Клуб експертів «Дня»
Коли ми вигадали і провели лотерею «Кожен день — з газетою «День», бажаним результатом цієї акції нам вбачалося виявлення кращих авторів, матеріалів, сторінок нашої газети. Однак та зацікавленість, із якою відгукнулися наші читачі на цю ідею, показала, що нас читають вимогливо й небайдуже. Ми почали отримувати великі аналітичні матеріали, роздуми, спостереження, які виходили за рамки звичайних похвал або непогодження із думками журналістів «Дня». Більшість читачів, котрі брали участь у лотереї, стали справжніми експертами, а деякі найцікавіші листи вже були нами опубліковані. Тим самим, дякуючи вам, читачі, наша й ваша газета тільки виграла.
ід час нагородження переможців лотереї зав'язалася справжня дискусія не тільки про нашу газету, але на її прикладі — про значення незалежної, серйозної преси як засобу комунікації, вільного обміну думками та взаємовпливу різних точок зору в громадянському суспільстві. А значить — і про появу дійсно демократичної, громадянської преси, відкритої для критики чи підтримки різних явищ сучасного життя України. Власне, так спонтанно (але не випадково!) виник «Клуб експертів «Дня», матеріал про перше засідання якого публікується нижче.
Окрім того, «День» розпочинає новий конкурс, який так і називається «Клуб експертів «Дня». Про умови конкурсу ми повідомимо додатково .
Бажаємо успіхів!
— У нашій редакції склалось враження, що деякі читачі дуже глибоко, цікаво, емоційно та об'єктивно викладають свою точку зору. Тому «Пошта «Дня» й стала ніби стимулом для наших журналістів писати краще. А наскільки цікаво вам, нашим читачам, бачити її постійно, порівнювати «Пошту «Дня» з іншими сторінками нашої газети?
Валентин ШЕВЧЕНКО, заслужений вчитель України, пенсіонер, працює в Академії педагогічних наук:
— Я вважаю, що сторінка «Пошта «Дня» — то вияв справжньої поваги до іншої точки зору. Гострі питання, нові думки, що тут можна прочитати, свідчать про сталий інтерес до читацької думки, але мені здається, що крайнощі висловлювань деяких читачів нині можуть зашкодити не лише подіям в країні, бо вони не завжди йдуть і на користь газеті. Я маю на увазі, що деякі крайні точки зору просто дратують, а не кличуть до виваженості, об'єктивності позиції. Це стосується і висвітлення подій в Югославії, коли, здавалось, не можна й зрозуміти, яку ж позицію займає газета «День».
Вважаю, що «День» треба доповнювати іншими «гострими матеріалами» — репортажами як фото, так і авторськими текстами «швидкого реагування» на події. Таких матеріалів, як на мене, загалом бракує нашим ЗМІ. Пониження рівня журналістики на цьому дуже видно, бо завджи помітно, коли журналісти працюють «прямо в номер». У «жовтої преси», котра годує нас кримінальною «чорнухою», зрозуміло, є особливі зв'язки. Усе це — «таємниці Полішинеля». І мене просто обурює ця ситуація з двома пресами, двома мовами, двома моралями. Мені здається, «День» в силах подолати «подвійний стандарт», створюючи газету і популярну, швидку за реакцією, і одночасно розумну. Це стосується також і педагогічних проблем. Адже від старих ідеалів, які виховувала школа, ми зараз відмовились, а нових не створили. І треба казати про них, пропагувати накращий шкільний досвід, щоб підіймати рівень поваги до освіти, яка виховує молоду людину. Шукайте особистості в педагогіці, в науці — і ви завоюєте читача. До того ж уся демократична пресса, починаючи з добролюбовського «Современника», будувалась на ідеалах спілкування з читачем. Як діалог, якому треба віддавати більше площі. У вас був дуже вдалий дитячий конкурс «Щоб я хотів змінити в Україні?», який справді захоплював цими, хоч і наївними, але чистими думками дітей. Треба, щоб у майбутньому у вас були цілі конференції на 100—200 читацьких душ, і хай звучать різні думки — це тільки піде на користь.
Станіслав ЛЮДКЕВИЧ, студент юридичного факультету Київського університету:
— Тема війни в Югославії була дуже актуальною протягом певного часу, в «Дні» була позиція більш об'єктивна, ніж у інших видань, які займали відверто проросійську позицію. Але просербський напрям вашої газети наприкінці тих подій мені теж не дуже імпонував. Багато газет починали дуже гарно, завойовуючи популярність швидко, але не менш швидко скочуючись до бульварного рівня. А «День», на мій погляд, увесь час вдосконалюється, старається не опускати планку професіоналізму. Хоча деякі сторінки треба вдосконалювати. Наприклад, говорячи про економіку, бо у вас є багато дуже професійних, але й складних матеріалів. Хотілось би читати і про оптимістичні, в тому числі й міжнародні проблеми економіки, що позитивно розв'язуються. Також цікаво було б познайомитись з людьми, новими підприємцями та бізнесменами, які в цих умовах все ж таки досягають успіху, здійснюють і у нас «американську мрію». Їх досвід був би зараз дуже доречний. Підтримую напрямок вашої газети до інтелігентного читача, але думаю, що потрібно подбати про її популяризацію, щоб газету могли читати не лише 50 тис., і не лише в Інтернеті. Можливо, є сенс поміркувати, щоб в критиці правлячого режиму не переходити межі, не ставати в позицію критики сучасної України. Цими статтями з депресивним присмаком можна викликати ностальгію по минулим часам. Одна справа — обговорювати гостро «сімейні проблеми» всередині країни, інша — «виносити сміття з хати». Зараз потрібно формувати авторитет України в світі і говорити лише про цілковитий негатив — то не зовсім вірна тактика. Ми не маємо права давати таке негативне враження про українців, потрібно, щоб за кордоном знали, що ми — рівні з ними. У вас надзвичайно цікава сторінка «Історія і «я», в п'ятничному номері — «Україна інкогніта». От такі матеріали дають надзвичайно багато, хотілось би ще частіше бачити те, що ніби «просвітлює» наше сьогодення. Це потрібно, щоб робити певні висновки і не повторювати помилок минулого.
Роман ЯРОШ, електрофізик, голова правління консалтингової фірми «Росса»:
— Я не згоден щодо економічної сторінки. Наприклад, мене завжди приємно вражають статті Ірини Клименко: адже майже в кожному номері вона дає такі величезні «підвали» економічного аналізу, які фахівцям конче необхідні. Причому дуже швидко реагує на усі останні події в цій сфері. «День» неможливо продавати в метро, як деякі інші видання, що їх прочитують за 15 хвилин. Над вашою газетою треба поміркувати, вчитуючись спокійно. Щодо популяризації — тут доречним було б доповнити газету ще двома важливими темами «практичної економіки». Перша проблема — екологічна культура, котрої в Україні зараз абсолютно немає, а в усьому світі їй приділяється багато уваги. А друга — це коррупція. Величезний потік журналістських розслідувань йде через світову пресу, підтримуючи дуже серйозний антикорупційний рух. В Україні ця проблема просто кричуща, але з того, що вже є, можна назвати лише «Сектор тіні» на СТБ.
Також, як на мене, потрібно шукати нових героїв «з глибинки», хай навіть з тим «хлопським розумом», з «мужицькою мудрістю», якi дозволяють робити стільки цікавого. Взагалі, в Україні проблема, що «тасується колода», тобто виробився якийсь новий стандарт людей, які вміють добре говорити, витягаючи, як кліше, цитату, заготовлені наперед думки. А от віднайти справжнього, унікального чоловіка, який живе не в столицi, а десь в селі, і живе цікаво — про такого хотілось би почитати. Так само, як ваша Клара Гудзик малює картинку буденного життя, яке напоєне надзвичайним змістом, так само і таку людину можна було б показати.
Анатолій ГУРІН, фізик, старший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень:
— Ваша газета тримає найвищий рівень опозиційності урядові, і це дуже приваблює. Особливо статті Тетяни Коробової, якій вдається говорити гостро, цікаво, авторитетно. Адже є популярність, наприклад, «бульварних дам», а тут, в «Дні» ми бачимо, що у людини стиль писання — це стиль мислення і відношення. Також і Віталій Портников, і Віктор Зам'ятін, які можуть висловитись надзвичайно відверто, не ображаючи когось. Газета «День» завжди мала виважену позицію, наприклад, щодо Народного руху України. Я дуже прискіпливий у цьому питанні, коментарі «Дня» вичитував уважно, і вважаю, що тут вироблена справді громадянська позиція, яка іде на користь загальній ситуації. Коли читаєш такі речі, починаєш поважати і себе, і газету, і наше суспільство, яке все ще здатне осмислити життя та усі складні процеси. Я, коли писав сюди, для мене важливим було саме це — переступити якийсь страх, довіритись своїм думкам. Через страх ми переступили вже давно, але раба вичавлювати з себе треба кожен день. Серед колег я давно вже «політикував», починаючи ще з РУХу, і знав, яка буде реакція моїх колег на публікацію в «Дні». Але вона додавала аргументації в тих розмовах, які постійно ведуться навколо політичних проблем в нашому середовищі.
Євген МОРЕНЦОВ, інженер-математик, старший науковий співробітник Інституту програмних систем НАН України:
— Я вважаю, що зараз газета вийшла на досить пристойний рівень. Якщо два роки тому були певні піки та провали — один номер читаєш з захватом, а наступний — слабенько, нерівно було, то зараз читаю усі номери від початку до кінця. І не тільки я. Наприклад, моя жінка працює в Інституті іноземних мов, то її колеги купують «День» україномовний та англійський дайджест, роблять вирізки, карточки найцікавіших матеріалів і використовують їх в навчальному процесі.
Але коли «День» починався, була дуже цікава сторінка «Погляд», потім вона зникла, з'явились «Подробиці». Майже теж саме, але саме відкритих поглядів зараз теж малувато. П'ятничний номер дуже прикрашає «Сторінка одного автора», бо там уже не стільки журналістські роздуми, скільки проза, і це було б цікаво розвинути.
Я вважаю, дуже добре, що на фоні мовчання ЗМІ у вас можна прочитати про Євгена Кириловича Марчука. Бо народ має знати про нього багато. Такі його статті, як «Косово як інтелектуальний виклик...» — це найкраща агітація, треба йому частіше самому звертатись до читачів, ділитись своїми думками. Добре, коли ми знаємо ставлення людей до нього, але саме його персоніфіковане висловлювання може активніше будити громадську позицію. Щоб відчувалась певна особистість, а не лише його оточенння. Звичайно, свита робить короля, але якщо король є оратором — це вражає. До речі, у вас є великі матеріали на сторінці «Особистість», і вони цікаві саме як діалог двох людей, як відповідь людини на інтелектуальний виклик журналіста. Таким було інтерв'ю з Левком Лук'яненко, якого я відчув зовсім інакше після цього матеріалу, з Володимиром Співаковським, котрого я добре знаю. Також і на сторiнцi «Подробицi» великі інтерв'ю бувають досить інтригуючими, хоча декого можна ще більше «розкручувати», щоб було зрозуміло, «який то фрукт». Я думаю, що такі матеріали «Дня» справді виховують читача, дають йому певну перспективу, впевненість у майбутньому.
Роман ЯРОШ:
— Знаєте, існує такий анекдот. Оптиміст каже: «Налито майже по вінця». Песиміст відповідає: «Ні, не долито до кінця». А реаліст говорить на те: «Налито добре, але мало». Отак і я щодо газети «День» скажу: «Газета добра, але замало. Хочеться ще більше, ще краще».
