Миротворців ушановують завдяки Україні
Упродовж усіх 20 років участі України в миротворчих операціях Організації Об’єднаних Націй цей напрям міжнародної діяльності нашої держави був предметом різних оцінок, іноді діаметрально протилежних. І сьогодні він не залишає людей байдужими. Цікаво спостерігати за дискусіями, що точаться навколо питання, чи потрібно зараз Україні займатися миротворчою діяльністю. Насправді ж потреба у добре підготовлених військових людях, яким надається високий статус миротворця щодо забезпечення миру в неспокійних місцях нашої планети, є нагальною справою. Доводити цю істину, гадаю, не потрібно, тому що вона, говорячи словами Альберта Ейнштейна, «витримала екзамен досвіду».
Я із задоволенням сприйняв те, що «День» серйозно поставився до висвітлення Міжнародного дня миротворців, який вже 10 років відзначають 29 травня у багатьох країнах світу. Небезпечна місія військових контингентів у миротворчих операціях ООН (за даними Міністерства оборони України, в них брали участь орієнтовно 37 тис. українських військовослужбовців) у нормальної людини не може не викликати поваги й шанування, оскільки сучасні воїни-миротворці, діючи з очевидним ризиком для свого життя, беруть на себе величезну відповідальність. Публікація «Шанс для благородства» («День», № 90, 29. 06. 2012), що її підготував Ігор Самокиш, — переконливий тому доказ. Разом із тим хотів би привернути увагу до принципового доповнення, що, напевне, буде цікаве також і читачам газети. Точніше сказати, йдеться про підсилення змісту ось якого висновку автора, який він зробив у зазначеному матеріалі: «Україна приєдналася до цього свята 2003 року».
Варто звернутися до історії заснування Міжнародного дня миротворців. Нещодавно мені поталанило прочитати свідчення безпосереднього очевидця про обставини, за яких в ООН було прийнято рішення, що офіційно визнало 29 травня як Міжнародний день миротворців. Так от, про цю значущу для нас історичну подію розповів генерал-лейтенант Віктор Гвоздь. Він — колишній миротворець, представник нашої держави в ООН, член делегації України в Раді Безпеки, екс-керівник головного управління розвідки Міністерства оборони України. Ось що заявив наш генерал з цього приводу в своєму інтерв’ю під назвою «Україна від своєї миротворчості має потрійну вигоду», яке надрукувала одна з київських газет: «По суті, це рішення було прийняте без будь-якої попередньої підготовки. Й виключно завдяки тому, що Україна в 2000-му стала членом найавторитетнішого органу ООН з питань підтримування безпеки і миру — Ради Безпеки. Події розвивалися так. У травні 2001 року міністр іноземних справ України Анатолій Зленко проводив нараду з дипломатичним складом Постійного представництва України при ООН у Нью-Йорку стосовно можливих ініціатив, які наша країна може висунути для більш серйозної роботи на міжнародній арені. Тоді серед інших виникла ідея: а чому б не відзначити діяльність миротворців окремим святковим днем? На той час уже існувало понад з десяток усіляких ООНівських днів. А така важлива діяльність, як миротворчість, не була відзначена. Тим паче що за майже півсотні років проведення операцій загинуло понад 1750 миротворців..
Ініціативу відразу ж підтримали представники далеко не всіх країн через те, що її висунула саме Україна — молода держава, історія участі в операціях ООН якої налічувала на той момент ледве десять років і яка тільки-но стала членом Ради Безпеки. Хоча наша участь у них уже набула чималої ваги — ми входили до десятки найбільших контриб’юторів миротворчих контингентів для операцій ООН. Нас підтримали Індія, Бангладеш, Нігерія, Пакистан і низка інших держав Азії та Африки. Ми запропонували всім охочим долучитися до цієї ініціативи, що зняло всі перепони на шляху реалізації даної ідеї».
Уявіть собі! Так було. Саме завдяки Україні це міжнародне свято запровадили в життя, в практику. Адже що не кажіть, а наведений факт із практичної діяльності найвпливовішої у світі міжнародної організації незаперечний. А ще я так би сказав: він повинен увійти до енциклопедій, підручників історії, навчальних посібників для підготовки дипломатів. Загалом же це має бути предметом законної гордості українців. Особливо втішно, що саме дипломатія молодої незалежної української держави, очолювана на початку 2000-х років авторитетним топ-дипломатом, попрацювала на достойному рівні у напрямку створення позитивного міжнародного іміджу України. Наші дипломати в ООН продемонстрували, так би мовити, результативний ініціативний підхід, який дістав свій вияв, зокрема, в заснуванні Міжнародного дня миротворців.
Тобто внесок вітчизняної дипломатичної думки в цю справу став міжнародним у справжньому розумінні цього слова. Для України, відносного початківця у сфері міжнародних зносин, як з’ясувалося, це зовсім не було випадковістю. «Орієнтація на результат, робота на випередження є найважливішим компонентом нового мислення в сучасній дипломатії», — закликав пам’ятати А. М. Зленко у вступному слові до посібника для студентів-міжнародників. Хіба така позиція, таке ставлення до своїх обов’язків не варті наслідування сучасним дипломатичним корпусом України, який покликаний гідно представляти інтереси своєї держави за кордоном?
