«Поганий кінець, звісно ж, відкладено»

Олег КОВАЛЬ, мистецтвознавець:

— Довкола багато хороших подій. Скоро в Харкові з’явиться моя книга «Сотворение знака», яка зараз видається. Ми написали її у співавторстві з Володимиром Фещенком, учнем академіка Юрія Степанова. Йдеться про те, як розуміти мистецтво. Це нове слово про образотворчу реальність, яка поєднує мистецтвознавство, мовознавство й естетику. Хочу сказати словами Брехта: «Поганий кінець, звісно ж, відкладено». Це про Україну та про Харків, ми стоїмо перед хорошими подіями та змінами. Радує, що довкола дуже багато талановитих людей. Я був одним із тих, хто колись почав писати про Павла Макова, ще у 80-х роках. Це видатна фігура. Я як лінгвіст за освітою побачив у ньому вербальність. І таку потужність! У його офортах сталося дивне «отілеснювання» слова, якого не спостерігалося з XII сторіччя.

Олександр РЕЗНІЧЕНКО, художник:

— Весело відсвяткували Масляну. А ще ми з’їздили з групою художників до Франції на пленер, познайомилися з незвіданою країною Бретань — це північно-західна частина Франції. Це сталося завдяки одній нашій однокурсниці з Худпрому, яка вийшла заміж за француза й організувала нам поїздку. Ми зробили в середньому по п’ятнадцять робіт за двадцять днів. Я писав пейзажі — полотно, олія. Тепер ці роботи виставляються в харківській галереї АС і в Києві. А скоро почнеться фестиваль «Французька весна», в «Єрмілов Центрі» відкриється французька виставка. У зв’язках Харкова з Францією є щось знакове. Засмучує те, що потенційні покупці, представники влади, не беруть участі у процесах мистецтва, в обговореннях, виставках. Ми багато працюємо, створюємо радість, змінюємо тенденції, а вони нас абсолютно ігнорують! Закрили галерею «Маестро». Адже яке-небудь слово, сказане мистецтвознавцем, могло б змінити їх розуміння.

Ярослав КОРЕНЄВ, поет-експериментатор:

— Найрадісніша подія для мене та, що в березні активізувалися різні творчі тусовки та заходи. Творче життя в Харкові розцвітає разом із весною. Йдуть вистави. Нещодавно побував у ляльковому театрі на виставі «Чевенгур» за Андрієм Платоновим. Дуже емоційна сильна річ. Всюди проходять виставки, концерти, ось днями виступає Сергій Бабкін. Погано, коли людина не прагне створити власний стиль. Часто автори наслідують уже відомих письменників, а глядачі на мистецьких заходах поводяться, як пасивна «масовка». Я себе вважаю поетом-експериментатором і новатором, шукаю нові шляхи для слова, і мене не завжди розуміють.