«Поручается товарищу Гитлеру...», або Розповідь про чекіста з негарним прізвищем
Знайомий, котрий у 1980-ті роки з глибинки розпочинав службу в правоохоронних органах, якось розповідав, що в одному з сіл Новоархангельського району Кіровоградської області після війни побутувала неймовірна історія: щось на кшталт малишківського фентезі «Здавалось малому чи снилось малому, не знаю. Чи, може, легендою стало у нашому краю...» Але в даному разі йшлося не про російського вождя. А про... фюрера! Виходило так, що нібито під час окупації 1941—1944 років із боку нової влади щодо однієї з місцевих одиноких літніх жінок якось відразу склалося особливо шанобливе ставлення. Німці їй і земельки наділили, й збіжжя підвозили, словом, допомагали чим тільки могли. Більше того, одного разу біля власної хати вона обіймалася з самим... Адольфом Гітлером! Той завітав на споришеве подвір’я в той час, коли навідувався до таємничого «Вервольфу». Вінницька ж область — поряд. До речі, бувалі селяни пояснювали незвичність своєї сюрреалістичної оповіді звичайнісінькою вдячністю. Оскільки, мовляв, під час Першої світової війни (в добу тодішньої німецької окупації України) молодий єфрейтор Адольф десь тут був поранений, а згадана жінка — вилікувала його: можна сказати, що врятувала йому життя... Ось він і не забув, і віддячив чим міг!
Звісно, не обов’язково було переповідати цю побрехеньку. Оскільки достеменно відомо, що протягом 1914—1918 років майбутній фюрер воював і був поранений на Західному фронті, а не в Україні. Але ж, подумалось, який не є, а зразок народної творчості. Нашим людям притаманно шукали щось позитивне навіть там, де його від природи не існувало.
І все ж. Хоч як це дивно прозвучить, але задовго до кривавого 1941-го Гітлер не просто бував на Кіровоградщині та Вінниччині. Тут він навіть особисто проводив арешти. По-свойому «вирішував єврейське питання». Утім, у середині 1930-х його й самого... репресували!
Навряд чи хтось скаже, скільки 1924 року людей із таким прізвищем проживало в тодішньому Зінов’євську, який до згаданої дати називався Єлисаветградом. Тобто в місті, яке зараз на мапах України позначають як Кіровоград. А ось серед чекістів — один такий був. І, що характерно, жителі міста на Інгулі його добре знали й боялися. А як же інакше... У ордері № 144 від 2 вересня чітко сказано: «Поручается т. Гитлеру провести обыск и арест у гражд. Фурмана Айзика Идковича по адресу Пашутинская улица угол Петровской...» Тему та зміст спілкування в «Елисаветградском (запис робився на бланку старого зразка. — Авт.) окружном отделении Г.П.У.» містечкових Гітлера й дев’ятнадцятирічного члена місцевої єврейської профспілки висвітлено в протоколі допиту: «...Сам я лично состою в организации «Гистадрут». Больше я ничего не могу сказать. Вопрос: Почему Вы не можете больше сказать? Ответ: Потому что моя совесть мне больше не позволяет сказать. Вопрос: Вы определенно больше ничего не скажете? Ответ: Определенно больше ничего не скажу. Вопрос: Можете ли Вы еще что-нибудь сказать к вопросу об организации «Гистадрут» Зиновьевского округа? Ответ: Нет. Больше ничего не могу сказать». Незабаром «активного члена організації сіоністської молоді», який, крім того, був ще й «помічником керівника Зінов’ївської ОСМ Цирульникова», Державним політичним управлінням вислано «из пределов Одесской области (йдеться про тодішній адміністративно-територіальний поділ. — Авт.) в одну из Северных областей». Згодом терміни й місце висилки кілька разів змінювалися. Навіть ішлося про покарання «молодого борця за єврейський ренесанс» засланням за кордони СССР до... Палестини! Хоч що б там було, але реабілітували цю жертву політичних репресій тільки в добу незалежності України 1997 року.
* * *
А як же чекіст Гітлер, запитаєте? Його доля, на відміну від німецького однофамільця, не настільки відома. Утім, із книжки «Мученики за віру», виданій у Вінниці 1993 року, дізнаємося, що через кілька років Гітлер (інших установчих даних про цю радянську людину не маємо) вже служив у Вінницькому управлінні ОДПУ й відзначився активною участю в репресіях щодо священнослужителів. Згодом, щоправда, і його самого не минув «Великий Терор». Як відомо, Сатурн охоче пожирав власних дітей, а Сталін — соратників, які на всіх рівнях допомагали встановлювати тиранію. Ось тільки з іншим Гітлером у Йосипа Віссаріоновича вийшло не все так просто...
Але то вже зовсім інша історія.
