«Найпростіші речі стають значущими»

Борис СЕВАСТЬЯНОВ, музикант, автор ролика «Рашизм», що став хітом за декілька днів:

— Багато радості ми відчули, коли виступали в парку Шевченка в День Незалежності. Я переважно пишу пісні в студії, а тут доводиться виходити на сцену. І дуже вразило те, що побачив велику кількість людей з українською символікою. Я вперше в житті по-справжньому відчув цей день. І для багатьох у Харкові це було вперше, це офіційне свято стало своїм, особистим. І ще — нещодавно ми виступали в Краматорську для бійців АТО. Дуже добре нас хлопці приймали. Що може бути ціннішим за по-військовому коротку вдячність за пісні від солдата, який спеціально підійшов сказати про це? Або здивування командира, що я автор пісні «От...итесь», яка грає у нього на телефоні! І виявилось, що мою пісню «Гради» тут співають під гітару. Ще командир дав послухати пісню, які написали прикордонники. Це дуже зворушливо, нітишся, не знаєш, що сказати в такі моменти. З поганого — це розділення Люстраційного комітету, в якому я беру участь. Але оскільки всі працюють в ім’я однієї справи, б’ють в одну точку, то не важливо, яка саме з організацій першою досягне мети.

Лідія СТАРОДУБЦЕВА, професор, завідувачка кафедри ХНУ ім. Каразіна, автор фільму «Дні страху»:

— Ми ще не вирішили, що зробимо з нашим фільмом «Дні страху» — можливо, викладемо в Інтернет або відправимо на фестиваль. Вирішуватимемо найближчими днями. Я би хотіла, аби фільм «працював». Війна, в якій ми живемо, створює нову систему координат і нову точку відліку, і ми змінюємось і переосмислюємо дуже багато речей. Те, що раніше не мало сенсу, нині цей сенс знаходить, найпростіші речі стають значущими. На цьому фоні для мене трагічною подією була смерть через недбальство лікарів мого колеги, молодого вченого — йому ще не було тридцяти років. Він був кандидатом наук, гуру для всіх наших студентів. Відчуття беззахисності, несправедливості, безглуздості цієї смерті було для всіх ударом, дуже хороша тонка людина загинула не на війні, а від того, що швидка допомога не зробила йому потрібний укол. Всі студенти плакали... Цього літа кожен шукає свій спосіб боротися з війною. Я обрала шлях творчості, і серпень був місяцем фантастичної напруги. Я працювала над новим фільмом «Час минув», він про пам’ять і забуття, про народження і смерть, про те, що нас трансцендує, виводить за межі цього простору. Я буквально починаю жити з нуля і виступила в новій ролі — стала режисером і дизайнером, опанувала нові комп’ютерні програми. Будь-яка подія у віддзеркаленні війни стає дивом, ти можеш робити те, що виводить тебе за межі свого часу. Це не спосіб боязкої втечі, це спосіб протистояти цьому безумству! Зараз відчуття крихкості, смертності, скінченності життя стало дуже сильним, розумієш, що це можуть відняти у будь-який момент. Саме тому ти хочеш встигнути зробити те, що повинен.

Дмитро КУТОВИЙ, підприємець, співкоординатор платформи «Харківський громадський форум»:

— Зі знаком плюс те, що Харків став одним з лідерів волонтерського і консолідованого суспільного руху. Це стало зрозуміло після того, як ініціативи, пов’язані з кадровими призначеннями до органів влади і з допомогою переселенцям, лягли на волонтерів. На волонтерських ініціативах тримається сфера допомоги армії. Харків, як місто, максимально наближене до зони бойових дій, дуже активно допомагає армії. Думаю, скоро однією з основних тем не лише Харкова, але й усієї країни буде ініціатива «Харківської суспільної Люстраційної Палати», яку висунули близько тридцяти громадських і професійних організацій і об’єднань, коаліція малого та середнього бізнесу. Вона є масовою і системною, отже, я сподіваюся, цей досвід буде поширено також на інші регіони.

Однозначно з мінусом я оцінюю дії нашої регіональної влади. Слів і піару ми бачимо більше, ніж реальних справ. Чиновникам доводитися виконувати багатозадачні функції: з одного боку, треба підтримувати життєдіяльність регіону, з іншого — займатися антикризовими речами. І, чесно кажучи, мене дивує і засмучує категоричне нерозуміння владою того, що час змінився, влада вже не «богообрана еліта», яка може не лише не звертати уваги на народні ініціативи і не підтримувати їх, а просто не користуватися цим ресурсом! Але самі учасники громадських ініціатив розуміють, що цього разу не можна упустити шанси, необхідно консолідуватися і показати владі, що цю країну все одно доведеться змінити знизу. Тому що змінити її зверху, командно-адміністративним способом насадити демократію вже не вдасться. Нині саме відчуття демократії і розуміння, якою має бути держава, тільки-но починає виникати. Здається, День Незалежності цього року показав нашу залежність один від одного. Лише допомагаючи один одному, ми можемо прийти до незалежного життя.

Оксана ВЕРЕМІЙ, викладач ліцею «Професіонал»:

— Мені здається, величезна кількість людей зараз небайдужа — допомагають армії, це вражає. Просто нечуваний сплеск волонтерського руху в Харкові, величезна кількість людей допомагає військовим, мої друзі купують бронежилети, самі їх возять хлопцям. Я не вірю, що все це даремно. Я вірю, що все буде добре!

Я рада, що в Харкові почали руйнувати пам’ятники Леніну — три за останні декілька днів. Але погано, що мер міста Кернес зібрався їх відремонтувати.

Чудовим цього року був День Незалежності в Харкові. Я ніколи в житті не ходила у вишиванці. Я її купила у своєї подруги в Івано-Франківську за тисячу гривень. Це було дорого, але я так хотіла її носити, що не пошкодувала грошей! Я зі здивуванням дізналась, що кожна область має свій малюнок, і хотіла саме із Західної України. Так я вперше в житті відзначала День Незалежності у вишиванці: ми з друзями пішли до госпіталю, передали допомогу пораненим, потім були в парку Шевченка і в кафе. І скрізь багато молоді в українському вбранні.

Ще ми брали участь у передачі ВВС, нас записували з 7 ранку до 12 ночі в Оперному театрі, дванадцять проєвропейських і дванадцять проросійських учасників посадили навпроти. Було неприємно побачити викладача англійської мови з ХПІ, налаштовану радикально сепаратистським чином. Також неприємно, що, хоча сепаратистські рухи в Харкові заборонили, 23 серпня на однойменну вулицю вийшли люди з прапором «Юго-Восток». Вони ненавидять Україну і живуть поряд з нами — це сумно.

Олександр КАГАНОВСЬКИЙ, голова Харківської єврейської громади:

— Потішило недавнє святкування Дня Незалежності. Я скептично ставлюсь до масових проявів патріотичних почуттів, але цього разу все було щиро. Схоже, ми, нарешті, зрозуміли, наскільки важлива і дорогоцінна незалежність. На жаль, платити за це доводиться найдорожчим — людськими життями. І це найстрашніше. Люди продовжують гинути. Десятки тисяч залишаються без даху над головою. Тисячі понівечених війною доль. Наближається Новий рік за єврейським календарем. Сподіваємось, що цей рік принесе нашій багатостраждальній Україні мир.

Валентин БИСТРІЧЕНКО, викладач музики, координатор ГО «Громадська Варта. Харків»:

— У мене загинув на Донбасі товариш з Харківської області, захищаючи Україну. Він воював у добровольчому батальйоні «Донбас», це страшна і трагічна втрата. Але його товариші передали, що він загинув з посмішкою на вустах і зі словами «Слава Україні». І це для мене стало головним, як загинула ця людина. І такі люди зараз виборюють справжню незалежність України. І тішить те, що завдяки цим воїнам, на наших очах відбувається трансформація свідомості звичайних громадян.

Роман ДОНИК, волонтер, за допомогу армії нагороджений орденом «За заслуги III ступеня»:

— Я зараз під Авдіївкою, на передовій, привітали хлопців з 93-ї бригади. Про президентську нагороду дізнався від інших. Це офіційне визнання нашої діяльності щодо допомоги армії, і це дуже значущий факт.

Судячи з того, як раніше забезпечувалася армія, відбулися позитивні зрушення. Вони невеликі, але вони є. Важливо також, що Харків починає прокидатися. Адже тут не було ані Майдану, ані революції. У нас не було масового тектонічного зрушення свідомості. Велику роль у цьому, звичайно, зіграла війна. Багато хто з тих, хто нейтрально ставився до Майдану, став активним діячем. За це можна поставити пам’ятники Януковичам і Путіним. Погано те, що система влади залишається дуже інертною. Нами керують люди системи, і вони від неї залежать.

Зараз дуже велика проблема — теплі речі для армії, взуття, форма, светри, осінні утеплені куртки. Ми купували армійські штани і футболки на секонді, зараз потрібні вже кітелі та інші теплі речі. Хлопці на передовій втомились, але вже починають звикати воювати.

Рахунок для допомоги солдатам:

Гривнева карта Приватбанку 4405 8858 2358 0292 Доник Роман.

Мобільний телефон 093 487 99 36 Роман