Про полеміку щодо хрещення Києва 988 року

Доброго дня, шановна редакціє! На Новий рік мені вдалося купити вашу газету «День». Прочитав від початку до кінця і пішов на пошту газету передплачувати, хоча мені 80 років. Для мене вона є такою, до якої — постійний інтерес і яка захоплює.

Тримаю в руках вашу газету і, прочитавши у ній статтю Петра Кралюка «Культура Київської Русі за часів Володимира Мономаха», потягнувся до пера. Потягнувся, бо скільки живу, стільки чую, як точиться полеміка щодо хрещення Києва 988 року — та й взагалі, Русі.

Отож, в статті Петра Кралюка читаємо: «що в інтерпретації Нестора, завдяки хрещенню, русичі опинилися в колі історичних народів, стали суб’єктом історії». А в «Житії Бориса і Гліба християнські цінності протиставляють язичницьким. У цьому плані показовим є вибір теми. Язичник-русич не міг сприймати смерть убитих Бориса та Гліба як героїчну подію. Мучинецька смерть (а не героїчна на полі бою) — це суто християнська цінність, оспівування якої стало викликом язичницькому світові».

Або ж візьмемо Нестерове «Житіє Феодосія Печерського». У ньому відображено на особистісному рівні конфлікт між давноруським суспільством, яке, формально, було християнським, але за своєю суттю залишалося язичницьким, і світом християнським, найвищим уособленням якого було чернецтво. Руський, багато в чому ще язичницький світ, представляє в «Житії... мати Феодосія. Вона вважає, що її син повинен бути схожий до інших дітей, для яких на першому місці стоять звичайні земні цінності. Потяг Феодосія до християнського благочестя, особливо аскетизму, викликає в неї нерозуміння й обурення. Вона напучує сина, намагаючись відвернути від аскетичного життя, навіть вдається до сили...»

А це вже із книги Лева Силенка «Мега віра»

«Велю завтра хрестити Київ! А хто не прийде — багатий чи бідний, раб чи чернь людська, той противен мені, і буде позбавлений майна свого, і буде покараний смертю.»

«Киріс елейсон» — заспівали єреї-греки.

На другий день на березі Дніпра з юрби вийшов сивобородий киянин і ледь мовив: «Зроби мені, царю, ласку, дозволь мені вмерти з тією вірою, яку мали батьки мої».

А у Дніпрі стояла мати з дитиною, як завмерла. Бліда, як полотно. Дивлячись на піднесений меч і хрест, вона прошепотіла: «Дажбоже, життя таке гарне, що варто вмерти, щоб жила честь мого роду. І ойкнувши, упала — кров струмком ллється, меч розкроїв голову...»

А ось в теперішній час І.В. та В.В. Огородники в своєму курсі лекцій «Історія філософської думки в Україні» пишуть: «введення нової релігії (чужої християнської. — Авт.) було не простим актом і зустріло протидію широких верств руського суспільства».

У Новгороді проти прийняття християнства спалахнуло повстання. Посадник Добриня і тисяцький Путята примусили новгородців хреститися насильно: Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем.

Але «народ ще довго «потай», поклонявся язичницьким богам. Тому заяви деяких письменників про те, що 988 рік став роком повного прийняття християнства Київською державою, котра прийняла його без особливих перешкод (Є.Маланюк «Нариси з історії нашої культури»), не витримують критики». Язичництво «фактично виступало складовою частиною поглядів, вірувань, обрядів, які супроводжували в життя наших пращурів упродовж багатьох тисячоліть, продовжуючи в ряді випадків функціонувати і сьогодні».

Бо «задовго до приходу варягів наші пращури мали свою державність, високу культуру, віками освячені звичаї і традиції, широкі зв’язки з сусідніми країнами, що складалися не враз і не самі собою».

І я тепер думаю, з точки зору добра і зла: що означає біблійне — «Не убий»? Язичницька віра є віра в Природу — і з нею міцно взаємозв’язана; вона тисячоліттями пломеніла в душі народу Руси. А народ змусили прийняти віру єрейсько-грецьку, віру чужу. «Ніхто, читаємо в «Мега віра», не мав права заборонити обожувати Природу, жити Природою, і заганяти мечем народ в темні монастирські мури. Храм там, де людина, глянувши в небо, зупинилась і задумалась».

І я міркую: чим більше сущі дивитимуться в небо, тим менше буде скоєно зла. Кожен має абсолютне право на свю віру. А Володар і Творець Всесвіту — Єдиний! І людина — Матеріальна Частка того ж Всесввіту, без якого Всесвіт обійтися не міг.

І може тому, що найменшій живій мікрочастинці дана милість мислити та аналізувати, віддаючи розумову енергетику в космос. А нас на планеті сім мільярдів, і таких планет «...енна» кількість і тому може це і є основним матеріалом для Світобудови та її існування.

Ці судження є для нас сакральними!..

З повагою

тернопільський художник, письменник, пристрасний читач «Дня» Анатолій ЗАБЛУДА