Слово на захист «селюків»
В’їдливий критицизм наших публіцистів після поразки на виборах виходить за межі людського сприймання. Ось зразок його: «Заздрість однокласника селюка з комплексом меншовартості до блискучої міської дівчини-відмінниці, коефіцієнт (IQ) інтелекту і комп’ютерно-цифрове мислення якої на порядок вищі за уповільнене «аналогове» думання «пасічника»... Поразка Ющенка — це поразка українського села у змаганнях із українським містом, що його уособлює Юлія Тимошенко».
Якби це написав не відомий автор Юрій Щербак, а так хтось, то тут — посміхнись та й годі.
В останні роки я помітив, що мізерність людської мудрості найбільш проявляється на творенні кумирів.
Буває, так гарно, так логічно і дотепно пряде автор, а дійшов до свого кумира — і плюх головою вниз!
Як метелик на свічку... Не сотворіть собі кумира, діти землі... Згадайте лишень, що ви понаписували про Леніна-Сталіна!
Якщо IQ «комп’ютерно-цифрового мислення» міської відмінниці вимірювати її ділами, то вийде те, що написав Микола Сидельников, інженер із Дніпропетровська («День», 18 — 19.06) про досягнення Ю. Тимошенко, з чим і Ю. В. Щербак в основному погоджується. Якщо ж вимірювати публічними виступами, то візьміть в одну руку книгу Віктора Ющенка «До нації» (2010) і книгу виступів Юлії Тимошенко (якщо хто зважиться таку видати) — і буде вам і продукт пасічника, і продукт «комп’ютерно-цифрового мислення»...
Але зачепила мене в цих виступах Юрія Щербака така стара банальна суперечка про IQ «селюків» і «блискучих міських» дівчат.
Себе я не беру в рахунок. Як казав проф. І. Денисюк — «ти навіть не з села — ти з хутора між Сільцем і Дружкополем». Як у Франка: «Маленький хутір серед піль і нив». До речі, журналіст із газети «День» Микола Сірук — мій сусід із того ж хутора...
Навчався я, звичайно, із блискучими міськими дітьми, але при цьому — без заздрощів. Якщо я комусь трохи заздрив, то двом-трьом сільським дівчатам, чиї таланти потім потонули в колгоспних буднях.
Для усіх нас тоді пасічник — то вже сільська аристократія: все-таки родовід пасічника Рудого Панька...
Єдине, що я міг би закинути селюкам «в науці» — то нерозбірливість у способах «вилазити з гною» (за автобіогр. виразом відомого академіка).
Але те саме можна закинути і успішним міським висуванцям — Д. Табачнику, В. Семиноженку, і самому В. Януковичу...
Доля мені судила жити і працювати з «селюками». І то куди біднішими за мене самого. Одного з них не пускали до 1 класу, бо був босим. То був Василь Стус. Івана Світличного і Надійку Світличну пускали босими, бо хто там на Луганщині в колгоспі взувався до війни. Іван Дзюба і Микола Руденко в донецьких селищах виростали головно на утриманні природи. Василь Симоненко в Шевченкових краях ходив, звісно, «без свити, без хліба».
Щось мені не запам’яталися блискучі міські хлопці та дівчата з тих літ.
Видно, їх затьмарили «селюки», які вийшли на фінішну пряму до щастя й успіху, але не захотіли по ній бігти і завернули туди, де Макар телят не пас...
Коректніше сказати, ми не з міста, ні з села — ми з бібліотек. Я дуже любив тих моїх «селюків» і навіть пишався ними в останньому слові на суді:
«Мені випало гірке щастя спілкуватися і працювати з людьми рідкісно талановитими і шляхетними — про подібних раніше я читав лише в книжках».
Звичайно, я вважав і вважаю їх духовною аристократією, куди вищою за «комп’ютерно-цифрових» швидкопрохідників. Ясно, що усіх нас разом узятих заклює якась блискуча міська школярка, на якій і трималася та гіпнотична філософія популізму, з якої нічого не виросло. «Лиш будяки та кропива», за словом селюка Тараса.
Я знав (і читав) багатьох освічених і від природи здібних, добрих працівників, яким умови міста забезпечили ранній розвиток. На жаль, цього замало для становлення визначної особистості. Такі були навколо Сократа. Він був прямолінійний і неповороткий посеред успішних софістів — з його непоступливою правдою і невмінням виживати, ба, просто невмінням заробляти... У кожному поколінні є такі вперті правдолюби, обдаровані любов’ю і любомудрієм. Земля дає їм силу, небо дає їм висоту, народ дає їм школу, а там вже вони і до вищої школи, і до комп’ютера доберуться.
Коли ми шукаємо тих, що можуть стати сіллю землі, то їх треба шукати скрізь, бажано все-таки ближче до землі.
Не творіть собі кумира та всякої своєї подоби з IQ та з метких гінців, що обганяють суперників. Бо тільки серце свідчить про справжність, мудрість та внутрішню силу людини.
