ЩО ДОБРОГО? ЩО ПОГАНОГО?

Цього тижня, як і минулого, наші експерти з різних регіонів України говорили про політичну ситуацію в країні. Проте, як зазначив один з них, «експертів з революції не буває; є сучасники». Про те, що саме наші сучасники та співгромадяни побачили насправді довкола них за останній тиждень, — у традиційній рубриці «Дня».

Володимир ПЕРЕПЕЧАЄНКО, глава Луганської обласної групи медіації:

— Один з попередніх днів провів у турботах: слід було зробити закупки для інтернату й домовитися про проведення семінарів… У магазинах комп’ютерної техніки виставка — експонати без цінників, дивитися можна, але не торгують. Сусіди з побутовою технікою закрилися… Поряд обмінник зі «смішним» курсом: 5,4 — 5,6 гривень за долар. У оператора нудьгуючий вигляд, неофіційний курс — 8. Заходжу до партнерів, у них я зазвичай беру канцелярію. Припинилися банківські операції. Вони також не торгують. Менеджер рекомендує почекати до наступного тижня, оскільки їм повідомили про підвищення закупівельної ціни в 1,4 раза. По-змовницьки, пошепки повідомляє про підвищення цін на продукти на 15%. Проїжджаю повз банк — його штурмують пенсіонери. Увечері в новинах чую про те, що якесь міжнародне співтовариство (їх так багато, й усі вони ну дуже нейтральні до України) повідомляє про те, що Україні знову присвоєно статус країни з економікою, що розвивається…

Схоже, що люди, які вийшли на вулиці, не помітили, як затоптали щойно народженого «економічного тигра»…

Звісно, запитую: «А що на іншій шальці терезів?» Дме вітер змін у політичному устрої країни. Хотілося б, аби це не було «Світле майбутнє-2»… Приємно тішить активність і зростаюча роль місцевого самоврядування. Неможливо не бачити активну громадянську позицію та волевиявлення народу, виражені в дуже різноманітних формах: у чіткій нейтральній позиції «силовиків», у розміреній роботі промисловців і мітингах «після роботи», в коректних і дещо «показних» студентських демонстраціях. Буквально за тиждень змінилися телеканали — хорошим тоном стало висвітлення різних позицій (гідний приклад для друкованих і електронних ЗМІ).

Що хотілося б бачити наступного тижня? Опущені прапори та зняті стрічки, щоб вони не заважали слухати й чути, пошук того, що нас об’єднує, а не в чому ми різні. А ще відверте визнання промахів і помилок, і обов’язково — обома сторонами…

Людмила МІРОШНИКОВА, кандидат філософських наук, доцент, автор телепрограми «Англійська? Із задоволенням!» (Харків):

— Українська національна ідея виявилася зовсім не такою, якою ми її уявляли. У ній поки не помічені соняшники, рушники, безкраї чорноземи й сало з шароварами. Ідея виявила себе мокрою, холодною, змерзлою, але щасливою й доброю, помаранчевою та пісенною. Ми ще не дуже добре знаємо її — українську національну ідею. Надто швидко все сталося. Але ми вже зрозуміли, що вона — прекрасна і її треба захищати. І нагальна потреба зберегти, зберегти це довгоочікуване дитя об’єднала всіх. З холодними ногами, зі змерзлими руками, охриплими голосами ми кричимо, сповіщаючи собі й усьому світу про радощі її отримання. «Лицом к лицу лица не увидать. Большое видится на расстоянии…» Неправда. Обличчя мільйонів людей виявилися поруч, і, зазирнувши в них, ми зрозуміли, що жити один без одного ми не можемо й не будемо. Велике прийшло в наше життя очищенням від брехні, мокро і застудно, попутно здійснивши декілька локальних змін: телебачення, ЗМІ, моралі.

Нас довго переконували в тому, що ми терпимі й байдужі, що нам є що втрачати, а хати наші обов’язково з краю. Але чи знав світ таку гарну, елегантну й толерантну революцію? Виявилося, що не крик, а сказане просто, без істеричного надриву, слово має магічну силу. А прохання бути поруч, разом — сильніше за заклики й погрози.

Світ побачив Україну і здивувався. Світ уже вивчив перше українське слово — МАЙДАН. Тривожно й переможно звучить воно сьогодні на всіх континентах.

Спіймала себе на думці, що із задоволенням читаю й сприймаю актуалізовану риторику. Такого не було ніколи: подібно до поетичного слова — вагомого й звучного — політична риторика, порушивши всі канони, стала лірикою. Вона допомагає зрозуміти, усвідомити, відчути значення того, що відбувається. Саме тому виникає потреба читати й перечитувати, вловлювати схожість і радіти пізнаванню. Напевно, так формується нове мислення? Мислення вільних і чесних людей. Так повертаються, здавалося, втрачені й розтоптані назавжди гідність і гордість.

Сьогодні вночі наснився сон. Вранці, як завжди, пам’ять його розмила й стерла. Майже стерла. Щось залишалося. Не відразу, але зрозуміла, що. Сон снився українською мовою. Це було неймовірно, але чудово! Я, народжена і вивчена в Москві, вперше в житті сама, без примусу, хочу розмовляти українською. І це — ДОБРЕ. Але співрозмовників поряд виявилося замало. А це ПОГАНО.

Валерій ТЕМНЕНКО, доцент Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (Сімферополь):

— Це дивне відчуття — бути запрошеним експертом в епоху революції: експертів з революції не буває; є сучасники, і їхні оцінки рідко адекватні, співрозмірні подіям. «П’ятому каналу» в Сімферополі відключили звук; іншим я за інерцією не довіряю. Я не знаю, що відбувається в помаранчевій столиці.

Ми не можемо оцінювати ці дні в термінах «Що доброго? Що поганого?». Ми можемо лише відчувати велич того, що відбувається. Очисні бурі історії — такі, як Велика французька революція, — були невіддільні від насильства та кровопролиття. Навіть оксамитові революції останніх десятиліть несли в собі елементи агресії. Помаранчеве повстання в Києві аж до сьогоднішнього дня підкреслено, майже по-буддійськи, миролюбне. Воно несе в собі відмову від агресії, відмову від лицемірства і брехливості попередніх років. І якщо шукати цим дням аналог в історії, то це епоха первинного християнства, коли невелика група людей вирішила бути нежорстокими в жорстокий, безвихідно жорстокий час; вирішила бути нелицемірними та доброзичливими в епоху всепідкоряючих ритуалів і тотальної ксенофобії. У цьому порівнянні двох епох — помаранчевої в Києві і ранньохристиянської в Іудеї — немає блюзнірського й огидного уподібнення смертної людини Віктора Ющенка Ісусу Христу; але є зрівнювання, порівнянність людей на Майдані Незалежності та перших християн; і одні, й другі відкинули мерзенність своїх днів і рабський дух сучасників. Хоч би чим закінчилася Помаранчева революція, душі її учасників очищені назавжди.

Микола МАЗЯР, начальник управління кінематографії Міністерства культури і мистецтв України:

— Як громадянин нашої країни, я стурбований тим, що сьогодні відбувається. Але в цих процесах є й хороше. Я бачу, як на очах народжується українське Суспільство (з великої літери). Як народжується український громадянин, який хоче достойно жити, бажає, щоб з ним рахувалися і поважали його думку. Дуже хочеться, щоб усі ці події закінчилися мирно і справедливо, згідно з нашою Конституцією і законом. Через те ми всі з нетерпінням чекаємо рішення Верховного Суду України як вищої інстанції, яка може бути арбітром в таких справах.

А ще я вперше в житті побував на Івано-Франківщині. Із задоволенням відзначив, що кіно там дивляться, і люди хочуть дивитися якомога більше українських фільмів. Як людина, яка приїхала вперше, помітив, що усі там тяжко працюють. Цей край справив на мене надзвичайно приємне враження. Тим більше, що він гарний від природи. Сьогодні мешканці Івано-Франківщини сповнені надії, що все закінчиться згідно українського законодавства. І, звичайно, усі схвильовані: площі, як і в багатьох містах, заповнені людьми.