історичної та архітектурної спадщини міста Ужгород і затвердити їх на черговому засіданні виконкому, однак чи будуть ці заходи втілені практично, чи залишаться на папері — покаже час.
Що сьогодні турбує і що радує жителів міста, «День» дізнавався в ужгородців.
Сергій ФЕДАКА, доктор історичних наук, професор:
— Добре, що надворі весна, а останні два дні погода нагадує літо. Також радує те, що наш історичний факультет Ужгородського національного університету переселяється у нове приміщення, більш просторе, і це неодмінно позитивно вплине на життя факультету. Коли ж говорити про погане, то бентежить стан довкілля. Днями на річці Уж піднялася вода, і вона несла тисячі порожніх пластикових пляшок. А коли страждає екологія навколишнього середовища, то страждає й екологія душі. Також прикро, що як Україна в цілому, так і Закарпаття зокрема, дуже повільно виходить із фінансової кризи 2008 року. А це дуже впливає на соціальне і культурне життя нашого краю. Якщо багатші країни виходять із кризи швидкими темпами, до бідним зробити це набагато важче.
Олександра ШЕВЧЕНКО, ужгородська архітекторка:
— Наразі технологія будівництва розвивається семимильними кроками. Люди навчилися будувати на раніше непридатних для цього ділянках. Поява нових якісних матеріалів тепер не обмежує фантазії навіть найвибагливіших архітекторів — можна легко відтворити будь-яку форму і колір споруди. Як чудово, що з’являються митці, які не бояться експериментувати в цьому напрямку. Та водночас важливо пам’ятати, що не всюди ці експерименти допустимі.
Зокрема, не варто змінювати споруди, які мають історичну цінність. Звісно, вони потребують періодичних реставраційних робіт. Але тут важливо відтворити вигляд, що існував на момент будівництва. В усьому світі діє низка законів, які охороняють такі споруди від «фантазії» нових власників. І хоч в Ужгороді, наприклад, це питання є болючим, радує, що створено громадський рух небайдужих активістів. І якщо діалог між забудовниками, владою та громадою буде збалансованим, то залишається надія, що не все втрачено, а історична частина міста залишиться його найкращою візитівкою.
Павло ГОМОНАЙ, приватний підприємець:
— Добре, що нарешті прийшла весна. Світить сонечко, і це добре. Погано, що маємо розбиті дороги і не маємо, з кого за них запитати, бо фактично не маємо місцевого самоврядування. Натомість, маємо уряд, який проводить гіперцентралізацію. Підприємців зобов’язали своїм коштом обладнати всі касові апарати модулями, які будуть через Інтернет повідомляти «асабісто» голову уряду про кожну продану дрібничку.
Юлія ДУБ, краща студентка Закарпаття, громадська активістка:
— Найбільше радують активні люди й нові цікаві ідеї, які вони продукують і втілюють у життя. Мені приносять терабайти задоволення зустрічі з моїми ФРІшниками, відвідини їхніх акцій, дзвінки типу: «Привіт, я хочу організувати те-то, допоможеш?» — радію, що знаю таких людей та маю хороших друзів, які тримають мене «на плаву» і надихають на щось хороше. Сьогодні особливо порадувала розмова з мамою, давненько ми вже не спілкуватися просто на якісь буденні теми, все якось то часу немає, то сил. А такі моменти справді важливі.
Найбільше турбує брак часу та вимушене використання його не так, як хотілось би. Вибиває з колії активного громадського життя скорочений навчальний семестр (якщо раніше могла нормально поєднувати, то тепер часто доводиться чимось жертвувати). Але, мабуть, найбільшим розчаруванням виявилось те, що я не отримала стипендії від ОДА, яку щороку виплачують переможцям конкурсу «Кращий студент». Проблема навіть не в грошах, а в людях, які одного дня обіцяли одне, а через певний час абсолютно спокійно казали, що такого не буде, обманювали, дивлячись мені в очі, і так щиро, що я раз за разом вірила. Отак-то, завжди прикро розчаровуватися в людях та усвідомлювати, що їхні обіцянки нічого не варті...