Після матеріалу «Діалог...» я вирішив продовжити передплату на «День»

Шановна газета «День»!

Повідомляю вам, що я практично вже вирішив продовжити підписку на вас. Підстава — матеріал «Діалог двох правд?» у №65 за 15.04.09. Адже звідки б ще я міг довідатися про описану подію! А саме через цю подію я можу конкретно назвати причину, якою предметно поясню, чому купую синові книжки російською. Тобто поглиблюю його знання цієї мови. Хоча лише здогадуюсь, як хлопець самотужки цю мову вивчив для читання. І це я — котрий не так давно виявляв невдоволення, що сусідка-білоруска приносила моїй дитині російськомовні казки. І не соромився сусідці вказати, що наш кіт зветься Рудиком, а не Рижиком...

Після вашої публікації 15.04.09 я будь-кому можу пояснити, чому заохочую сина до російської. Бо саме цією мовою пролунало з уст добродія Юрія Афанасьева про «...уровень самопознания в Украине, то есть способность к самокритике — критике собственного исторического опыта — и оценке украинским обществом способности к саморазвитию». А також і від режисера Марка Розовського, що «...пока в обществе не воцарится желание правды... ничего не сдвинется с места». І дуже добре, якщо мій син зможе зрозуміти ці слова без перекладу. Бо, як на мене, суть цих слів — не в самих словах, а в контексті реалій, що ті слова супроводять. А без знання тих реалій (розуміння суті слів) зависне у повітрі думка з «Діалогу...» пана Мирослава Поповича про яскраво виражений окрас усіх політичних структур на основі певних моральних устоїв, які повинні запанувати у суспільстві. А як ці устої запанують, коли почнеться читання контексту, якщо ми, боюсь, ніколи так і не довідаємося, чому на Донеччині побили вчителя учні («День» № 66). І не тому не довідаємося, що справа ця оголошена кримінальною й фактично засекречена, а тому, що полінуємося довідатися. І не захочемо взнати правди, бо почне розкручуватися (чи закручуватися) довготривалий ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків: чому та як, та й за що. Можуть вигулькнути й інші факти неформальних стосунків вчителів і учнів. Але, так би мовити, іншого емоційного забарвлення. І в підсумку з’ясується, що не етику (християнську) треба було як урок запроваджувати в школі. А етику саме школи треба переосмислювати. А як ти її (етику) переосмислиш, коли не ясно якого ти (чи хтось) кольору. Та й розбиратися вже ніколи. Вибори он уже на носі. Тут уже не до етики, моралі, правди, самопізнання. Тут є потреба забезпечити процент електоральної підтримки себе. Бо хто, як не Він чи Вона — надія наша!.. — ощасливить нас благом та процвітанням! Іншого нам — постгеноцидним і пострадянським — не уявляється. Проте уявити мусимо. Мусимо читати контекст, який нам продиктувала «стара Європа»: шукайте порозуміння з Росією. І не тому так диктують, що бояться Росії, а тому, що добре бачать зі сторони всі наші недоліки. Зокрема ,й хиби у наших моральних устоях. А Росія для них — це не лише наш Путін В.В. із запаморочливим рейтинговим процентом «за пазухой», а й те, що гряде після п. Путіна. І те, що гряде услід йому, гряде не без нашої, грішних, участі. Як «поучаствуєм» — так і пригрядеться. І нам, і їм, і всім. Тож не цураймося, а «участвуймо»: у нас є свобода, у них є слово — логос, якщо не заперечуєте. А діалог — це не розмова двох, а розмова не сам із собою. Це — «розлогічування», розсмикування на складові заплутаного казуїстичного клубка, пошук логістичних хиб, виявлення неправди, стимул до аналізу, шлях до самопізнання, до переосмислення, до виправлення етики, до утвердження певних моральних устоїв. Такий ось контекст слів, сказаних у «Діалозі двох правд?». Можна, мабуть, у цьому контексті «Діалогу...» взяти невелику паузу. Це після слів Олександра Дроздова про «...понимание неизбежности глобализации и принадлежности к Європе». Паузу в контексті, а не в «діалозі»... Останній конче слід продовжувати. І продовження почати з того, що Європа на нашому шляху не є метою. А зручним транспортним засобом. Як зрештою, власне, і для європейців.

Отже, готуюсь читати продовження контексту, чекаю продовження «Діалогу двох правд?», продовжую передплату на газету «День». Обов’язково знов куплю синові хорошу (і недорогу) книжку російською.

З повагою
                         Ярослав ЛУЧКІВ,
                        Моршин, Львівська обл.