Середньовіччя в мізках
1919 року М. О. Булгаков, описуючи ситуацію в спустошеній громадянською війною країні, написав рядки, просякнуті смутком і похмурими припущеннями. І хоч уже давно змовкли кулеметні черги, рядки ці читаються так, ніби писані вчора. Вони так підходять під нинішню ситуацію в Україні, що у будь-якої нормальної людини, яка прочитає їх, побіжать мурашки по шкірі від таких збігів.
«Ми проаналізували своє недавнє минуле. О, ми дуже добре вивчили майже кожну мить за останні два роки. Багато хто не лише вивчив, але і прокляв.
Теперішнє перед нашими очима. Воно таке, що очі ці хочеться заплющити.
Не бачити!
Лишається майбутнє. Загадкове, невідоме майбутнє.
Дійсно, що ж буде з нами?..
...Ми спізнилися... Ми так сильно спізнимося, що ніхто з сучасних пророків, мабуть, не скаже, коли ж нарешті ми наздоженемо їх (Європу. — О. Р.) і чи наздоженемо взагалі?
Бо ми покарані.
Нам немислимо зараз творити. Перед нами важке завдання — завоювати, відняти свою власну землю...
Там, на Заході, виблискуватимуть незліченні електричні вогні, ...там будуватимуть, досліджуватимуть, друкуватимуть, учитимуться...
А ми... Ми битимемося.
Бо немає жодної сили, яка могла би змінити це».
Так, саме так. Слова, давно сказані класиком, актуальні й зараз. Кілька груп товаришів, які мають на банківських рахунках семи- та шестизначні суми, виривають одне в одного з рук нашу багатостраждальну Батьківщину, не гребуючи жодними засобами. Нам, котрі плутаються в них під ногами зі своїми дрібними справами, не зрозуміти всієї широти проблем і турбот, що постають перед фінансовими ділками. Нам не зрозуміти, яка це трагедія, коли до мільярда не вистачає ста мільйонів і не знаєш, де їх узяти, бо в Кабміні всі місця зайняті конкуруючою «фірмою», і в парламенті немає більшості. Якщо описати всі хитрощі, на які йшли (і продовжують іти) наші мільйонери й мільярдери, набуваючи статки, то вийшла б багатотомна праця. Яким, мабуть, простаком і наївним диваком здасться їм великий норвежець Ф. Нансен, який, очолюючи фонд допомоги голодуючим у Росії, не лише не привласнив ні копійки iз зібраних мільйонів доларів, але й витратив на доброчинність майже всю отриману ним Нобелівську премію. А за кілька років до цього той же Нансен брав активну участь у політичній боротьбі за незалежність Норвегії, і коли вона була проголошена, скромно відмовився ввійти до уряду. Патріотам не потрібні нагороди, крім вдячності співвітчизників. Щасливий ваш бог, норвежці!
Якби Господові Богу було завгодно спрямувати енергію і політ думки наших багатіїв і політиків у творче, а не накопичувальне русло, то, можливо, Р. Ахметов вигадав би спосіб телепортуватися в будь-яку точку простору чи винайшов би фотонний двигун, утіливши тим самим у життя заповітну мрію людства про міжзоряні подорожі. В. Пінчук, безсумнівно, впорався б із завданням розкласти водень на атоми й отримати екологічно чисте і дешеве пальне замість вуглеводневого, й усе людство носило б його на руках. Організаторський талант П. Лазаренка не розмінювали б на дрібниці, а доручили б йому відразу найскладніше, а саме — відшукати, що ж ховається під кілометровою товщею антарктичної криги (зникла Атлантида, бази прибульців чи офіс «РосУкренерєю, красою і харизмою, можна було б доручити помирити арабів та ізраїльтян, сербів та албанців, Буша й Аль-Каїду, ну й усіх інших, кого треба помирити. Всезагальний мир і спокій були б їй кращою винагородою, а Д. Неру і Ф. Найтінгейл потіснилися б у пантеоні людської доброчесності.
Якби Господь напоумив їх і направив на шлях істинний, то всі ці люди з їхнім інтелектом та організаторськими здібностями вкрили б себе славою, що не меркне у віках, а не запам’яталися б сучасникам як невтомні збирачі матеріальних благ. Але... на жаль!
Будь-яка розсудлива людина, котра хоч би раз виїжджала далі Польщі, бачила наше телебачення, читала наші книги й газети, чула виступи наших політиків, прийде до сумного висновку: український народ деградує. Нічого дивного, що Україну не хочуть бачити в ЄС, тому що у нас у мозку ще міцно сидить середньовіччя з вождями, князями, раболіпством та усобицею.
В того, хто захоче проаналізувати нинішнє становище в нашій країні, майже неминуче мають виникнути кілька питань, на які необхідно дати відповідь. Чому швейцарці ще 700 (!) років тому морально дозріли для того, щоб об’єднати всі внутрішні сили й боротися за інтереси всієї нації загалом? Чому в Швеції депутат парламенту не вважає негідним проїхатися на роботу на велосипеді, а в нас обранці народу змагаються в розкоші: чия машина дорожча? Чому наші сусіди, які одночасно з нами стали на шлях незалежності (Польща, Литва, Латвія, Естонія та інші), живуть у достатку, а ми животіємо в убогості? Чому наші мільярдери, отримуючи прибуток від експорту за світовими цінами, платять своїм робітникам у кілька разів менше, ніж на Заході? Чому, врешті, представники всіх гілок влади покращують насамперед своє життя, обростаючи високими окладами, пенсіями, службовою нерухомістю й автомобілями, а не життя народу, який найняв їх за свої гроші? Відповідь, на мій погляд, напрошується одна: бо при владі перебувають ті люди, які не хочуть змін. Промислові та фінансові групи залізною хваткою вчепилися у владу, маючи своїх представників у всіх її гілках, і будують майбутнє країни, виходячи зі своїх інтересів. І створюється безвихідна ситуація, коли неможливо обрати інших депутатів, окрім нинішніх, що мають фінансову підтримку, інших міністрів, інших губернаторів. Можуть бути окремі перестановки, після яких ми побачимо ті самі знайомі обличчя, й мало що зміниться в принципі.
Та все ж не хотілося б закінчувати в безпросвітному песимістичному тоні. Справді, не може бути такого, щоб нам нічим було пишатися! Хіба не чудово, що з усього українського народу за кордоном знають трьох: один із них краще за всіх у світі лупцює інших людей по голові, іншій — непогано б’є ногою по м’ячу, а третій — молодий чоловік із накладними грудьми — чудово співає. Та такій трійці могла б позаздрити будь-яка нація. Я гадаю, що за авторитетом із нею могла б конкурувати у світі лише одна трійця — свята. А наше відроджене козацтво — хіба це не чудовий факт? Неможливо без сліз розчулення дивитися на відгодовані рожеві обличчя сучасних козаків, на їхні мундири, обвішані нагородами, ніби вони воювали на Курській дузі. І нехай ці темні азіати створюють нові технології, а не загони самураїв і ніндзя, — нашого у нас не відняти. І нам не зрозуміти цих відсталих скандинавів, які незрозумiло чому живуть краще і довше за всіх на світі та чомусь не формують організації вікінгів, не виряджаються в обладунки і не виходять, розмахуючи мечами, на мітинги й акції протесту. І хто після цього, питається, з нас — європейці?
А наші церковні ієрархи? Як хочете, а я схиляюся перед їхньою мужністю. Адже вони краще, ніж будь-хто, знають, що горітимуть у пеклі за свої земні справи, але все одно не звертають із праведного шляху, продовжують тонути в розкоші (їздити на «мерседесах», робити дорогі ремонти своїх резиденцій, здобувати землю та нерухомість), а також виявляють до своїх братів у Христі непомірну гординю, не бажаючи об’єднатися в один патріархат. І це тоді, коли довкола стільки сиріт, хворих і самотніх людей, які потребують допомоги. Адже Господь дав їм чіткі інструкції: «Нічого з собою не беріть, ні золота, ні срібла; задарма давайте». Хоча, можливо, вони просто переплутали, що не є дивиною в напівтемряві чернечих келій, і при мерехтливому світлі лампади замість Священного Писання зачитали до дір «Стати багатим — це просто!» Д. Сороса.
Ну і, звісно, не можна не згадати добрим словом наше телебачення. Не будемо зупинятися на недоліках (у кого їх немає?), а краще подивимося на позитивні моменти. Страшно подумати, скільки часу довелося би просиджувати перед екраном, якби телеканали транслювали що-небудь цікавіше, ніж «Окна», «Аншлаг», «Дом-2», кримінальні хроніки та політичні диспути. Завдяки ж існуючій добірці, в усіх бажаючих залишається сила-силенна часу на читання книг, прогулянки з дітьми та заняття спортом. Що ж, так тримати!
Ну і, нарешті, справжнім бальзамом на серце кожного українського патріота лягає той факт, що, незважаючи на молодість нашої демократії, для підкупу деяких суддів і депутатів у нас встановлена найвища (!) такса у світі. І від цього мене переповнює безмежна гордість.
