«Разом ми все зможемо»

Ольга ЛІШІК, заступник губернатора Луганщини:

— Добре те, що люди об’єднуються навколо однієї ідеї: мир в Україні. І роблять для цього все. Воїни захищають нашу батьківщину, молодь привозить до нас українські фільми, культура відроджується. У людей з’являється розуміння того, що таке держава, що таке закон — і це радує.

Поганого багато: війна, загиблі, смерті, хвороби. Але потрібно робити все для того, щоб у нас не було депресії, щоб була надія! Я бачу навколо безліч людей, які допомагають. Цих людей я не знала ще рік тому. Ми об’єдналися в соціальних мережах і робимо, що можемо: для солдатів, для переселенців. Відгукуються ті, хто насамперед багаті душею. Вони кожну копійку можуть віддати постраждалим. Відгукується чимало міжнародних організацій та іноземців, які не побоялися приїхати в наш регіон, щоб надати допомогу. Той, хто хоче бачити хороше, обов’язково це побачить. Я вдячна тим, хто зараз зі мною, і тим, хто ще приєднається! Разом ми все зможемо!

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журналіст України:

— Одна з останніх радісних подій у нашій сім’ї — старший син закінчив Школу бізнесу Чиказького університету, і ми їздили до нього на випускний. Син отримав міжнародний диплом магістра. У Штатах вдалося познайомитися з представниками української діаспори. До речі, зустріли ми їх зовсім випадково, в місцевій службі доставки «Міст-Карпати». Коли співробітники цієї пошти побачили українську адресу відправлення, то повідомили, що тут недалеко живуть наші співвітчизники. Було приємно дізнатися, що вони не розчинилися в мегаполісі і намагаються не забувати своє коріння. В Америці видають україномовну газету, активно діє громадська організація «Спілка української молоді». На жаль, не вдалося відвідати американський Центр українського мистецтва, бо в той час його було закрито.

Як колишній головний редактор газети «Сєвєродонецький хімік», я уважно стежу за життям рідного підприємства. Звичайно, дуже погано, що три чверті року сєверодонецький «Азот» стояв і не випускав продукцію. Це не кращим чином позначилося і на наших мешканцях, і на економіці всього регіону. Зараз запущено два цехи ПрАТ «Сєвєродонецьке об’єднання «Азот» — це довгоочікувана і приємна подія, але в умовах АТО все це дуже нестабільно. До поганого можу віднести закриття банку «Надра». У мене там був депозит, хоч і невеликий, але поки невідомо, що з цими заощадженнями буде далі. Серед населення і так немає довіри до банківської системи, а такі повідомлення зовсім позбавляють оптимізму. Хотілося б, щоб це був останній банк в Україні, визнаний неплатоспроможним.

Вікторія НІКОЛЬСЬКА, голова ГО «Відродження сходу»:

— Найбільше засмучує те, що деякі люди, які кликали до нас «русский мир», так нічого й не зрозуміли. І в трагічних подіях, що відбуваються на сході України, продовжують звинувачувати кого завгодно, але не себе й не країну-агресора. Вони вважають нормальним присутність на території нашої держави російської військової техніки і зброї, а ось наших військових, які виконують свій конституційний обов’язок, захищаючи територію України, звинувачують у тому, що вони приїхали «на їхню землю». Тобто Луганщину вони не вважають українською землею? Але продовжують користуватися усіма правами громадян України, нехтуючи своїми конституційними обов’язками! Адже одним з головних обов’язків громадянина України є захист суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. Прикро, що деякі люди не хочуть думати й аналізувати.

Із хорошого. Радує те, що останні події оголили сутність багатьох людей і дали змогу об’єднатися тим, хто щиро любить Україну й готовий безкорисливо віддавати себе за її краще майбутнє, за українську справу. На Луганщині, зокрема в Сєверодонецьку, патріоти вагомо допомагають військовим, переселенцям, організовують патріотичні акції, культурно-просвітницькі заходи, направлені на відродження на сході українських традицій, глибше вивчення української культури. Велика подяка українським письменникам, діячам культури і мистецтва, які в цей складний для країни час знаходять можливість приїжджати на Донбас з благодійною місією й дарувати жителям сходу частинку свого тепла, яке зараз так нам необхідне! Хочеться відзначити, що за останні півроку у нас у місті відбулося стільки творчих зустрічей, скільки, мабуть, не було за всі роки незалежності!

Марина ЯВОРСЬКА, директор Сєверодонецького обласного музичного училища ім. С.С. Прокоф’єва:

— Погане — це, звичайно, те, що відбувається з нашою країною, з нашим краєм. Напевно, гіршого за це зараз немає нічого. Гинуть люди, руйнується інфраструктура... Думаю, що ця ситуація стосується кожного, адже неможливо дивитися без сліз на ці події. Навіть якщо це не торкнулося особисто тебе і твоєї сім’ї — ніхто не загинув, будинки цілі — все одно це відбувається у знайомих, у друзів. Тому ти сприймаєш ці переживання, як власні. Я стежу за тим, що відбувається в Луганську, час від часу телефоную колегам по регіону. У багатьох містах області закрилися дитячі музичні школи: вчити дітей музиці нікому і ніде. Війна колись закінчиться, але дуже скоро ми гостро відчуємо на собі відсутність студентів. Адже музичне училище може взяти на навчання лише тих, хто вже дістав основи музичної грамотності в школі. Коли думаєш про майбутнє, про те, що доведеться починати з нуля — це не може не турбувати.

Оскільки я директор навчального закладу, добре, що ми першого вересня почали заняття. Всі мої колеги живі-здорові і повернулися додому після цього важкого літа. Радісно, що наші студенти повернулися, адже багато хто виїжджав у безпечні регіони, і ми не знали, чи приїдуть вони назад. За ці півроку у нас йде в повному обсязі навчальний процес. Ми, як і раніше, порадували жителів нашого міста прекрасними концертами. Щоразу зал був не просто повний, а переповнений! Після концертів до мене підходили глядачі і дякували за те, що у них була можливість відволіктися від війни хоча б на кілька годин. Це радує. В цілому наш колектив викладачів зберігся, також приїхали працювати кілька людей з Луганська і перевелися кілька студентів з Луганської музакадемії. Ми намагаємося допомогти всім, кому можемо. Ось і сьогодні подзвонили батьки студентки з Попасної — зупиняться поки у нас. А взагалі, дуже хочеться, щоб нам дали можливість займатися тим, чим ми повинні займатися: радувати людей своїм мистецтвом, музикою, лікувати душі людей.

Інеса КІРЄЄВА, колишній слідчий МВС:

— У житті моєї родини відбулося багато різних і дуже значущих подій. Із хорошого: син вступив до ВНЗ і зараз навчається в Польщі за спеціальністю «міжнародний менеджмент». Вступити йому було не важко, адже польська мова дуже схожа на нашу, українську. Йому там дуже подобається. Я їздила до сина в Польщу на Новий рік, і мені теж сподобалося, люди до нас там добре ставилися. Багато хто запитує, чому ми обрали Польщу для продовження освіти. Відповім просто: моя мама дуже любила цю країну. (Трякіна Г.Л. — учитель історії, громадський діяч, екс-керівник обласного «Бізнес-клубу», про яку «День» писав у №66 від 11 квітня 2001 року. — Авт.) А потім випадково вийшло. Приїжджали викладачі з Польщі, сходила, поспілкувалася. Стало цікаво. Передивилася весь Інтернет, зважилася і не шкодую. У сина в групі ще семеро російськомовних студентів: з України, Росії і Білорусі. З поганого — війна в Україні. Те, що я втратила роботу, нічого не варто проти того, що гинуть люди. У мене вже півтора року триває суд щодо відновлення на службі. Днями відбудеться чергове засідання в Харкові. Іноді думаю: добре, що мама не дожила до того, що у нас коїться останнім часом у країні. Знаючи її позицію, переконана, що вона уже була б скрізь — і в Києві, і в Москві, і в ООН. Вона така. Вона могла... Я бажаю добра, мирного неба вам і вашим близьким.