Хто підштовхував до корупційних дій українських козаків?
У середині ХVІІІ століття козацтво, на споконвічних землях якого дедалі тугіше затягувався зашморг Російської імперії, змушене було вдаватися до системи так званих «подарунків» для найвпливовіших світських та духовних сановників Санкт-Петербурга. Включно з їхніми імператорськими величностями. Спершу Єлизаветою Петрівною, а потім — Катериною Другою. Що поробиш, «гостинці» давали змогу — бодай тимчасово — вирішувати важливі земельні та інші питання на їхню користь.
Щоб зупинити щоразу сильніший наступ північного сусіда на «чисті води і ясні зорі» Вольностей Війська Запорізького, з Нової або Підпільненської Січі періодично організовувалися «депутації» — ну, точнісінько, як у гоголівській «Ночі перед Різдвом»! — з відповідними листами-клопотаннями про надання «милостей». Утім, листи листами, а хабарі хабарями...
До нашого часу дійшли так звані «реєстри надісланих гостинців», на які ще у ХІХ столітті звернув увагу Аполлон Скальковський.
Наприклад, 1757 року до Санкт-Петербурга «від війська» запорожці везли: «Князю Трубецькому коропів 10, баликів 10, лисиць 10 і листа. Графу Воронцову коропів 10, баликів 10 і листа. Сенатському секретарю Пуговішнікову лисиць 5, баликів 2 и листа. Реєстратору сенатському Латініну лисиць 2, баликів 2 і листа. Сенатському канцеляристу лисиця 1 без листа. Струтинському (перекладачу) коропів 2, баликів 2 і листа. Духівнику Государевому Дубянському щук 4, коропів 6, лимонного соку діжечку й листа. Трьом преосвященним: С.-Петербургському, Рязанському й Тверському, три діжечки соку лимонного й 3 листи...» «Раднику іноземної колегії Михайлу Новоторжцеву 1 лисиця й 1 осетр» тощо. А щоб не обтяжувати читача переліком інших «підмазаних» українцями духовних та світських осіб «града Петрова», додамо лише, що від кошового та писаря додатково передавалися ще й окремі «подарунки».
У липні 1758 року запорожці везли з собою для вирішення різних питань вже 30 верблюдів (частина з них — для подання височайшій фамілії), каву, рибу тощо.
Не менш цікаво й те, що існували навіть свого роду звіти про витрачені «матеріальні цінності». Так, козаки-делегати 15 січня 1759 року доповідали кошовому (цитуємо за книжкою згаданого історика «Історія Нової Січі»): «...в палац государя, а також панам верблюди, риба, кава й інше з листами віддані».
Чому так робилося? Бо, говорячи сучасною термінологією, не було можливості вирішити нагальні питання (у тому числі пов’язані з розмежуванням, фінансуванням, озброєнням тощо) в «правовому полі». А звідки йому було взятися, коли, наприклад, до простодушного козацького «реєстру презентів», скажімо, за 1769 рік вписано не тільки графа Петра Івановича Паніна та князя Василія Михайловича Долгорукова, але й саму «Государиню» (їм, крім листів із різними проханнями, везли живий товар: полонених синів відомих татар, а також верблюдів та жеребців).
Зрозуміло, що в наш час «обмежене коло обмежених осіб» добре знає, які цифри стоять за арифметикою корупції й хабарництва. А ось чи ведуть відповідні реєстри на зразок козацьких, то вже питання. Хай не для правоохоронних органів, так для історії.
