Перлина над Дністром

Кожне буковинське село по-своєму гарне, привабливе, зворушливе завдяки своїй історії та чарівності. Є з-поміж них такі, що їхні простори можна охопити поглядом. А є поселення, котрі можна побачити хіба що з висоти пташиного польоту. До них належить мальовниче Бернове. Його розташуванням можна милуватися, піднявшись на високий каньйон, що на лівому березі сивочолого Дністра, якраз навпроти цього куточка Буковини.

В’їжджаючи до сучасного села, мандрівник потрапляє на пряму дорогу, обабіч якої вишикувалися красуні черешні. Ліворуч за ними можна побачити видолинок, який зветься Куртюки. Там, де був колись струмок, залишилася криниця з дуже смачною водою. Метрів за двісті-триста від неї видніється гарний ліс. Між ним та черешнями в ХVІ—ХVІІ століттях було село з назвою Бернау. Сивочолі мудреці передавали з покоління в покоління історію про спалення його турками. На битому шляху, посеред поля ще й сьогодні знаходимо уламки посуду, і є така легенда — десь поблизу закопано золото. На місці церкви поле називається цвинтарисько, а саме колишнє село має назви: Куртюки, Селисько, Прало — ці топоніми підтверджують існування тут людського поселення в давноминулі часи.

Його мешканці, які врятувалися від турецького лиха, не повернулися на старе місце проживання. Вони обрали зручну територію, захищену зусібіч непрохідними лісовими хащами та водою. Адже в ті часи вороги були частими непроханими відвідувачами Хотинщини.

Внаслідок російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Хотинщина тимчасово опиняється під владою Росії. 1771 р. проведено перший перепис населення, де зафіксовано, що в селі Бирново — 15 дворів.

Село розширювало свої простори, про це свідчить і відкриття церкви 1808 року. Упродовж другої половини ХІХ ст. так само відбувалося його розширення і збільшення населення. Стара церква не задовольняє жителів, відтак 1887 року відкрили нову, яка існує й донині. А за рік, 1888-го, відкрили також церковно-приходську школу.

Після революційних подій у Росії 1917 року Хотинщину захоплюють румунські загарбники. Бернівчани — активні учасники Хотинського повстання проти румунів, яке закінчилося поразкою.

1940 рік. У червні встановлюється радянська влада. Відкрито клуб, бібліотеку, запроваджено лікнеп. Якщо за румунської влади у школі навчалося 60—70 дітей, то відтоді всі діти шкільного віку охоплені навчанням. Виникла нагальна потреба у шкільному приміщенні на 250 місць. Сесія сільської ради вирішує питання «конструктивно» — будувати школу там, де колись була стара церква (богомільня), яка була молитовним будинком для панів Харжевських у минулому столітті. І збереглася вона лише тому, що під нею в склепі містилися поховання сільських священиків. Церкву зруйнували за пару днів. А труни покійників було перенесено до сільського цвинтаря.

Наприкінці червня знову прийшли румуни, а в березні 1944 року Хотинщину було звільнено. Поступово життя налагоджувалося...

1991 рік. 97% бернівчан сказали: так, бути незалежній Україні! Ішов рік за роком, життя в Берновому теж не стояло на місті. Та чомусь рухалося не вперед, а назад. Важка, невиправдана економічна криза, що вплинула на всі галузі людської діяльності. А життя вимагає свого — треба жити! І селянин виживав усупереч усім і всьому. Не тільки вижив, він пристосовується до нових соціально-економічних умов не гірше, ніж у давнину.

Упродовж усієї історії села в його жителів виховувала віру, надію та любов церква. Щодня вона нагадувала і нагадує людям про їхні святі обов’язки, найголовніші життєві потреби. Вона завжди невимовно нагадує кожній людині про її майбуття по закінченні земного життя. Сьогоднішня сільська церква — пам’ятка архітектури ХІХ ст. Нині вона має непоказний вигляд, потребує капітального ремонту. Сільська громада не в змозі зробити його власним коштом, тому організаційна рада звернулася до низки установ, підприємств, політичних партій із закликом надати матеріальну допомогу для капітального ремонту Свято-Дмитріївської православної церкви. Відгукнулося на наш заклик правління корпорації «Сварог», приватний підприємець І. Свирида, окремі громадяни, які вносять по тисячі гривень на цю доброчесну справу. Із політичних партій першими відгукнулися комуністи. Багато колишніх жителів села переїхали в різні області нашої держави. Звертаємося до них та до всіх людей доброї волі й запрошуємо взяти діяльну участь у відновленні давньої церкви. Наші реквізити є в редакції газети «Рідне слово».

Сподіваємося, що з Божою допомогою та завдяки турботі людей доброї волі за два роки з’явиться ще одна перлина — Божий Дім. Коли на бані церкви засяє золотом Господній хрест, це означатиме, що бернівчани відзначають 300-річчя народження свого рідного села.

З повагою, постійний читач газети «День» Віктор ВАКУЛА, директор Музею історії с. Бернове