Кожен має пам'ятати про невиннi жертви

«Наша сила в наших могилах» — ці слова я повторював у своїй пам'яті 23 жовтня 1999 року, коли брав участь у похованні останків жертв радянського режиму в Івано- Франківську.

Кожна сім'я на Західній Україні в 30 — 40 роки за приблизними підрахунками втратила двох-трьох осіб із членів родини. Хрести, пам'ятні дошки, каплиці, присвячені закатованим та страченим комуно-більшовицьким режимом, можна побачити в багатьох, навіть несподіваних місцях. Вони нагадують про події недалекого минулого й назавжди лишаться, аби не стерлися в пам'яті прийдешніх поколінь українців ці трагічні сторінки історії нашого народу.

До їх числа долучились ще нові поховання, нещодавно знайдені на подвір'ї загальноосвітньої школи № 5 в Івано- Франківську. Біля шкільного футбольного поля, де зазвичай проводили дозвілля діти, були поховані тіла закатованих. У кістяки й черепи цих людей забивали цвяхи. Немовлят колючим дротом прив'язували до тіла матері й залишали так конати до смерті. Що комуністам завинили малі діти, чи матері, які не хотіли розлучатись зі своїми малятами?

Такі запитання і спомини залишила по собі комуністична система на Західній Україні. Східна частина України також постраждала від більшовиків: колективізація, розкуркулювання, штучні голодомори, війна... Цього б могло не статися. Час невблаганно йде вперед. Ми не можемо повернути життя мільйонів закатованих людей, проте ми мусимо пам'ятати про їхню трагічну долю.

У серці кожного українця повинно бути місце для пам'яті про ці невинні жертви. Сподіваюсь, що пам'ять про це стане об'єднуючим фактором української нації.

Ростислав ДЗУНДЗА, студент теології
Івано-Франківськ

P.S. У кожному місті чи містечку є такі місця, де були страчені люди. Вони завжди чисті й охайно прибрані.