I на Волині будуть яблуні рости!
![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20110422/472-8-1.jpg)
Немало років їжджу Волинню, але де не шукала, кого не розпитувала — ніде не вдалося знайти господаря, котрий би леліяв, як це робили наші діди та прадіди, біля дому сад. Звісно, кілька вишень чи дві-три яблуньки зі сливами ростуть біля кожного сільського обійстя. Але серйозно садівництвом на Волині з її благодатною землею давно ніхто не займався. Тому приємним передвеликоднім сюрпризом стала звістка, що в селі Гайки, котре ще називають «картопляною столицею Волині», бо бізнесом на бульбі тут займаються давно і серйозно, почали на землях запасу висаджувати ще й яблуневий сад. Сповідаючись у гріхах, каючись і йдучи далі... грішити, ми у ці передпасхальні дні часто забуваємо, що Господь потребує не лише нашої молитви і каяття, навичок постити, а й того, щоб, доки живеш, прикрашати землю і творити людям рай ще на цій землі.
Анатолій ЖОЛОБ, гайківський сільський голова (Турійський район Волинської області):
— Мрія виростити яблуневий сад для нашої громади — справа давня. Щонайменше чотири роки я цим займався, отримуючи і звинувачення, мовляв, ось обіцяєш, а діла нема... Але завдяки тому, що в нашому селі люди останніми роками активно почали займатися картоплярством, мало у якій сім’ї під бульбою менше ніж 70 соток, а два десятки чоловік садять її гектарами, вдалося вийти і на «яблуневого» інвестора. Керівником інвестиційного проекту «Яблуневий сад» став Микола Голєв. Наразі висаджено саджанці на площі 26 гектарів. Радує, що вже нині від 16-ти до 30-ти чоловік мають на полі роботу. Якщо нічого не зміниться (бо ж недарма кажуть: аби ти жив у час перемін!), то влітку маємо засадити яблуньками шести сортів ще понад 70 гектарів. Саджанці закупили у Нідерландах і Польщі. Важливо, що інвестор пішов на цей серйозний фінансовий крок, адже сад — справа, яка почне окупатися лише через років п’ять-сім. Першого врожаю чекаємо років через три-чотири. Будуть тут у майбутньому і склади, та й сад постійно вимагає догляду. Тому щонайменше 30 постійних робочих місць для нашого села, в якому мешкає трохи більше ніж дві сотні людей, справжній порятунок. На картоплі деякі господарі заробили, ви не повірите, і по півмільйона гривень. Адже за гайківською картоплею їдуть зусібіч. Щодня телефонує чоловік із десять, просячи продати бульбу на насіння. Так уже давно продана! Тому за великим рахунком засмутити мене сьогодні важко. Нарешті почали здійснювати плани, село відроджується.
Валентин МАРЧУК, керівник інформаційно-просвітницького відділу Волинської єпархії Української православної церкви:
— Хоча п’ять разів уже побував у святому граді Єрусалимі, двічі зміг побувати там під час сходження Благодатного вогню і доставити його у пасхальну ніч у нашу єпархію, але паломництво на Афон, яке Божою волею здійснив у дні Великого посту, вразило неймовірно. Це інший світ, це благодатний чернечий острів, на якому 20 монастирів, багато скитів, де живуть ще старці, де особлива благодать, де лише піст і молитва, молитва і піст... Відчуття благодаті Божої там особливе. Порадував колега, священик Володимир Літвенчук. Він служить у невеликій церковці, котра розмістилася в пристосованому приміщенні колишнього шовкового комбінату. Уже років із десять тут проходить служба Божа, а міська влада ніяк не вирішить питання виділенням землі для будівництва храму. Бо ми «не того» патріархату... Але, як каже наш владика Ніфонт, цей храм не перенесуть у Москву, в нього ходять наші ж волинські люди. І хоча церковця тісненька (це фактично велика кімната), люди стоять на вулиці, але у Вербну неділю до святого причастя підійшло 177 чоловік: такої кількості не було раніше ніколи. Слово Боже потрібне людям, бо віра відіграє в нашому житті значно більшу роль, ніж ми часом собі думаємо.
Надія МІЩУК, вчитель-методист (с. Рудка-Червинська Камінь-Каширського району):
— Особливо приємно, коли сучасні діти, які живуть, здається, лише мобілками, комп’ютерами і телевізором, приходять і просять дати прочитати ще одну книгу, скажімо, Миколи Вінграновського. Значить я як вчитель української мови і літератури зуміла витягти їх з того придуманого світу. Радують діти і онучата, і роки вже дозволяють присвятити себе повністю їм. Але надто люблю і свою роботу! Радує те, що у село повернулися з вирію бузьки, що не перевелися ще між нами порядні люди. Що є милосердя і доброта. Засмучує, що молодь навіть у селах, які завжди були оплотом моралі, вже наче й не вміє відпочивати без спиртного, а нецензурщина звучить з таких юних уст, не соромляться ні жінок, ні дітей... На роковини Шевченка по Першому національному вперше за останні роки не було передачі, присвяченої нашому Кобзареві, так само не було і про Лесю Українку в 140-ві роковини її народження.
Світлана ФЕДОНЮК, керівник проектів і програм фірми «Скорпіон-плюс»:
— Радує, що після дев’яти років роботи прес-секретарем Ягодинської митниці я знайшла у собі рішучість змінити місце роботи. Багато хто мене, звичайно, не зрозумів, бо моє попереднє місце здавалося їм медом намазаним. Та це зовсім не так. Вразило, що ще рік тому власник фірми «Скорпіон-плюс» і відомий на Волині бізнесмен-меценат Василь Токарський відшукав мене на митниці й запропонував піти до нього на роботу. Він, виявляється, давно спостерігав за мною, адже я беру активну участь і у громадському житті. Спеціально для мене створив посаду, яку я віднедавна й займаю. Задуми про програми і проекти мене просто душать. І мені імпонує, що Токарський з тих людей, які ставлять перед собою високу планку, адже життя дуже часто нас приземлює. Порадувало, що земляки з Великої Волині успішно творять з Рівного кінематографічне місто. Це, на мою думку, сьогодні столиця українського аматорського кіно. Звичайно, що трохи образливо за рідний Луцьк, бо і тут є чудовий кінофестиваль, на якому демонструють цікаві роботи про рідне місто, але він якийсь не розпіарений, а тому має містечковий характер. На Волині, на жаль, не надають такої уваги аматорському кіно, як почали її надавати у тому ж Рівному. А в Луцьку ж діє народна аматорська кіностудія «Волинь», є її засновник та керівник Борис Ревенко, який сам був лауреатом вже хтозна-якої кількості міжнародних кінофестивалів. Це його вихованці Олесь Санін і Сергій Михальчук, останній, до речі, вже є успішним російським кіномитцем... Хочу, щоб Україна жила і процвітала й аматорським кіно, а не лише перманентною політикою, яка вже всім набила оскому.