«Писати про те, що нас об’єднує»

Щороку в листопаді тисячі письменників звідусіль долучаються до NaNoWriMo — всесвітнього місячника написання роману за тридцять днів. Є серед них і українці. Харків’янка Таіс Золотковська вже не перший рік бере участь у цьому марафоні. А ще вона видала чотири власні книжки й організувала в рідному місті курси письменницької майстерності для всіх охочих. Про письменництво як роботу, «Клуб Анонімних Авторів» і про те, чому варто переходити на українську — у нашій розмові з Таіс Золотковською.

— Чому ти почала писати? Як взагалі стається так, що людина відчуває нестримний потяг вигадувати й записувати історії?

— Це сталося, коли мені виповнилося 16. Я два роки провчилася в релігійній жіночій школі в Ізраїлі, де мене оточувало багато цікавих особистостей. Тоді я вперше зрозуміла, що хочу написати історію. А потім таких історій-оповідань накопичилося багато, і я відчула потребу надрукувати їх, щоб рухатися далі.

Направду зараз я вже не відчуваю зв’язку з тими оповіданнями. Ти пишеш щось, а потім, через роки, повертаєшся до цього тексту — і неначе інша людина писала. Одне з моїх ранніх оповідань досі можна знайти в мережі, воно перемогло на грецькому конкурсі російськомовної прози, досі його знаходять, читають, і не завжди це служить мені хорошу службу. В міру того, як дорослішаєш, деякі тексти треба відпускати. І писати нові.

— Зараз дуже популярними стають курси, де навчають письменницької майстерності. Як у тебе виникла ідея створити свій клуб?

— 2014 року я працювала над романом і зрозуміла, що мені ні з ким говорити про письменницький процес. Я запитала у «Фейсбуці», чи хоче хтось випити зі мною кави і поговорити про те, як ми пишемо. Відгукнулося кілька людей, ми стали зустрічатися, обговорювати проблеми з текстом і сюжетом, але все одно мені чогось бракувало. Хотілося не лише говорити, а займатися практичними вправами.

Наступного літа я поїхала до Нью-Йорка, кілька разів відвідувала заняття з творчого письма, і побачила формат, який мені сподобався: дається частина теорії, але основне — це практична частина, тому що якщо ми зустрічаємося, щоб займатися письмом, лекції — це не завжди те, що нам треба. Відтак, повернувшись, вирішила організувати такий письменницький клуб у Харкові. Перші учасники «Клубу» знайшлися, знову ж таки, через «Фейсбук», ми стали зустрічатися щотижня.

Кількість слухачів постійно змінюється: у теплому вересні приходить сорок людей, а ось у кінці січня можуть і п’ятнадцять авторів прийти. Мене тішить, що з 2015-го «Клуб Анонімних Авторів» відвідало понад 500 людей. Я придумую вправи, які допомагають знайти авторам власний стиль. Є ті, хто приходить у «Клуб» за дружньою підтримкою. Для них текст — можливість виписати свої історії. Або приходять автори, які добре пишуть, але вони вже зіткнулися з неконструктивною критикою, і їм потрібно перезавантажитися, щоб знову повірити у власні сили. У «Клубі» ми не критикуємо, якщо не просять, а звертаємо увагу на те, що можна поліпшити.

— Чи насправді вдається написати хороший роман за 30 днів?

— Хоч і добре звучить «напиши книгу за 30 днів», та на виході ми отримуємо лише чернетку, а не завершену книжку. Проте щороку в листопаді понад 500 тис. авторів із різних країн долучаються до NaNoWriMo і пишуть свій роман обсягом не менше 50 тис. слів. 2014 року я також на 30 днів включилася в цей запаморочливий марафон і встигла написати належну кількість слів. Закінчувала в останній день у Києві — в колі «нанораймовців». Через два роки вийшла книжка, чернетка якої була написана під час марафону — «Лінія зусилля».

Тепер кожен жовтень я проводжу курс для авторів, як написати роман за 30 днів. Багато членів клубу пишуть, а деякі й дописують до заповітних 50 тис. У 2015 році закінчили п’ятеро, хоча починало писати більше, в 2016-му теж дехто досягнув бажаної мети. Увесь фокус в тому, щоб на 10-й день, коли натхнення згасає, зробити паузу і розпланувати подальшу історію. І до кінця листопада не пропускати жодного дня, адже написання 1667 слів — це лише дві-три години.

— Я знаю, що ти раніше писала російською, а тепер перейшла на українську мову, чому?

— Російська мова для мене більш звична, я нею говорила з дитинства і написала свої перші книжки. Тепер же я відчуваю потребу писати українською, я її вивчаю, відкриваю для себе багато нового. Із задоволенням читаю українською і всіляко підтримую авторів «Клубу», які переходять на українську мову. В нас є красивий інструмент для розповіді історій, чом би ним не скористатися? Загальна тенденція зростання уваги до письменства, до розповіді історій говорить про те, що ми живемо в дивовижний час — час розквіту української літератури. Можливі будь-які експерименти, місце знайдеться кожному. Голоси почуті, час свободи настав.

— На твою думку, чи є якийсь рецепт успіху для письменників? Що треба робити, щоб одного ранку прокинутися знаменитим?

— У роботі письменника важливі ретельність і цілеспрямованість — поставити собі мету і йти до неї, постійно працювати над своїм текстом. Не менш важливо знати, як влаштовані літературні твори, постійно вчитися новому в живих і мертвих літераторів. Як на мене, це один із процесів дорослішання — визнати, що, крім тебе, твою роботу ніхто не зробить. Сідай і пиши. Розповідай свою історію.

Якщо говорити про тренди, то зараз у читачів розвинене кліпове мислення, частіше вони читають стрічку «Фейсбуку» — невеликі тексти, — ніж романи у твердій палітурці. І якщо автор хоче писати для нинішніх читачів, можна подумати про оповідання або роман, розбитий на невеликі розділи. Свого часу в мене була ілюзія, що автор здає видавництву текст і далі нічим не займається. Це не так. Відповідальність за рекламу своєї книжки завжди буде на авторові. Тому не соромтеся, якщо у вас велика аудиторія у «Твіттері» або «Інстаграмі», можливо, вам це піде на користь, коли дійде до продажу книжки.

В цілому в літературі немає жодних правил. Головне — отримувати задоволення від своєї роботи. Як на мене, варто писати про речі, які нас об’єднують. Це важливо. Адже у письменника є моральна відповідальність перед читачем за те, що і як він говорить.