Перейти до основного вмісту

Етика віруючих і авторитет Церкви

05 серпня, 00:00

Шановна редакціє газети «День»!

Ви — чи не єдина з газет, де постійно друкуються аналітичні матеріали на релігійно церковні теми, за що мивам дуже вдячні й хочемо поділитися деякими міркуваннями стосовно етики міжконфесійних відносин та поведінки самих віруючих і священнослужителів.

В Україні за роки незалежності відбулося релігійне відродження. Відбудовуються храми, молитовні будинки, відкриваються все нові духовні навчальні заклади, видаються церковні видання – газети, журнали, книги, у спеціалізованих крамницях та кіосках можна придбати будь яку церковну атрибутику. Та все це, так би мовити, — зовнішній бік релігійного відродження. А чи перемістилася релігія з периферії свідомості громадян, вихованих в часи атеїзму, в сферу внутрішньої моральної потреби? На жаль, повсякденна практика свідчить, що релігія стала свого роду модою, а не внутрішнім моральним регулятором поведінки особи. Спостерігається свого роду мімікрія. Любов до Бога і Батьківщини, чесність перед Богом і людьми, смирення, неприйняття гріха у будь якомупрояві, кодекс моральних приписів та етичних норм – ось стислий перелік приписів Євангелія як норми поведінки кожної людини, а тим більш — священнослужителя. Не завжди, однак, люди, навіть духовні, керуються цим кодексом. Це в ідеалі.

Дійсність, на жаль. виявляється іншою. Ось, приміром, на деяких вулицях Києва встановлено білборди із зображенням Патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета з написом «Час відроджувати релігійну віру». Відроджувати віру (а не лише відроджувати храми) – дійсно час. Проте хтось ці білборди (як, приміром, на вулиці Кутузова м. Києва) до невпізнання понівечив і пошкодив.

У засобах масової інформації раз по раз з’являються повідомлення про неблаговидні вчинки не лише рядових віруючих, а й священнослужителів різних рівнів, різних конфесій, які у своїх проповідях наставляють мирян на благочестиві дії, а в реальному житті скоюють аморальні вчинки. Все це гірко усвідомлювати, оскільки для таких людей релігія часто густо є ширмою,прикриттям неблаговидних вчинків.

У такій протестантській деномінації, як адвентисти сьомого дня, характерною рисою якої є розпорошеність по всій країні, а не концентрація в окремих регіонах, у молитовних проповідях звучать настанови навчати дітей євангельським істинам у недільних конфесійних школах, чинити добро, бути чесним і справедливим. Однак ці настанови суперечать моралі тих, хто проповідує. Ось, наприклад, як це трапилося з одним із поважних членів цієї церкви. В офіційному повідомленні ДАІ Вінницької області зазначено, що він, будучи за кермом свого авто, збив жителя селища Комсомольське, який відразу ж помер. Трапилося несподіване? Можливо. Але чи покаявся цей служитель церкви за свій вчинок перед паствою, чи зняв він свій гріх покаянням перед родичами загиблого? На жаль, — ні. Він зробив усе, щоб уникнути будь якої відповідальності.

Інший приклад. У Рівненській області в селі Милостів є Свято Троїцька церква, яканалежала УПЦ (Московського патріархату). Чому належала? Тому що тепер вона безоплатно передана (нам, щоправда, невідомо, чиїм розпорядженням) релігійній громаді УПЦ Київського патріархату. Віруючі церкви УПЦ (МП) подали скаргу до Вищого господарчого суду України, який зупинив виконання постанови Київського апеляційного господарського суду. Проте на це ніхто не звернув уваги. Урешті решт страждають віруючі, бо це створило міжконфесійну конфліктну ситуацію, ворожнечу і неприязнь між віруючими обох церков.

За сталінських часів священнослужителі, віра для яких була суттю і смислом життя, були знищені. За радянських часів вони були упосліджені. Зараз ми маємо нову генерацію служителів церкви, які повинні бути скрізь і в усьому патріотично налаштованими. Демократичні принципи в державі сприяли тому, що релігія стала одним з найважливіших чинників духовного виховання. Однак, як свідчить практика, кадровий корпус священиків різних конфесій часто густо не є взірцем як для віруючих громадян, так і для невіруючих. У деяких православних, католицьких, протестантських общинах, в громадах харизматичних церков поширюються, приміром, таке: пожертвування віруючі дають, а церковне керівництво у своїх звітах ці суми не показує. Ось чому падає авторитет Церкви. Хоча негативні факти не є масовими, але вони разючі, негативно впливають на духовну виховну місію Церкви серед громадян.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати