Iсторія Межигір’я потребує дослідження й висвітлення
Я вже декілька років передплачую газету «День» і дуже тішуся, що є справжня українська патріотична газета. Цікаві абсолютно всі рубрики, з великим задоволенням читаю статті Лосєва, Райхеля, Сюндюкова, Грабовського, неперевершені матеріали, викладені Івшиною, Пахльовською, вдало підібраними іншими авторами. Так тримати!
Мій син за фахом історик, і я з великою цікавістю знайомлюся з історичними матеріалами, які висвітлює ваша газета.
Дуже потішила ґрунтовна розвідка п. Д. Степовика про ікону Вишгородської Божої Матері. З огляду на те, що цю ікону викрав Андрій Боголюбський, і це є історичним фактом, на мою думку, треба організувати звернення поважних українських авторитетів до московського патріарха Кирила з вимогою повернути ікону, адже відомо, що все вкрадене, незалежно від терміну давності, повертають у свою країну. Також цій групі людей настав час звернутися до президента Росії Путіна з вимогою повернути всі матеріальні й культурні цінності, загарбані царською імперією під час руйнування Запорізької Січі. Результати цих звернень наперед відомі, але сам факт такої акції сприяв би поширенню поінформованості українського суспільства, і щоразу, коли відповідні державні та релігійні керівники Росії приїжджають до України, варто нагадувати їм про вчинені їхніми попередниками злочини проти українського народу, і як вони тепер дбають про братерську дружбу слов’янського і неслов’янського народів.
Також, на мій погляд, потребує ґрунтовного дослідження і висвітлення історія Межигір’я. Цю місцевість останнім часом дуже часто згадують у зв’язку з різними ситуаціями, але переважна частина населення (сюди я зараховую і себе) достеменно не знає, що це за історична територія, як і коли вона виникла, як вона функціонувала та чому до неї дотяглася рука Катерини ІІ, подальша історія цієї місцевості. Таку розвідку варто завершити відповідними висновками, зокрема повернути Межигір’ю статус заповідника із наступним перетворенням його в пантеон для поховання керівників України, видатних діячів науки й культури, перепоховання українських гетьманів, полководців, діячів, зокрема сюди, врешті, можна було б повернути прах Довженка. Звісно, необхідно розробити відповідний проект пантеону з урахуванням світового досвіду, обов’язково передбачити відновлення монастиря, ченці якого опікувалися б тими, хто спочив. Не помилюся, що чотири президенти України здатні організувати для цієї мети недержавні фінансові ресурси. Щодо Януковича, то він — як то кажуть, без шуму й галасу — може збудувати в будь-якому місці собі пристойне обійстя. Таким вчинком він залишив би після себе позитивний слід у історії.
Зрозуміло, що ця ідея потребує обговорення широких кіл громадськості.
