«Невизначеність і розгубленість»

Незважаючи на теплу погоду за вікном із цвітінням підсніжників, закарпатці не можуть повноцінно отямитися від шоку, який щодня викликають трагічні події в історії країни. Тема насилля на Майдані — №1 в абсолютно усіх прошарках суспільства. Байдужим не залишився ніхто, щодня у цервах моляться за долю українського народу.

Людмила БАНДУРЧАК, працівниця приймальні народного депутата:

— Хоч як це банально звучить, але в моєму розумінні позитивом є те, що рідні та близькі люди живі та здорові, що у нас є де жити, є що їсти та є в що вбратися. За це кожного дня варто дякувати Богові, адже світ такий непостійний. Разом із тим для мене минулий тиждень став приємним, тому що я нарешті змінила атмосферу буденності, що не так часто відбувається, та й поїхала собі до Львова. Це місто, яке мене надихає позитивом та бажанням до змін кожної пори року. Звідти я привезла каву, шоколад та... знайомство з Романом Скрипіним. Ну і, звичайно, для мене як для кулінара-аматора важливо кожної неділі опановувати навички готування нової страви. Нарешті я дісталася до італійського десерту — панакоти. Тішуся, що все вийшло.

Щодо поганого, то звичайно, ті події, які відбуваються в Україні, не можуть не впливати на емоційний стан. Відчуття того, що влада глуха, сліпа та німа до проблем людей, погіршує настрій навіть на фоні якихось особистих досягнень. Вже котрий місяць у душі живе якась внутрішня тривога за країну, за людей, і немає світла в кінці тунелю. Невипадково Україна потрапила в п’ятірку найбільш нещасливих країн світу. Ніби в нас є все — і трудолюбивий народ, і природні блага, а от з ефективними менеджерами у владі ніяк не щастить. І це відчуття безпорадності за втрачений час дуже пригнічує.

Євгенія НАПУДА, головний бібліотекар відділу обслуговування Закарпатської ОУНБ ім.Ф. Потушняка:

— Попередній тиждень у мене був насичений і яскравий на події. Перш за все, я набула багато знань і практичних навичок, які, сподіваюся, допоможуть мені втілити в життя ідеї, пов’язані з бібліотечною діяльністю. А оскільки здобувала знання в Києві, то другим, не менш яскравим моментом, стали відвідини Майдану. Доброзичлива і гостинна атмосфера просякнута київським повітрям на майдані Незалежності, чистота і порядок на кожному квадратному сантиметрі, організованість і дисципліна, якій може позаздрити будь-яка держава, патріотизм і національна свідомість відчуваються на молекулярному рівні! Горда за нашу країну і за тих героїв, які творять її історію!

А з негативного — дуже хвилююся через ті події, які зараз відбуваються в Києві й зокрема в обласних центрах, разом з усіма тужу за загиблими і сподіваюся на мирне завершення протистояння. А ще, хоч як би там було, я страшенно скучила за Ужгородом і за своїми рідними.

Маріанна ШУТКО, журналістка, письменниця:

— Найкраща подія — народження сина. Любомиру в червні виповниться два роки. Але мати дитину в наш час — це розкіш. За останні два роки зарплати не збільшилися, а дитяче харчування та підгузники тільки за останні два місяці подорожчали. Крім того, у нас квартира придбана у кредит. Ми брали його в 2007 році, коли долар був по 5,5. Тоді легко було сплачувати кредит, нині ця держава заганяє мене у зашморг. У грудні я сплатила за квартиру 2900 гривень, у січні — 3200 гривень. Найгірше те, що банки не хочуть іти назустріч людям.

Спілкуюся з людьми на вулиці, всі скаржаться на невизначеність і розгубленість. Багато моїх знайомих виїхали за кордон, бо держава пропаща. Учора ходила на базар, продавці скаржаться, що в останній місяць торгівля зупинилася, купують тільки найнеобхідніше.

Ярослав ШАФАР, бізнесмен:

— Погане — те, що відбувається саме тепер. І добре — те, що відбувається теж саме тепер, у ці хвилини в Києві. Я особистим сьогодні не живу.

Нещодавно відвідав Швейцарію, мав змогу побачити, як працює система місцевого самоврядування, як громада вирішує самостійно всі проблеми і може бути конкурентоспроможною без індустріальної складової. Це хороший приклад для Закарпаття. Треба цьому вчитися. Швейцарія цього досягла за сорок років, нашій країні — тільки за 20.